WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Система освіти Античного світу (Курсова) - Реферат

Система освіти Античного світу (Курсова) - Реферат

з'явилися риторичні школи за грецьким зразком. Тут вивчали грецьку і римську літературу, основи математики,
астрономії, права і доволі інтенсивно - філософію. Нерідко практикували диспути в дусі софістики ненайкращої ознаки. До нас дійшли теми таких диспутів, наприклад, прославляння мухи. Риторичні школи виконували певне соціальне замовлення - готували юристів для державної машини Римської імперії, що розросталася.
4. Виховання і навчання в ранніх християн
Перші християнські громади виникли в І ст. в Антиохії, звідки ідеї християнства розповсюдились по всій Римській імперії.
Особливо поширеними вони були в східних провінціях серед євреїв.
Виховання в ранньохристиянських громадах було орієнтовано на Біблію - зібрання канонічних творів, що складалося із двох частин: Старого Завіту (найбільш ранні тексти - XI ст. до н. е.), звідки починається початок християнської релігійної традиції виховання, і Нового Завіту (створений в І - ІІ ст.), де обґрунтовані християнські цілі і зміст виховання. Новий Завіт написаний рядом авторів (Матфей, Марк, Лука, Іоан, Петро, Павло та ін.). в основі їх філософських і педагогічних поглядів лежать любов до всіх людей та ідея самовдосконалення для порятунку та вічного життя. Як випливає із євангельських текстів, Ісус Христос та його апостоли були мандрівними вчителями. "Для християнського виховання були характерні пріоритет віри над знанням та наукою, зв'язок навчання з моральним релігійним вихованням, затвердження високого значення трудового виховання. Останнє положення добре ілюструють слова апостола Павла: "Хто не хоче трудитися, той не їсть"."[1; 63].
Раннє християнство визнавало особливу роль сімейного виховання, продовжуючи тим самим педагогічну традицію епохи, що відходила.
Ідеологи раннього християнства (ІІ - Vст.) (Григорій Назіанський, Василь Великий, Святий Ієронім, Іоан Златоуст, Блаженний
Августин та ін.) інакше, ніж представники Античної думки, трактували сутність людини і її виховання. Антична думка ставила на перше місце земне існування, а християнство - вічні загальнолюдські цінності.
"Євангеліє дало людям моральні орієнтири у формі заповідей: "Не убий", "Не вкради", "Полюби ближнього свого" та інші, які лягли в основу виховання в общинах ранніх християн. Іоан Златоуст (354 - 407) дорікав школам, які притримувалися античної традиції, в тому, що їх головна мета навчити "добре говорити" і тим самим заробляти гроші, а не "наставити душу та сформувати розум". [1; 64]. Разом з тим, в проповідях Іоана Златоуста християнські методи виховання пропонувались з врахуванням античної традиції.
Неоднозначне ставлення до античної педагогічної традиції висловлювали інші батьки церков. Так, Григорій Назіанський (близько 329 - 390) був прихильником грецької літератури. Климент Александрійський (? - до 215) вивчав і по-своєму розвивав ідеї Платона, а дидактичні ідеї Василя Кесарійського (330 - 379) були співзвучні до педагогічних поглядів Плутарха.
Аврелій Августин (354 - 430) також визнавав деякі достоїнства античної освіти та античної педагогічної думки. Він поважав Платона, називаючи йогофпророком християнства. Як і деякі античні мислителі, Августин цікавився психологією дитини, говорив про те, що фізичні покарання наносять дітям відчутні психологічні травми. Августин вважав, що головне місце в освіті повинне займати вивчення Біблії та християнської догматики, світські знання треба розцінювати як другорядні і допоміжні. Спочатку християни навчали своїх дітей в суспільних навчальних закладах. Але вже в І ст. християнська церква приступила до організації своїх шкіл катехуменів. Перші школи християн не належали до визначених соціальних страт та мали явно демократичний характер. Вони були призначені для "катехуменів", тобто тих, хто бажав стати членом християнської громади, але не пізнав християнського вчення. Учнями були діти віруючих. Головним було вивчення Біблії. Давались основи музичної освіти.
Учні знаходилися під наглядом, постійно вислуховуючи моральні настанови священника. Школа катехуменів була попередницею школи катехізису, де давали освіту підвищеного типу. Одна з перших шкіл катехізису виникла в Александрії в 179 р. Вона була призначена для підготовки священнослужителів. В програмі цієї школи поєднувалися елементи християнської та античної освіти. Подібні школи були засновані і в інших центрах Античного світу - Антиохії, Едесі, Низибі.
В подальшому школи катехізису, в свою чергу, трансформувалися в кафедральні та єпископальні школи. Одна з перших єпископальних шкіл була відкрита на початку ІІІ ст. в Римі. Взагалі, більшість християн аж до V ст. здобували вищу освіту в навчальних закладах античного типу. Вони відвідували риторські школи, де вивчали науки за античною програмою "семи вільних мистецтв". З ІІ ст. зростає число вчителів-християн: граматиків, риторів, філософів. Цей процес продовжувався і після указу імператора Юліана (331 - 363 рр.), який забороняв християнам викладати в школі. Ось чому, коли на початку IV ст. християнство стало державною релігією Римської імперії, в самому Римі серед вчителів виявилося багато тих, хто сповідав це віроучіння.
ІІ. Педагогічна думка Античності
1. Сократ
Найбільшим представником філософії софістів Древньої Греції був Сократ (470/469 - 399 рр. до н. е.). Його головним дидактичним досягненням можна назвати майевтику ("повивальне мистецтво") - діалектичну суперечку, що приводить до істини за допомогою продуманих наставником питань.
Суть педагогічних суджень Сократа складає тезис про те, що головною серед життєвих цілей людини повинно бути моральне самовдосконалення. "Завданням життя Сократа було - вивчення чеснот, прагнення через пізнання прийти до знання істини." [3;88]. За Сократом, людина являється власником розумної свідомості, що направлена на добро та істину. Щастя є перш за все в усуненні протиріччя між особистим і суспільним буттям. І навпаки, зосередженість на особистих інтересах, протиставлення їх інтересам своїх ближніх веде до душевного розладу та дисгармонії з суспільством. Сократ - один із основоположників вчення про добру природу людини. Природні здібності людини Сократ пов'язував з правом на освіту. "Могутні духом…, якщо отримають освіту…, стають відмінними…, корисними діячами. Залишившись без освіти…, вони бувають дуже дурними, некорисними людьми".
"Коли Сократу було вже 70 років, декілька незначних людей, проте, начебто, не мавши до нього особистої ненависті, покликали його до суду та звинуватили втому, що він не визнає народних богів, вводить нові божества та розбещує юнацтво."[3; 92].
Вчительська діяльність для Сократа була дорогша від життя. Коли перед ним постав вибір, зберегти життя чи відмовитися від такої діяльності, Сократ прийняв яд цикути.
Сократ викладав своє вчення в довільній аудиторії: на міській площі або на алеї Лікею. Він один із родоначальників діалектики як метода відшукання істини шляхом постановки навідних питань - так званого сократичного методу. Головною задачею наставника Сократ вважав пробудження потужних душевних сил учня. В такому "повивальному мистецтві" він вбачав основні призначення вчителя. Бесіди
Loading...

 
 

Цікаве