WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

колективи вчених України апробують нові педагогічні технології становлення духовної та інтелектуальної особистості через такі прогресивні і продуктивні ідеї, якпедагогіка життєтворчості, психологія життєтворчості, соціологія життєвого успіху тощо. На часі нова суспільна парадигма, яка буде розглядати освіту як суспільне благо та відповідальність.
"Український педагогічний словник" визначає парадигму (від гр. - приклад, взірець) як теорію, прийняту за зразок вирішення дослідницьких завдань.
Є. Хриков та О. Адаменко під парадигмою розуміють закріплену теоретичними положеннями, нормативними документами, традиціями, кадровими та матеріальними ресурсами стабільну, тривалий час функціонуючу систему діяльності освітніх закладів освіти. Освітню парадигму характеризують особливості теоретичних засад діяльності освітніх закладів, їх цілей і завдань, змісту освіти, форм, методів, засобів навчання, функції вихователів, позиції вихованців у навчально-виховному процесі, особливості управління навчальними закладами.
На думку М.І. Романенка, парадигма освітньої системи - це змістовно та формально інтегрована сукупність базових системостворюючих ідей і принципів, які визначають теоретико-методологічні та світоглядні основи освітньої практики і педагогічної теорії.
Г.Б. Корнетов визначає педагогічну парадигму як сукупність стійких повторюваних смислостворюючих характеристик, які визначають сутнісні особливості схем теоретичної та практичної педагогічної діяльності і взаємодії в освіті незалежно від рівня та форми їх рефлексії.
Ряд вітчизняних вчених на межі ХХ-ХХІ ст. продовжують дискусію стосовно розвитку філософії сучасної освіти (М. Михальченко, В. Андрущенко, В. Лутай, С.Клепко, В. Кремень, В. Воловик). Більшість з них відстоюють думку про те, що ця міждисциплінарна наука ще надзвичайно мало ефективна. М.І. Романенко, навпаки, відзначає, що вже розроблена загальна філософська теорія, яка пояснює напрям та зміст принципових змін в освітній сфері, її часто називають новою філософською парадигмою освіти, і саме ця парадигма є основним предметом дослідження філософії освіти як наукової дисципліни.
М.І. Романенко виокремлює два підходи до трактування поняття "філософсько-освітньої парадигми". В рамках першого остання розглядається як квінтесенція філософсько-освітніх та педагогічних поглядів, або, ще частіше, як певний напрям у філософії освіти і педагогіці.
Цей підхід претендує на статус методології при аналізі історії освіти з точки зору зміни філософсько-освітніх парадигм. Однак в історико-генезисному плані застосування цього підходу досить проблематичне, оскільки одночасно існує досить багато філософсько-освітніх ідей і течій ("парадигм"), які постійно вдосконалюються, переплітаються, конфронтують тощо. Водночас за рамками самого поняття "філософсько-освітня парадигма" залишається фактично весь його операціональний та соціально-праксеологічний аспект.
Інший підхід отримав назву структурно-функціонального підходу. Тут в поняття філософсько-освітньої парадигми включаються не лише ідеї та теорії, а й система цінностей, функціональних імперативів, системно-інституційні характеристики освіти, освітня практика та механізми взаємозв'язку з соціальним середовищем. Однак, на жаль, подібна методологія аналізу стосується лише сучасного стану речей, коли обговорюються проблеми становлення нової філософсько-освітньої парадигми XXI століття. В історичному аспекті вона практично не застосовується, внаслідок чого до цього часу ми не маємо скільки-небудь парадигмального аналізу історії освіти.
Найбільш очевидна основа - виділення конкретно-історичних освітніх парадигм, що характеризують освітні системи якісно відмінних соціально-історичних організмів. В рамках цієї системи структуризації на парадигмальному рівні виділяються найбільш характерні риси освітніх систем певної епохи, певної історико-культурної спільноти. Серед них виокремлюють такі:
Сімейно-племінна освітня парадигма (9-10 тис.років до н.е). Обряди магічно-ритуального характеру, вплив засобами первісного мистецтва. Визнання та дотримання табу і таїнств успіху. Визначне місце посідає потреба передачі життєвого досвіду. Активна участь у ритуальних, статусно-рольових іграх.
Освітня парадигма Давнього Сходу визначається як релігійно-корпоративна освіта патріархально-державницького спрямування. Виховання готовності до загробного життя, стійкості перед життєвими негараздами, сповідування цінностей помірності, визнання вищості божественних сил. Освіта та виховання здійснюються згідно із соціально-становим призначенням людей: "Володар має бути володарем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином"(Конфуцій). Поміж людських здібностей домінують духовно-моральні цінності.
Посткласична освітня парадигма характеризує розвиток освіти протягом всього XX століття, її важко охарактеризувати з точки зору змісту освіти, оскільки саме в XX столітті в цій сфері відбулися дуже радикальні зміни. Посткласична освітня парадигма у найбільш загальному вигляді може бути охарактеризована як погранична. З одного боку, вона за багатьма напрямками завершує ту глобальну духовно-освітню революцію, що розпочалася з епохи Відродження, і знаменує практичне виконання більшості освітніх завдань, що ставилися в ту епоху, у крайньому випадку, у розвинених державах. З іншого боку, в рамках посткласичної освітньої парадигми формується новий проблемний порядок денний для глобальних освітніх змін і відповідно - нової глобальної духовно-освітньої парадигмальної революції XXI ст.
Найбільш значущою характеристикою філософсько-методологічної складової посткласичної освітньої парадигми слід вважати своєрідне зближення філософських та педагогічних систем.
Бурхливий соціальний та науково-технічний розвиток суспільства в XX ст. поставив нові освітні проблеми, які неможливо було вирішити традиційними методами. Експериментальний пошук у сфері освіти часто примушував до виходу за рамки класичної освітньої парадигми. Це також стимулювало зростання філософських та педагогічних систем на основі обґрунтування нових технологій навчання та виховання.
Ще одна характерна методологічна особливість посткласичної освітньої парадигми - це практична відсутність загальноконцептуальних обмежень для освітньої теорії та практики. Якщо раніше при всіх відмінностях педагогічні школи все ж концентрувалися навколо кількох основних філософсько-освітніх концепцій, то в XX ст. розмаїття і концепцій, і шкіл навіть не піддається строгій науковій класифікації. Причиною цього стало величезне прискорення соціального розвитку і ускладнення суспільства - і з точки зору видів і завдань діяльності, і з точки зору соціальної структури, і з точки зору соціальної комунікації і т.д. Практично нічим не обмежене різноманіття поглядів, концепцій, шкіл та
Loading...

 
 

Цікаве