WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Славетному лицарству - 500: Методично-бібліографічні матеріали до проведення літературно-історичних читань - Реферат

Славетному лицарству - 500: Методично-бібліографічні матеріали до проведення літературно-історичних читань - Реферат

поляже, лицарство його всьому світу розкаже..."*
За одним свідченням Сагайдачний народився поблизу Самбора, за іншим - біля Перемишля, принаймні він був родом з Галичими. Батько Сагайдачного - шляхтич православної віри, на імення Конон,або, по-малоросійському, Конаш. Звідси й Конашевич означає по-батькові, а не подвійне прізвище, як гадали деякі з наших істориків і писали "Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний".
Становище південноруського козацтва перед виступом на історичний терен Петра Сагайдачного було вкрай сумне: ще недавно, а саме - 1596 року, козаки з їхніми гетьманами Лободою та Наливайком були жорстоко розбиті поляками. Після цього в козацькому військові розпочався коловорот, про що свідчить зміна протягом лише десяти років п'ятнадцяти козацьких "гетьманів". Такими були Кремпський, Тихін Байбуса, Семен Скалозуб, Самійло Кішка та інші. Після усіх цих ватажків і виступив близько 1606 року вперше у ролі гетьмана Петро Сагайдачний.
Продовжуючи справу своїх попередників, він насамперед пішов війною на татар і турків. Взагалі його військові походи були досить успішними, а у 1613 році, під час нападу Сагайдачного на татарів, які у його відсутність вторглися на запорозькі землі, він здобув над ними блискучу перемогу на лівому притоці Дніпра Самарі. Ці та деякі інші перемоги Сагайдачного, а також те, що відтепер за ним було вже понад п'ятдесят тисяч козаків, примусило поважати його і в самій Польщі. Під захистом могутнього Сагайдачного міщани південноруських міст і посполиті селищ та сіл відкрито повставали супроти своїх утискувачів, польських панів і ксьондзів. "...Але й Конашевич заплатив життям за свою р'яність і, укритий численними ранами, які він отримав під час Хотинської облоги, ... 20 квітня 1622 року Петро Сагайдачний умер у Києві, поділивши заповітом своє майно між дружиною та братськими школами: Київською і Львівською. Поховали його в Богоявленській церкві Київського братства..."*
ГЕТЬМАН ЗІНОВІЯ-БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Жодний з історичних діячів України давніх століть не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених праць про нього. Наукові монографії, статті, документальні публікації і записки, мемуари і спогади, романи, повісті, оповідання, поеми, драми, кінострічки, картини і скульптури. А народна творчість - історичні пісні, легенди, перекази, прикладне мистецтво!
Цей загальнолюдський доробок свідчить про невмирущий Інтерес до нашого славного предка і визначається загальноєвропейським характером подій, у центрі яких він перебував. Досі документально не встановлено, де саме народився Богдан Хмельницький. Його батько - Михайло Хмельницький - служив осадником у корсунсько-чигиринського старости, магната Яна Даниловича, і засновував нові поселення на українських землях, що потрапили до рук польського феодала Даниловича за королівськими даруваннями. Хмельницький-батько осадив містечко Чигирин, а пізніше, коли став чигиринським підстаростою, хутір Суботів, що став його родовим маєтком,
З дитинства Богдан вбирав у себе вільне повітря покозаченої України. Тим більше, що мати його була козачкою з Переяслава. Навіть фізично Богдан загартувався у небезпечних умовах життя степового прикордоння, де виживали, витримували найсміливіші, мужні, міцні люди. Ось і виріс з Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба.
Молодий Хмельницький не тільки спостерігав неволю, гноблення і страждання. Він і на собі особисто відчув нещастя й горе, трагедію народу, його пекучі рани.
Однак не особиста образа штовхнула Хмельницького на повстання проти польської шляхти...
У війні 1618-1648 рр., що охопила значну частину країн Європи, діяли найвидатніші військові діячі. Полководець Богдан Хмельницький піднявся до найвищих щаблів тодішнього світового рівня військового мистецтва. З Ганнібалом та іншими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного генія, порівнювали сучасники українського гетьмана. Разом з тим блискучий політичний і дипломатичний таланти Хмельницького ставили його в перший ряд керівників європейських держав.
УРОКИ ІСТОРІЇ.
З АРХІВІВ ЧАСУ: "ПОЛЯРНІ ТОЧКИ ЗОРУ НА ПРОЙДЕШНЕ"
О.М.Апанович: "Прекрасне розуміння міжнародної ситуації було одним із факторів, який обумовив рішення Богдана Хмельницького про входження України до складу Росії на правах автономії. Таке рішення визріло у Богдана Хмельницького передусім внаслідок розуміння Історичної Необхідності"...
Г.М.Хоткевич: "...І жовтня 1663 року скликав цар Земський собор і на нім питався ради - що робити з козацьким предложенням? Було ухвалено - прийняти Україну під протекторат Москви, а з Польщею вчинити війну, - і в січні 1654 року Україна перейшла "під царську руку".
Незмірної в своїх наслідках ваги в сей акт для нашої історії, акт, що з-під власті орла з одною головою віддав нас під вдасть орла з двома головами. Чому Хмельницький так настоював, так спішив зі союзом з Москвою? Невже він думав, що се найбільший крок для блага України? Ні. Він шукав союзу з Москвою так само, як і союзу з Турцією, зі шведами, з Ракочі; до Москви він не мав спеціальних симпатій, та і трудно було їх мати - Москва так далеко. Поведися ліпше Хмельницькому в Константинополі, чи ліпше сказати, будь Турція в той час міцніша, не будь в ній династичних заверюх, повстань яничарів і т.п. - Україна взяла би протекторат Турції, і Хмельницький зумів би перевести се в дійсність. Бо в чім річ?
А в тім, що тепер цілі Хмельницького цілком опреділилися для нього самого. Коли би тепер повторився Зборів - о, не крикнув би Хмельницький: "Згода!". Тепер він ясно бачив, що Польща сама по собі, - а Україна може бути сама по собі". (Хоткевич Г.М. Два гетьмана.-К.: Дніпро, 1991.-С. 54-55.)
В.Антонович: "...Хмельницький пробув третю федеративну комбінацію - зв'язку із Москвою. Поки це тягнеться війна з поляками, він посилає до Москви одне посольство за другим, прохаючи царя прийняти Україну під свою руку. Дуже довго ведеться ця справа. Спочатку цар Олексій Михайлович вагався прийняти пропозицію Хмельницького і скликав для цього "земський собор". Більшість московського суспільства стояла за те, щоб не приймати, просто і вірно мотивуючи свою незгоду тим, що "Черкаси не стерплять руки великого господаря". Дуже довго - два роки - вагається московський уряд. Нарешті бере верх думка, що треба прийняти. Тоді починається тяганина із пересилкою умов, на яких можна прийняти: більш ніж 12 проектів посилають туди й назад.
... а вже з початку 1654 р. Хмельницький поспішає на раду в Переяславі, куди цар прислав бояр з умовами, на яких Україна могла б з'єднатися з Москвою. ... Кілька пунктів тільки обговорено докладно, більша частина їх лишилася неясною, не обговорено як
Loading...

 
 

Цікаве