WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

наукової дисципліни. На їх думку, все, що неможливо виразити через парадигму, не може бути предметом наукової діяльності.
Особливо цікавими з цього приводу видаються нам міркування дослідника Станіслава Грофа у його концептуальній науковій праці "За межами мозку". На його думку, у широкому смислі парадигма може бути визначена як набір переконань, цінностей та технік, які поділяються членами конкретного наукового співтовариства. Нова парадигма не завжди приймається легко, оскільки це залежить від різних факторів емоційної, політичної та адміністративної якості, а не є просто справою логічного доказу. Західна наука наближається до зрушення парадигми небачених розмірів, через яке зміняться наші поняття про реальність та людську природу, яке поєднає, нарешті, концептуальним містком древню мудрість та сучасну науку. У будь-якому випадку парадигми требарозглядати як моделі, а не як кінцеві описи реальності .
На думку С. Грофа, парадигма - це завжди більше, ніж просто корисна теоретична модель у науці, опосередкованим впливом її філософії на особистість та суспільство в дійсності визначається в межі світу. І, разом з тим, жодна із парадигм ніколи не пояснить всі факти, і для теоретичного пояснення одних і тих же даних можна використовувати декілька парадигм. Необхідно чітко пам'ятати про відносну природу будь-якої парадигми - якою б прогресивною вона не була та як би переконливо не формулювалася. Не можна плутати її з істиною про реальність.
Парадигми також визначають дозволене проблемне поле, встановлюють допустимі методи та набір стандартних рішень. Під впливом парадигми всі наукові підвалини у якій-небудь окремій галузі піддаються корінному перевизначенню. Нормальна наука, заснована на новій парадигмі, не тільки не сумісна але й неспівставна з практикою, якою керувала попередня парадигма. Наукова теорія, яка одного разу отримала статус парадигми, до того часу буде нагальною, поки їй не знайдеться життєздатна альтернатива.
Для наукової парадигми, на думку В. Розіна, характерні:
1) поділ дійсності на два плани: явище та сутність;
2) побудова суджень за типом "А є В"; створення ідеальних об'єктів (моделей) різного рівня розвитку, тобто мова йде про моделювання як невід'ємний метод наукового пізнання;
3) зведення у ряді випадків одних ідеальних об'єктів до інших ("вторинне" моделювання).
Дослідження виявів парадигми на рівні функціонування різних педагогічних систем виступає актуальним завданням методології педагогічної науки. Для цього необхідна серйозна теоретична, методологічна, емпірична база, якою може стати педагогічна системологія (А. Тягло, Т. Левченко, Т. Воропай, В. Кузь, І. Бех, Л. Лавриченко, Л. Овдієнко, Л. Ляшенко, С. Клепко, О. Валицька, Х. Тхагапсоєв, М. Романенко, О. Прикот, І. Колеснікова, Г. Корнетов, Б. Гершунський) як науково-педагогічна дисципліна. При цьому актуалізується завдання вирішення функціонально-методичних задач конкретної педагогічної діяльності, базовим підґрунтям якої є феномен парадигми. Такою діяльністю виступає педагогічне проектування - суб'єктивна діяльність, яка відбувається у ціннісно-смисловому та функціональному полях гуманістично орієнтованої педагогіки (Дж. Дьюї, В. Кілпатрик). Разом з тим зараз ця педагогіка у певному смислі ще "інобутня" (В. Розін) як науково-педагогічний феномен відносно традиційної педагогічної науки.
Сучасна педагогічна наука характеризується конкретним виявленням науково обґрунтованого буття, яке визначається всіма наявними в освітньому полі парадигмами, тобто має поліпарадигмальну спрямованість. У "чистому" вигляді та чи інша парадигма освіти практично не існують або зустрічаються вкрай рідко. Як правило, вони (парадигми) співіснують, пронизуючи, доповнюючи одна одну (або ж конфліктують). Так, деякий час одна з них виступає провідною, а потім, за схемою Т. Куна, поступається іншій.
Б. Гершунський не погоджується з поглядами Т. Куна про стихійний характер розвитку парадигми і відстоює позицію дослідницького підходу, спеціального та цілеспрямованого наукового пошуку.
Стосовно парадигми вищої освіти Р. Бар та Дж. Таґ зазначають, що вона полягає у новій ролі ВНЗ, який повинен не стільки забезпечувати навчання, скільки виробляти навчання.
Література
Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення// Віче.-2002.-№3.
Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.
Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные тексты.- М.,1993.-С.50-56.
Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.
Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.
Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).- Кишенев: Карта Молдовеняске,1989.-381с.
Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.-Л.:Изд-во ЛГУ,1968.-338с.
Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і психологія.-№ 3.-2002.-С.12.
Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти українського державотворення:історія і сучасність.-Мелітополь,2001.-С.2-8.
АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.-К.: Генеза,1996.-368с.
Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.
Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. - М.: Мысль, 1970. - 181с.
Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.
Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. - К.: Твім інтер, 2003.- 391с.
Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация// Современная цивилизация и моральные ценности. - М., 1982 - С.4.
Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических вузов. - Запорожье - 1991. - 46с.
Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.-М.: Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЕК", 2000.-272с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.: Юрид. лит., 1997.- 400с.
Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления: системно-деятельностный подход// Информация и управление. Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г., Кремянский В.И. - М.: Наука, 1985.-284с.
Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого-педагогічна основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів // Рідна школа. - 2002.- №6.- С.14-15.
Бакуменко В. Методологічна база державно-управлінських рішень// Вісник УАДУ. -2000. - №1.- С. 5-19.
Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична психологія та соціальна робота - 2001. - №1. - С.3.
Loading...

 
 

Цікаве