WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Андрагогічна модель підвищення кваліфікації педагогів на засада диференційованог підходу - Реферат

Андрагогічна модель підвищення кваліфікації педагогів на засада диференційованог підходу - Реферат

педагогів.
Педагогічне діагностування розглядається нами як циклічний процес, що супроводжує міжкурсовий (до курсів підвищення кваліфікації і після їх проходження) та курсовий етапи.
І докурсовий етап педагогічного діагностування є підготовчим, мотиваційним. Тому першочерговим завданням цього етапу є отримання загальної інформації про освітян, науково-методичне забезпечення й організаційно-педагогічні умови їх професійної діяльності, соціально-економічні умови функціонування системи освіти району (міста), закладу.
У зазначений період виявляється також рівень задоволеності педагогічних працівників змістом своєї роботи, виокремлюються чинники професійного зростання вчителя за ознакою "характер праці" й визначаєтьсямотиваційний комплекс особистості.
Дані І етапу є визначальними у доборі форм і змісту навчання, що пропонуватиметься педагогу під час курсів підвищення кваліфікації.
ІІ етап - курси підвищення кваліфікації - базовий, навчально-контрольний. Тому основною метою педагогічного діагностування на цьому етапі є визначення якості зростання професійних потреб та професійного рівня вчителя протягом періоду курсового навчання. Засобом досягнення поставленої мети є система моніторингових процедур, яка реалізується на вході (вхідне діагностування), протягом курсового навчання (проміжне опитування) та на виході (вихідне діагностування).
ІІІ етап - післякурсовий - етап практичної реалізації оновлених і здобутих знань, вироблених умінь та навичок під час курсів підвищення кваліфікації. Тому педагогічне діагностування, що здійснюється у цей період, має на меті виявлення змісту і характеру моделювання вчителями власної професійної траєкторії, результативності задоволення запитів і потреб, які висувались у період до курсів підвищення кваліфікації та під час навчання на них. Значна увага на даному етапі приділяється питанню педагогічної рефлексії, а саме: вмінню вчителя критично оцінити власні здобутки й недоліки, баченню ним способів підвищення професійного рівня.
Проаналізувавши отриману інформацію, робимо висновки:
- учителі-практики мають відчувати особистісну головну і провідну роль у процесі навчання, максимальне врахування власних професійних запитів, потреб та інтересів, соціально-економічних умов професійної діяльності;
- педагоги-практики повинні мати широкий спектр пропозицій щодо форм навчання та право самостійного вибору найбільш прийнятних для себе;
- зміст курсів підвищення кваліфікації, заходів міжкурсового періоду мають забезпечувати як потреби сьогодення у практичній діяльності вчителя, так і бути прогностично спрямованим;
- сучасний педагог повинен мати необмежений доступ до джерел інформації;
- основою позитивного ставлення учителя-практика до навчання на курсах підвищення кваліфікації та формування позитивної мотивації до самоосвіти має стати атмосфера творчої взаємодії викладачів і слухачів, повага та увага до точки зору педагогів, створення умов для вільного обміну думками, результатами набутого досвіду, прагнення бути визнаним колегами.
Ці висновки стали вихідними в поступовому переході від використання традиційної моделі підвищення кваліфікації педагогів до складної (багатовимірної) моделі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, побудованої на засадах диференційованого підходу.
В основі традиційної моделі - курси підвищення кваліфікації за фахом, що проходять учителі раз у п'ять років. Зазвичай, такі курси більше зорієнтовані на відтворення змісту фахової підготовки педагога, нових технологій у викладанні предмета.
Міжкурсовий період за даною моделлю, як правило, лише епізодично супроводжується семінарами, інструктивно-методичними нарадами тощо, а це не дає можливості для створення цілісної системи післядипломної педагогічної освіти вчителя.
Нові вимоги, що ставить перед освітою суспільство, спонукають до пошуку таких форм роботи з педагогом, які забезпечували б безперервність процесу професійного зростання та освіти вчителя, а саме: розробку й запровадження нової концепції підвищення кваліфікації педагогів на засадах диференційованого підходу, в основі якої - складна (багатовимірна) модель організації підвищення кваліфікації, що супроводжується системою семінарів, тренінгів, інструктивно-методичних нарад, які є логічним продовженням змісту навчання педагогів під час курсового підвищення кваліфікації.
Характерною особливістю такої моделі є й те, що вчитель поступово переходить від обов'язкового проходження курсів підвищення кваліфікації один раз у п'ять років до дво-, три-, N-разового навчання за даний період. Мотивом цього є постійна потреба в оновленні та поповненні як фахових знань, так і загальнотеоретичних та загальнорозвивальних. Тобто мотивація є головним чинником професійного розвитку педагога.
Опитування понад 6,5 тис. респондентів за період з 2003 по 2006 рр. щодо форм підвищення кваліфікації дало змогу зробити висновки, що найбільш прийнятною та оптимальною для педагогів є саме складна (багатовимірна) модель, яка передбачає пролонговану форму підвищення кваліфікації один раз у рік (два роки) за накопичувальною системою суми навчальних годин за п'ять років і постійний супровід професійної діяльності вчителя серією тематичних семінарів, тренінгів, інструктивно-методичних нарад тощо.
В основі цієї моделі - диференційований підхід, що у сучасних умовах передбачає врахування соціально-економічних, нормативно-правових, організаційно-управлінських, дидактичних аспектів: соціального статусу закладу; умов добору, змісту й організації навчального процесу; термінів навчання; наповнюваності груп (індивідуальне навчання); кваліфікації, навантаження, оплати викладацького складу та ін., що визначає вимоги до роботи закладів післядипломної педагогічної освіти, реалізацію цілей їх діяльності.
Ураховуючи вищевказані особливості, формулюємо цілі диференціації у післядипломній педагогічній освіті з соціальної, дидактичної та психолого-педагогічної точок зору.
З соціальної точки зору ціллю диференціації навчання є формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства з метою повного використання креативних можливостей кожного спеціаліста.
З дидактичної точки зору ціллю диференціації навчання є вирішення нагальних проблем освіти за допомогою створення нової дидактичної системи диференційованого навчання дорослих, заснованої на принципово новому підході, в основі якого - мотивація як чинник професійного розвитку вчителя.
З психолого-педагогічної точки зору кінцевою ціллю диференціації є індивідуалізація навчання, що базується на
Loading...

 
 

Цікаве