WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Гуманізм, духовність у сучасному інформаційному суспільстві - Реферат

Гуманізм, духовність у сучасному інформаційному суспільстві - Реферат


Реферат на тему:
Гуманізм, духовність у сучасному інформаційному суспільстві
Образ філософії (її універсальна рефлексія з приводу самої себе - саморефлексія), що розробляється та розвивається на засадах діалектико-матеріалістичної методології, істотно (якісно) відрізняється від будь-якої з версій (минулих, сущих та майбутніх), що розроблялись, розробляються та, цілком вірогідно, ще тривалий час розроблятимуться в сучасній позанауковій філософській традиції. Відрізняється як метод і як теорія, оскільки вони є найбільш адекватними реальній та дійсній практиці філософського наукового пізнання та знання, послідовним та перманентним розвитком (збагаченням) своїх власних засад (принципів, законів, категорій), що воєдино уможливлюють буття цієї філософії в якості наукової: субстанції матерії, універсальності розвитку, взаємодії всього зі всім, відображення тощо. Але головний принцип цієї філософії, що складає її серцевину та пафос, - це гуманізм. Утвердження самоцінності та самоцільності (не своєцінності та своєцільності) кожної людини, а відтак, - багатьох і всіх. Дійсний гуманізм, як та єдина соціальна форма буття, яка спроможна в дійсності за допомогою дійсних засобів забезпечити буття в такій якості дійсної людини (людей, людства). А оскільки це так, то й утвердження в формі практичної всезагальності творчості як єдино можливого способу здійснення гуманізму, як найбільш розвиненої форми розвитку. Але все це, або ж, принаймні, майже все, на превеликий жаль, ще й дотепер звучить в цій філософії нечітко. Приглушено надлишковою її загносеологізованістю (як ще донедавна - заідеологізованістю). Тож не варто дивуватись тому, що дані обставини спроможні справити (і суціль - справляють) на пересічну людину, котра виявляє інтерес до філософії і є в ній надто спокушеною, враження, що перед нею - безлюдна філософія. Що перед нею філософія, яка цілком свідомо цурається та уникає смисложиттєвих, екзистенційних вимірів буття, ігнорує і соціокультурну (в тому числі і пізнавального процесу) зумовленість усього, з чим вона має справу саме як філософія.
Рівень практичної всезагальності історії (гуманізму, свободи, творчості, істинної культури) цілком і повністю визначається тим, наскільки практично всезагальним став процес перетворення наукової філософії, всього комплексу наукового людинознавства та суспільствознавства в програму та технологію щоденного (буденного) життєбуття соціуму та людини. Лише такий стан речей буде знаменувати собою момент "добудови доверху" єдиної загальнолюдської науки, і тим самим - перетворення її на безпосередню продуктивну силу суспільства (і кожної особистості як безпосереднього суб'єкта та її носія). Сьогодні вже є цілком очевидним, що продукування речей - то є лише та вихідна база, на якій формується виробництво ідей, а перше та друге - умова для здійснення найскладнішого з видів продукування особистості. При цьому принципово важливо, щоб суспільні відносини (а саме вони і складають сутність людини) були не просто спродуковані, але освоєні. Природно, що процес перетворення науки, і саме наукової філософії, у безпосередню продуктивну силу передбачає її (наукової філософії) етап "обмирщення" - поставання та функціонування в якості світогляду, теоретичного відношення до сущого з позицій науково бездоганно "вирахуваного" та доведеного належного. Саме остання умова (її дотримання) зумовить трансформацію наукового світогляду в переконання, що вони, в свою чергу, є спонукальним мотивом до практичного об'єктивування, до здійснення гуманістичного потенціалу цієї філософії; до переведення гуманізму з форми теоретично обґрунтованої віртуальності у форму практично здійснюваної актуальності. Отож, ланцюг: отримання філософією статусу наукової, формування на її засадах наукового світогляду; трансформація останнього в переконання (саме в переконання, а не віру, пересуд, фанатизм тощо), практика (здійснення) вищеозначеного духовно-чуттєвого потенціалу - це і є єдино припустимий (бо на розумі, істині, сутності базований) спосіб буття нормальної філософії в нормальному суспільстві. Лише за таких умов усі види суспільного продукування: речей, ідей та людей постають як творчість творчістю ж. Себто, сама творчість є способом здійснення гуманізму. Зрозуміло, що результатом такого здійснення не може бути ніщо інше, як дійсний гуманізм. (Щоправда, ще й дотепер широкому загалу доводиться раз по раз пояснювати різницю між "дійсністю" та "реальністю", хоча відомою вона є ще з початку XIX століття: "дійсність - це збіг сутності та існування". Це - за Гегелем. Реальність - це "хотілось як краще, вийшло як завжди". Це - за одним місцевим класиком...).
Ми всі - родом з дитинства. І все (за винятком субстанції) - з дитинства родом. Звідси ж родом і теорія дійсного гуманізму: філософське вчення про збіг сутності та існування людини, людей, людства. Кожного, багатьох та всіх.
Одначе, бувають дитинство і діти нормальні, а бувають - ні. Стародавні греки, за влучним висловом Маркса, були "нормальними дітьми". Отож, нема нічого дивного та протиприродного в тому, що антична культура загалом, духовна, філософська, і гуманізм безпосередньо, - колиска земної, себто загальнолюдської культури, духу, філософії і гуманізму, - є тією тайною, в якій започаткувались усі, без найменшого винятку, культурні надбання та визначення доби минулої, сьогодення і майбуття. Є генетичним кодом самої культури (принаймні європейської).
Від кого варто вести відлік ідеї дійсного гуманізму? Можна від О.П.Довженка: "Поки в світі є бодай один старець - всі старці". Можна від В.С.Моема: "Геній - це нормальна людина, всі інші - відхилення від норми". Можна від вчення, що лише науково бездоганно обґрунтувало імператив моральної філософії - "людина є самоціль", - але засобами науки віднайшло ті дійсні засоби, за допомогою яких в дійсності кожна людина може бути і в історичній перспективі неминуче буде здійснена як самоціль, як вища цінність буття. Як суб'єкт культури, суб'єкт історіотворчості, суб'єкт свободи. Себто від марксизму, осереддям вчення якого саме і є ідея дійсного гуманізму. Адже лише для того, хто нічогісінько не зрозумів у цьому вченні загалом і в філософії безпосередньо, справа видається таким чином: буцімто, є бодай одне слово, бодай одне
Loading...

 
 

Цікаве