WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат

Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування - Реферат


Реферат на тему
Аксіологічна парадигма освіти: методологія обґрунтування
Загальні парадигми наукового пізнання світу
Методологічною, соціологічною базою дослідження ціннісного аспекту управління освітою в Україні виступає нова соціально-філософська парадигма, що формується в останні роки і представляє людину як універсум (Всесвіт, мікрокосм).
В.О. Огнев'юк у своїх дослідженнях дійшов висновку, що донині цінність людини не стала повсякденним принципом життєдіяльності суспільства. Глобальні ж проблеми суспільства ще раз спонукають нас звернутись до фундаментальності дійсних цінностей, що є основою, довкола якої й відбувається життєдіяльність суспільства.
Основними причинами кризи в сучасній освіті є:
1) невідповідність між швидкими змінами суспільної свідомості, зміною цінностей та пріоритетів суспільного розвитку;
2) інертність професійної свідомості педагогів, орієнтованих на традиційні ціннісні установки;
3) тривала за часом ізоляція педагогічної спільноти від кращих зразків світового педагогічного досвіду;
4) висока інерційність традиційної системи педагогічної освіти: зміни, що відбуваються в ній, носять або чисто зовнішній характер, або ж спрямовані на зміну змісту освіти за принципом оновлення навчальної інформації.
Мудрий Дж. Сорос зазначає, що за умов швидких змін, коли традиції втратили свій вплив і з усіх боків людям щось пропонують, обмінні цінності цілком можуть посісти місце цінностей істинних. Таким чином, із соціальними цінностями відбувається процес природного відбору навпаки. Безпринципні опиняються нагорі.
Навіть у відносно простих випадках, на думку М. Фуллана, - майже всі освітні зміни цінностей вимагають нових (І) вмінь (II) поведінки і (III) переконань або розуміння (Фуллан, 1991).
При дослідженні ми спираємося на:
- використання ідеології системного підходу для аналізу соціальних та педагогічних систем;
- філософське обґрунтування феноменологічного характеру педагогічних парадигм у сучасній освіті;
- ідеї сучасного синергетичного підходу до вирішення педагогічних проблем (Л. Ляшенко, О. Євтодюк);
- аксіологічний та культурологічний підходи до дослідження соціальних та соціально-педагогічних феноменів;
- телеологічні ідеї у педагогічній діяльності, проблеми рефлексії освітянської діяльності;
- базові положення сучасної філософії освіти; методологічні положення сучасної управлінської прогностики;
- теоретико-методологічні та практичні аспекти педагогічного проектування; ідеї поліпарадигмального підходу до сучасної педагогічної діяльності.
Нові освітні парадигми "ускладнюють" педагогічну діяльність як педагога, так і керівника, підвищуючи вимоги передусім до їх особистісних якостей. Як і у всі попередні періоди, в наш час побутує істина, що особа педагога, керівника має визначальне значення для розвитку освіти.
C. Гроф відстоює думку, згідно з якою одне з базових правил сучасної філософії проголошує, що теорію ніколи не треба плутати з дійсністю, яку вона описує. Історія науки ясно показує, що завжди існує більш ніж один спосіб тлумачення отриманих даних.
Філософ-дослідник Жак Моно з'ясував конфліктну залежність (взаємозалежність) між еволюційним характером законів природи та виникненням нового. Це визначається трьома вимогами:
1. Незворотність, яка виявляється у порушенні симетрії між минулим та майбутнім.
2. Необхідність запровадження поняття "подія". Подія, як би ми її не трактували, означає, що те, що відбувається, не обов'язково повинно відбуватися.
3. Деякі подіії повинні мати здатність змінювати хід еволюції. Еволюція повинна бути "нестабільною", тобто характеризуватися механізмом, здатним робити деякі події вихідним пунктом нового розвитку.
Дослідники Ю. Шленов, Ю. Бойцов посилаються на те, що кожна історична епоха має свою парадигму та модель освіти. Стосовно нашого часу ця парадигма, на їх думку, базується на трьох компонентах:
1) освіта як формування культури універсального знання, де освітня культура розглядається як цінність у вигляді розширеного простору знань про світ;
2) освіта як формування культури універсальної діяльності, де культура породжується, закріплюється та транслюється у вигляді стійких конструкцій - норм;
3) освіта як формування універсальної інтелектуальної діяльності.
На слуху працівників освіти частий вираз "нова парадигма освіти", "сучасна парадигма освіти", "нова парадигма початкової, математичної, філологічної…освіти".
Таким чином у більшості випадків ми констатуємо ситуативне, неусвідомлене, зручне для освітньої публіцистики вживання наукового терміна "парадигма".
Заявляються та проводяться наукові конференції за названою проблемою. Всі стали прибічниками "нової парадигми". Це стосується не лише галузі освіти. О.Ю. Оболенський, розглядаючи питання адміністративної реформи в Україні, посилається на особливий ефект від запровадження сучасної парадигми державної служби.
У чому ж полягає новизна сучасної парадигми освіти України? Яка саме парадигма є сучасною? Врешті-решт, ми маємо одну парадигму освіти чи цілу їх низку? Є одна загальна (методологічна) парадигма освітнього простору чи паралельно обґрунтовано існують цілі "плеяди" вузькопредметних, галузевих парадигм? Пошлемося на думку І. Липського, який вважає, що наявність декількох парадигм не є виправданою, оскільки це свідчить лише про розмаїття підходів до однієї ідеї вчених з різних наукових шкіл.
Наш досвід роботи із вчителями, керівниками установ освіти, працівниками вищої школи свідчить, що більшість з названих категорій освітян ототожнюють поняття парадигми з такими категоріями, як "концепція", "доктрина", "теорія", "паттерн", "провідна ідея" тощо.
Не завжди коректну трактовку поняття "парадигма" ми зустрічаємо у дискусіях науковців. На думку М. Романеска, більшість дослідників поняття парадигми використовують у його первісному значенні - модель. Так, наприклад, "на відстані" не більше десяти сторінок збірки наукових праць зустрічаються несумісні підходи, в одному випадку "особистісно-орієнтована парадигма", в іншому - "гуманістична парадигма особистісно-орієнтованого навчання".
На часі - усвідомлення та осмислення ідеї національної освіти, її інтеграції на засадах Болонської конвенції до європейської спільноти. Надзвичайно важливим документом є Доктрина національної освіти України, у якій логічно поєдналися смілива перспективність, науковість та виважені чинники державного управління освітньою галуззю.
Варто зауважити, освітня парадигма зараз прогресивно змінюється: від інтелектуалізму, раціоналізації та прагматизму Заходу українська педагогічна думка все динамічніше повертається в бік духовності, її пріоритету над інтелектуальним компонентом у навчанні та вихованні. Творчі дослідники,
Loading...

 
 

Цікаве