WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Синергетичний підхід до організації аксіологічного управління освітою - Реферат

Синергетичний підхід до організації аксіологічного управління освітою - Реферат

флуктуацією в масштабах соціуму, набуває здатності змінити розвиток останнього за наявності сприятливих об'єктивних умов. І, враховуючи взаємозв'язок між системами, теорія самоорганізації продовжує цей принцип ідеєю коеволюції - гармонійного співіснування та сумісного розвитку людини і суспільства, людини і природи, людини і людини.
Синергетикадоповнює бачення поетапного розвитку цієї діалектичної єдності ідеєю динамічного хаосу.
I. У стані порядку складної системи її форма найбільш адекватно відповідає змісту і сприяє його розвитку.
II. Коли застарілі, невідповідні моменти форми починають переважати над відповідними, вони стають перешкодою розвитку змісту - відбуваєгься занурення системи в хаос. І що сильнішою стає ця невідповідність форми змісту, то менше лишається стійких зв'язків між елементами системи. Це стадія динамічного хаосу, яка несе в собі багатство можливих структур.
III. Стан хаосу характеризується принциповою відкритістю системи та робить можливим каналізування ззовні рис, невиявлених у стані гомеостазу. Через конструктивність хаосу відбувається якісне зміцнення системи та відновлюється її відповідність змісту. Це період виходу з хаотичного стану внаслідок самоорганізації системи.
Доступні сьогодні синергетичні ідеї наголошують, що в період нестійкості провідна роль у визначенні подальшого шляху розвитку належить саме випадковості. Причому, оскільки етапи стійкості та нестійкості постійно чергуються і на етапі нестійкості особливої значущості набувають випадкові події, то саме завдяки їм починається стадія відносної стійкості системи, що задовольняє первісну необхідність порядку.
Роль принципів у синергетичному підході виконують патерни нового мислення. До таких патернів відносимо наступні:
1. Практично всі існуючі системи є нелінійними та відкритими. А, відповідно, їх функціонування та розвиток будується на основі механізмів і процесів самоорганізації і саморозвитку.
2. Для виникнення, протікання процесів саморганізації і саморозвитку слугують передумовами: а) здатність системи обмінюватися із середовищем енергією, речовиною та інформацією; б) достатня віддаленість системи від точки рівноваги; в) неврівноваженість системи, внаслідок чого посилення флуктуацій може призвести до дезорганізації попередньої структури.
3. Хаос виконує конструктивну роль у процесах самоорганізації: з одного боку, він виступає руйнівником, бо хаотично малі флуктуації за певних умов призводять до руйнації складних систем; з іншого - він сприяє їх утворенню та функціонуванню, оскільки хаос лежить в основі механізму об'єднання простих структур у складні. Руйнуючи, хаос будує, а будуючи, він призводить до руйнації.
4. Для життєдіяльності систем, що саморегулюються, важливе значення мають не тільки стійкість та необхідність, але й нестійкість і випадковість.
5. Нове виникає в результаті біфуркації як емерджентне і непередбачуване, і в той же час нове "запрограмоване" у вигляді спектру можливих шляхів розвитку, спектру відносно стійких структур - атракторів еволюції.
6. Системі не можна нав'язувати те, що вступає в протиріччя з її внутрішнім змістом та логікою перебігу її внутрішніх процесів. Ефективне управління системою можливе при усвідомленні тенденцій її розвитку та здійсненні на систему і її компоненти резонансного впливу, за якого зовнішній вплив погоджується із внутрішніми властивостями системи.
7.Замкнутість системи здатна породжувати такий тип стійкості, який може перешкоджати її розвитку, або навіть призвести до еволюційного глухого кута.
У відповідності до загальної теорії систем, аксіологічна парадигма, орієнтована на особистість людини, означає:
1) особистість як система являє собою цілісний комплекс взаємопов'язаних сутнісних сил;
2) вона утворює особливу єдність із середовищем;
3) вона є елементом систем більш високого порядку: з одного боку природи, з іншого - суспільства;
4) її елементи - сутнісні сили - виступають системами ієрархічно нижчого порядку (наприклад, фізіологічні системи людини).
Як відомо, не кожна система підкоряється принципам самоорганізації, а тільки та, що володіє відповідними цьому процесу характеристиками. Особистість педагога як система відповідає цим характеристикам, оскільки вона є:|
1) складною системою, тому що має багато елементів і підсистем: кожна людина складна, немає чогось такого, до чого її можна звести;
2) відкритою системою, тобто здатною вільно обмінюватися речовиною, енергією чи інформацією з оточуючим середовищем;
3) дисипативною системою, тобто може існувати як фізично, так і духовно тільки за умови постійного обміну з середовищем речовиною, енергією та інформацією;
4) нерівноваженою системою - внаслідок існування процесів обміну між самими сутнісними силами у структурі особистості;
5) нелінійною системою (здатною до самодії) - розвиток таких систем майже непередбачуваний, кількість його варіантів більша, ніж у лінійних систем, бо малі впливи можуть спричиняти дуже великі наслідки і навпаки.
Автори теорії синергетики І. Пригожин, Г. Ніколіс та І.Стенгерс визначили ряд ідей, важливих для управління розвитком освітніми системами:
Складноорганізованим системам (їх частинам), до яких відноситься і система освіти, неможливо нав'язувати шляхи розвитку, які не зумовлюються їхніми внутрішніми потребами.
Ефективність розвитку системи освіти (освітніх систем та їх складових) може визначатися і випадковістю, що ніякою мірою не суперечить існуванню закономірних тенденцій її розвитку.
Успіх розвитку системи освіти значною мірою залежить від уміння керівника прогнозувати, визначаючи можливості розвитку системи, її майбутнє, елементи якого завжди наявні на даний момент.
Ефективний розвиток системи освіти може здійснюватися не тільки внаслідок сильних всебічних управлінських дій, а й в результаті локальних впливів, якщо останні точно розраховані і дають потужний резонансний ефект.
Для успішного розвитку системи освіти необхідне узгодження темпів розвитку всіх її структурних компонентів, оскільки випередження або відставання розвитку окремих елементів системи не забезпечує необхідних темпів розвитку системи в цілому.
Окремі, навіть позитивні, зміни в системі не завжди приводять до її розвитку, оскільки розвиток має місце лише тоді, коли система отримує нові інтегративні властивості, яких у неї до цього не було.
Під "розвитком" розуміється необоротна, спрямована зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. Не кожна зміна є розвитком. Лише одночасна наявність усіх вище наведених властивостей (необоротність, спрямованість, закономірність)
Loading...

 
 

Цікаве