WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Методологічні основи педагогічної системології - Реферат

Методологічні основи педагогічної системології - Реферат


Реферат на тему
Методологічні основи педагогічної системології
Педагогічна системологія (едукологія), яка досліджує буття педагогічних систем, існує у рамках поліпарадигмального простору сучасної педагогічної дійсності. Методологічними основами (досліджені О. Прикотом) педагогічної системології, яка виявляє її становлення як гуманістично-орієнтованої дисципліни виступають:
1) поліпарадигмальний характер сучасної педагогічної дійсності;
2) первинність педагогічної цінності та вторинність цілі;
3) системостворюючий характер базових поліпарадигмальних цінностей;
4) ціннісно-смислова рівність суб'єктів педагогічної діяльності;
5) співіснування педагогічних систем різної парадигмальної орієнтації у рамках єдиного поліпарадигмального простору.
Поліпарадигмальність - це властивість сучасної педагогічної дійсності, складовими частинами якої є педагогічна наука та педагогічна практика. Що являє собою сучасна педагогічна дійсність?
1) Це стан педагогічної реальності "тут і зараз";
2) Це певне смислове поле, цінності якого та цілі і змістовні компоненти (ідеї), які базуються на ньому, виступають мотивами для діяльності достатньо великої кількості суб'єктів упродовж актуального часу.
Стосовно цього визначимо основні риси поліпарадигмальності сучасної педагогічної науки та освіти:
1. Поліфонія - можливість реального співіснування виявів різних парадигм у педагогічній дійсності.
2. Ототожнення - це діяльність учасників освітнього процесу, яка призводить до виникнення смислового поля та підтримує його існування.
3. Холізм - толерантне співіснування суб'єктів освітнього процесу та їх активна взаємодія, спрямована на мотивоване досягнення базових цінностей суспільства.
4. Полілог - припущення вільного існування та дії необмеженої кількості суб'єктивних логічних інтерпретацій закономірностей освітнього процесу.
5. Постулат вибору - усвідомлення суб'єктами освітнього процесу основних парадигм та можливість вибору будь-якої з них як основи власної професійної життєдіяльності.
6. Ситуативність істини - усвідомлення плинного характеру істини, її ситуативності, що визначається "довірою" (за Т. Куном) до обраної парадигми.
7. Симфонічність основних суб'єктів освітнього процесу.
Ці сім компонентів, за О. Прикотом, утворюють модель "інонаукової" парадигми сучасної педагогічної науки, заснованої на гуманістичних цінностях. Поняття "інонауки" запроваджене О. Прикотом відповідно до розвитку "нормальної науки" Т. Куна і передбачає орієнтацію на посилений феноменологічний компонент та зміну традиційних стереотипів педагога. Непрямо про "інонауку" базових цінностей говорив К. Роджерс:
1. У будь-якій науковій дії існує попередній особистий суб'єктивний вибір цілі або цінності, якій повинна служити ця праця;
2. Цей суб'єктивний вибір цінності, яка породжує наукове дослідження, завжди знаходиться поза цим дослідженням і не може стати складовим елементом цієї науки.
Розвиток та становлення парадигмальних основ досліджувався В.М. Розіним, який пояснює, що установки попередників примушують його проектувати на реальні об'єкти характеристики моделей та теоретичних відносин, тобто уподібнювати реальний об'єкт ідеальному. В.М. Розін вказує, що "стосунки, які дослідник встановлює з об'єктом та інтенція на його розуміння утворюють ту вихідну рамку, у якій відбувається гуманітарне пізнання". В ньому є два моменти: моделювання, спрямоване на виявлення закономірностей, та побудова теоретичної уяви щодо об'єкта і її обґрунтування. Особливості і характер моделей у гуманітарній науці залежать від цінностей дослідника, від типу об'єкта дослідження, від методології, на яку орієнтується дослідник.
За Г.Б. Корнетовим, педагогічна парадигма - це покладений на мову педагогіки ідеал людини, до якого прагне суспільство, його окремі групи (соціально-класові, етнічні, професійні...) і представники. Він виникає у рамках різних форм суспільної свідомості (релігії, філософії науки, етики, ідеології, естетики) та на різних рівнях (щоденному, теоретичному). Педагогічна інтерпретація ідеалу людини, перенесення його в площину стратегічної мети освітньо-виховної, теоретичної та практичної діяльності - це сенс і значення даного рівня парадигмальної технології педагогічних явищ. По суті, мову можна вести не про індивідуальну, не про соціальну, і навіть не про індивідуально-соціальну, а про антропоцентричну педагогічну парадигму, досліджену І.П. Аносовим.
Освітнє поле України будується, розвивається відповідно до суспільних цілей та науково обґрунтованих засобів, методів і шляхів їх здійснення. Це передбачає множину педагогічних теорій, систем, концепцій, технологій та методик. Саме вони є основою концептуальних моделей, уявних ідеальних варіантів розвитку освіти. Базові моделі сучасної освіти побудовані з урахуванням родових, сутнісних особливостей напрацьованих людською історією типів взаємодії між учасниками освітнього процесу (педагог-учень, викладач-студент) для досягнення суспільно визначених цілей та стандартів. Кожній такій базовій моделі відповідає певна наукова педагогічна парадигма.
У сучасній педагогічній науці започатковано немало спроб обґрунтування та виокремлення основних парадигм у вигляді системи координат, яка б дозволила орієнтуватися у безмежному просторі освітнього досвіду минулого та сучасності.
С.Я. Харченко, М.С. Кратинов, О.Н. Чиж, В.О. Кратинова картину людського світу поділяють на дві загальні парадигми: ньютоно-картезіанська парадигма та наукова парадигма нової реальності.
У 90-х роках ХХ ст. видатний педагог-дослідник Ш.А. Амонашвілі виокремив полярні за своєю спрямованністю авторитарно-імперативну парадигму та парадигму гуманної педагогіки (педагогіка співробітництва).
Авторитарно-імперативна педагогіка виключає довіру педагога до учня, недооцінює активність та творчу самодіяльність останнього. В ній переважають імперативи повеління, примусу та дисципліни. Домінантою виступає не вихованець (дитина), а цілі освіти.
Гуманна педагогіка Ш. Амонашвілі сприяє реалізації природи дитини, що виявляється:
1) у прагненні до розвитку;
2) у пристрасті до свободи;
3) у потребі зрілості.
Відповідно до цієї парадигми, за В.Сластьоніним, особистість виступає як самоорганізований суб'єкт, наділений такими характеристиками:
o здатність не лише засвоювати світ предметів та ідей, але й виробляти їх, перетворювати, створювати нові;
o оволодіння вміннями, орієнтаційними основами діяльності;
o усвідомлення власної значимості для інших людей, відповідальності за результати діяльності, причетність та
Loading...

 
 

Цікаве