WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Гуманізм – методологічна основа педагогічної аксіології - Реферат

Гуманізм – методологічна основа педагогічної аксіології - Реферат


Реферат на тему
Гуманізм - методологічна основа педагогічної аксіології
Н.О. Асташова витлумачує поняття культури як систему умов, що забезпечують людині, по-перше, самоідентифікацію і, по-друге, самостворення як соціальної істоти; актуалізують широкий спектр питань, які стосуються сутності та ієрархії цих умов, оскільки вони забезпечують людині можливість удосконалювати свою природу і тим самим стимулюють соціальний прогрес. Основні прагнення, ідеї, смисли, установки особистості відповідно до рівня і актуальних потреб культурно-історичного розвитку соціуму пропонується розглядати як специфічні архетипи. Ці архетипи можна позначити такими категоріями, як гуманізм, сенс життя, творчість.
О. Злобіна розглядає гуманізм як похідну категорію для характеристики поняття "гуманізація виховання", означення сутності, змісту й організації цілеспрямованої виховної роботи з гуманізації відносин.
В.І. Луговий під гуманізацією освіти розуміє приведення освіти до такого стану, який би дав змогу повноцінно формувати людські індивіди. При цьому, слід запобігати звуженого розуміння освітнього гуманізму, ототожнювання його лише з педагогікою співробітництва, рівноправністю учасників освіти, свободою, самоцінністю індивідуальності. Все це не відображає цілісного, повноцінного людського розвитку, що і є основною родовою ознакою гуманізму освіти.
Звідси гуманізація може трактуватися в двох значеннях. У широкому значенні - це система поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її права на свободу, розвиток та вияв своїх здібностей, права на щастя. У вузькому значенні - це відродження духовності в суспільстві, національної культури, визнання того, що людина - абсолютна цінність, вища субстанція, "міра всіх речей", - що неможливо ставитися до людини як до засобу досягнення своєї мети. Не можна не погодитися із Питиримом Сорокіним, який з цього приводу вважає, що всілякий прогрес, який веде до зменшення щастя або до збільшення страждань - це не прогрес. Всі критерії прогресу, якими б різноманітними вони не були, так чи інакше передбачають та повинні включати в себе принципи щастя.
Гуманізм - це вираження людяності в усіх різноманітних проявах людської поведінки. Гуманізм є вибірковим ставленням до світу, яке ґрунтується на визнання цінностi життя й сприйняття світу у глибоких взаємозв'язках.
Cмисл гуманізації визначається основними напрямками, блоками, а саме: гуманізація та демократизація як гoловні процеси відродження духовності; відродження і нове осмислення свободи особиcтocтi; необхідність піднесення людини на новий щабель гуманності, розуму, інтелекту; висування людини в ранг вищої цінності.
Гуманізація - це два взаємопов'язані процеси; один з них - визволення свідомості від догм, стереотипiв тоталітарного, авторитарного мислення, від йогo жахів та загальних заборон, дрyгий - ствердження системи гуманістичних цінностей, стимулів і мотивів у культурі свідомості й поведінці особистості.
О.Г. Злобіна визначає, що через поняття "гуманізація" утверджується головне завдання перебудови виховної системи школи: її послідовна орієнтація на особистість дитини, на формування індивідуальності учня, творчих можливостей та здібностей, духовних потреб та інтересів, реальних оптимістичних життєвих планів, гoтовнocтi свідомо й аргументовано вибирати ці плани, здатність відповідно до гуманістичних завдань соціального процесу будувати навколишній світ і себе.
Б.Г. Чижевський констатує, що для народів України завжди було характерним утвердження і дотримання засад гуманізму, зв'язку з природою та прагненням до освіти, освіченості, професіоналізму. Представники "нових" ціннісних орієнтацій відхиляють принципи гуманізму і спрямовують вектор розвалу, руйнування проти матері-жінки, сьогодення дітей, педагога-гуманіста, культури. Ми поставлені перед вибором демократичних і "нових" цінностей, що приводить до протидії між двома світоглядами. Опорними тезами "нових" цінностей виступають: вибір між білим та чорним, всезмінності, вседозволеності, спокуси, насолоди, ласощів.
І.А. Зязюн припускає, що один з аспектів гуманізації освіти вбачається у зменшенні ворожих інтересам суспільства індивідуалістичних і егоїстичних прагнень на основі усвідомлення кожною особистістю її належності до спільноти людей. Найважливішою метою гуманізації освіти є засвоєння молодим поколінням єдиних для всіх членів суспільства цінностей.
У вмінні людини володіти собою можна використати принцип асертивності. Асертивність - особистісна риса, яку можна визначити як автономію, незалежність від зовнішніх впливів та оцінок, здатність самостійно регулювати власну поведінку (В. Каппоні, Т. Новак),- це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим "ні", коли цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та дивергентною. Асертивна поведінка - це конструктивний спосіб міжособистісної взаємодії, який дозволяє застерегти діалог від агресії та маніпуляції.
Формування асертивності передбачає, у першу чергу, аби педагог дав собі раду в тому, настільки його поведінка визначається власними мотивами та прагненнями, а наскільки - зовнішніми вимогами та установками. Часто буває, що педагог знаходиться під владою установок, неприйнятних для нього по суті і від цього не усвідомлено страждає. Йому пропонується не лише взяти на себе головну роль у сценарії власного життя, але й бути автором сценарію цього життя. Основне гасло асертивного педагога: "Я маю право судити про свою поведінку, думки та емоції і несу відповідальність за їх наслідки".
Агресивна поведінка передбачає прагнення домогтися свого будь-якою ціною. Така поведінка руйнує довіру оточуючих. До агресії ми відносимо не тільки нанесення фізичної шкоди чи її крайні вербальні прояви, а ще й такі "непідсудні" форми, як сарказм та іронія.
Людина з асертивними характеристиками відзначається позитивним ставленням до інших людей та адекватною самооцінкою, це людина компромісів, за Д. Мак Грегором це керівник типу "У".
В управлінні людьми ідея асертивності займає своє чільне місце. Асертивний керівник - це емпатійна натура, в спілкуванні з підлеглими відкритий, відвертий, не схильний до ентропії.
Асертивний педагог (учень) адекватно реагує на справедливу, непринижуючу гідність, критику, не доводить себе до стресу та суїцидних намірів.
Протилежністю такому стану виступає ''комплекс Іони''- синдром страху перед власними можливостями, перед власною самоактуалізацією, який обмежує можливості розвитку особистості.
До шкідливих станів людини слід віднести десакралізацію - збіднення власного життя шляхом відмови ставитися до чого-небудь поважливо та серйозно.
За О.А. Донченко можна виділити такі адаптивні процеси або типи адаптивної поведінки людей:
- ідентuфікація (проста і складна) - найбільш поширений у суспільстві процес вживання ("Я" - разом з більшістю; тип поведінки - поступливо-компромісний);
-індивідуалізація - форма виявлення зрілого "Я" людини, її "самотності" ("Я" сам по собі; тип поведінки - відокремлення від інших);
- інвестиція - форма найбільш корисного для суспiльства способу вирішення проблеми вибору; шлях вкладання особистісногo потенціалу в реалізацію соціокультурних, найбільш пpитаманних даному соціуму програм ("Я" з тими, в кого є "здоровий глузд"; тип поведінки - колаборативний);
- маргіналізація - спосіб пpoтистояння тотальній ідентифікаїї ("Я" з тими, хто проти більшocтi; тип поведінки - негaтивістський);
-
Loading...

 
 

Цікаве