WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

верифікації. Однак верифікація здатна лише коригувати теорію через її окремі положення, отже - бути процедурою збереження теорії, а не спростування. Верифікація (лат.verus - істинний, facio - роблю) - перевірка істинності теоретичних положень, установлення достовірності з допомогою дослідів.
Значною мірою завдяки зусиллям П. Фейєрабенда серед філософів поширилося переконання, що створення загальновизнаної теорії, ідеальної моделі наукової системи знання, яка істинно реконструює історію науки, - справа безнадійна.Програма створення універсального наукового методу спиралася на надію, що філософія науки є наукою про науку і вже завдяки своєму існуванню призведе до створення загальновизнаної методологічної концепції.
Відомий філософ Т. Кун, здійснюючи порівняння "нормальної" та "революційної" науки, аналіз відмінностей способів діяльності різних наукових товариств, виявив, що історизм може виконувати функцію методу та методологічної підвалини формування певної "парадигми" чи "дисциплінарної матриці" (поняття "дисциплінарна матриця" використовується ним в останніх працях як уточнення поняття "парадигма").
Концепція парадигми запроваджена до наукової теорії американським вченим Томасом Куном. За Т. Куном, парадигма (дисциплінарна матриця) - це визнані всіма наукові досягнення, які впродовж певного часу дають модель визначення проблем та їх вирішення науковою спільнотою.
Парадигма - вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем та їх вирішення, методів дослідження, пануючих упродовж певного історичного періоду в науковій спільноті. Це "дисциплінарна матриця" впорядкованих компонентів різного роду, які утворюють єдине ціле і функціонують як єдине ціле, забезпечуючи відносну повноту професійної комунікації та відносну одноголосність професійних суджень наукової спільноти. Основними компонентами парадигми є:
1) символічні повідомлення;
2) метафізичні частини парадигми (допустимі аналогії та метафори);
3) цінності;
4) загальновизнані зразки.
Т. Кун вважає цінності надзвичайно важливою категорією науки, наука повинна бути корисною для суспільства. Питання, в яких застосовуються цінності, постійно є питаннями, для вирішення яких необхідно ризикувати.
Відповідно до логіки Т. Куна, в процесі виникнення принципово нових ідей важливу функцію виконують психодинамічні ірраціональні елементи, які він описує як "гештальти". Суб'єктом гештальту є особистість, яка, всупереч усталеним науковим традиціям, пропонує уявлення, що заперечують ряд розповсюджених наукових переконань як анахронізми.
У свою чергу, щодо цього питання, Імре Лакатосом було показано, що ні геніальність яскравих особистостей, ні евристичність та зручність нового знання не стають вирішальними аргументами для наукового товариства у процесі визнання новації, бо більшість учених завжди є часткою конкретної наукової школи, яка дотримується "своїх", "загальноприйнятих" уявлень. Нові уявлення просто не розуміються, а тому не сприймаються абсолютною більшістю. І в цьому нерозумінні немає нічого дивного, бо розуміння є результат осмисленого, раціонального сприйняття. А оскільки пропонується нове, яке заперечує опрацьовану систему уявлень, воно визнається як "антинаукове".
Визнання процесу появи нових знань виявляє парадокс ірраціонального поступу науки, яка вважається загальновизнаним зразком раціональності.
Специфіка запропонованого образу науки полягає в тому, що логіко-методологічні фактори науки втрачають свою надісторичну нормативність і стають функціонально залежними від вирішуваних проблем і панівного у відповідний історичний період способу діяльності наукового товариства.
Тобто центральне поняття в концепції Т. Куна - поняття "парадигма", або сукупність найзагальніших ідей і методологічних настанов у науці, які визнаються на певному етапі дослідження науковими і приймаються науковим співтовариством.
За аналогією між політичною і науковою революціями, при заміні парадигми вчені розподіляються на прибічників нового і прихильників старого. Остаточне рішення, приймати чи ні нову парадигму, залежить від більшості членів наукового співтовариства, які на це погодяться.
Науку революціонізує світ, що лежить за її межами. Зі зміною парадигми змінюється і вся система наукових уявлень ученого.
Визначальним моментом становлення нової парадигми є співставлення двох парадигм між собою і природою. Таке співставлення можливе лише за умови наявності нової парадигми, яка має здатність вирішувати проблеми, віднесені попередньою парадигмою до аномалій. Результатом співставлення, як правило, буде організація нового наукового співтовариства, об'єднаного новою парадигмою. Тому парадигми співставляються не як варіанти методології, а як різні світоглядні системи онтології.
Саме ця суперечність в теорії Т. Куна привернула найбільшу увагу. Системи знання (парадигми) - несумірні: одночасно, стосовно здатності "вирішувати головоломки" (проблеми, завдання) вони співставляються як різні світоглядні системи, що по-різному стосується об'єктивної дійсності: одні краще відповідають на питання про властивості дійсності, а інші - гірше.
Невдоволений цією суперечністю, американський філософ С. Тулмін запропонував іншу оригінальну концептуальну модель науки, центральна ідея якої полягає в історичному формуванні та функціонуванні стандартів раціональності та розуміння, які складають основу наукових теорій.
Основною проблемою, яка знаходиться у центрі уваги С. Тулміна, є проблема пояснення концептуальних змін у науці. Ця проблема виражена у питанні - яким чином, за яких обставин і завдяки якому процесові фундаментальні поняття змінюють одне одного?
Так само і П. Фейєрабенд висловив ряд аргументів на підтримку тези про "несумісність" різних теорій як різних систем знання. Наукові теорії є несумірними, непорівнюваними, завжди і всюди формально-логічно одна одній суперечать і не виводяться одна з одної. Відсутність принципово спільних мов спостереження призводить до ситуації хаотичної багатомов-ності - теорії. До цього П. Фейєрабенд приходить на підставі тези про "теоретичну навантаженість" всіх емпіричних понять, яка має місце до того, як поняття будуть піддані свідомій концептуальній обробці.
Існують різні підходи до вирішення зазначених проблем, зокрема в рамках неопозитивізму - підхід К. Поппера, який ідеї непохитності емпіричного фундаменту наукового знання протиставив метод зростання знання шляхом висунення сміливих здогадок, принципу верифікації - принцип фальсифікації (навмисного викривлення або неправильного тлумачення фактів та явищ з корисливих міркувань). Проте йому не вдалося вирішити ряд методологічних проблем: так, принцип фальсифікації вимагає негайної відмови від теорії, як тільки отримано негативні результати після її фальсифікації. При всій
Loading...

 
 

Цікаве