WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ціннісні орієнтації освітнього простору - Реферат

Ціннісні орієнтації освітнього простору - Реферат

базі оцінки окремих соціальних об'єктів або їх властивостей і окремих соціальних ситуацій чи властивостей.
Базові соціальні установки створюють наступний диспозиційний рівень - це загальна спрямованість інтересів особистості на ту або іншу сферу соціальної активності. Ці установки формуються на основі більш складних соціальних потреб прилучення до певної сфери діяльності і включення в цю сферу як домінуючу серед інших.В. Ядов вважає, що у даному випадку можна ототожнювати спрямованість особистості з тією або іншою галуззю соціальної діяльності. Соціальні установки цього рівня також містять три компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий.
Нарешті, вищий диспозиційний рівень утворюють ціннісні орієнтації цілі життєдіяльності і засоби її досягнення, обумовлені соціальною дійсністю та особливостями життя людини. В.Ядов припускає, що система ціннісних орієнтацій формується на основі вищих соціальних потреб особистості і в рамках соціокультурних умов, які дають можливість реалізувати соціальні та індивідуальні цінності.
В. Ядов стверджує, що найважливішою функцією диспозиційної системи є психічна регуляція соціальної діяльності, або поведінки суб'єкта у соціальному середовищі. Поведінка має досить складну структуру, яка включає поведінкові акти: звична дія або вчинок, поведінка у тій або іншій сфері діяльності і, нарешті, цілісна поведінка або власне діяльність у всьому її обсязі. Як вважає В.А. Ядов, на всіх рівнях поведінка особистості регулюється її диспозиційною системою, однак у кожній конкретній ситуації залежно від мети провідна роль належить певному диспозиційному утворенню.
Стає зрозумілим, що роль ціннісних орієнтацій у регуляції поведінки людини має принципове значення, оскільки саме вони задають аксіологічний вектор її життєдіяльності в цілому і глобально спрямовують поведінку. Цінності мають смислову природу, тому обґрунтування смислової регуляції життєдіяльності як основної характеристики людського способу існування і конституціонування функцій особистості - один з напрямків сучасної психології, який дозволяє по-новому бачити особистість у цілому, обґрунтувати смислову концепцію особистості і знайти нові можливості функціонування ціннісних орієнтацій як глибинних регуляторів соціальної поведінки людей.
У спеціальних дослідженнях також відзначається, що ціннісні орієнтації як загальні смислові утворення є основними конституційними одиницями особистості, визначаючи відносини між цілями і засобами їх досягнення; регулюють і переводять будь-який вид діяльності у її морально-смисловий план. Крім того, ціннісні орієнтації відіграють основну роль у структуруванні власного "я" і функціонують як певний рівень розвитку особистості.
У психології цей підхід був, зокрема, сформульований у принципі О. Леонтьєва щодо особистої ролі зовнішніх стимуляторів (обставин) діяльності, відповідно до якого "зміст породжується не значеннями, а відносинами між мотивом дії і тим, на що дія спрямована як на свій прямий результат, тобто його метою".
У рамках психології смислу, починаючи з О.М. Леонтьєва, має місце спроба визначити і таку смислову структуру, як ціннісна орієнтація.
Сучасний вчений Д.А. Леонтьєв у дослідженні з психології смислу аналізує специфіку особистісних цінностей і потреб у структурі смислової регуляції. Він припускає існування трьох основних варіантів розуміння психологічної природи індивідуальних цінностей:
по-перше, трактування цінностей як понять, уявлень, переконань (М. Рокич, А. Ручка, В. Брожик і ін.);
по-друге, розгляд ціннісних орієнтацій як різновиду соціальних установок (К. Морріс, А. Здравомислов, В. Ядов і ін.);
по-третє, зближення ціннісних орієнтацій з потребами і мотивами як факторами реальної спонукальної сили. На думку Д.А. Леонтьєва, найбільший потенціал має третій підхід, в якому цінності знаходяться поруч з потребами та мотивами.
У своїх потребах, на думку Д.А. Леонтьєва, людина самотня, а у цінностях, навпаки, вона завжди не одна. Важливо і те, що Д.А. Леонтьєв вважає потреби живими, динамічними, ситуативними, мінливими утвореннями, а ціннісні орієнтації - стабільними, "вічними", абсолютними, незалежними від зовнішніх обставин. Відповідно ієрархія потреб постійно змінюється, а цінності залишаються незмінними. При цьому Д.А. Леонтьєв підкреслює, що зміна ієрархії ціннісних орієнтацій - це криза в розвитку особистості. Потреби, на його думку, переживаються як зв'язки зі світом, нестатки і бажання, напруга і спокуса. Цінності ж переживаються як ідеали - кінцеві орієнтири бажаного стану справ.
Таким чином, можна визначити ціннісні орієнтації як смислові структури досить високого рангу, які задають аксіологічний вектор життєдіяльності людини на ідеальному рівні.
Певний внесок у розвиток уявлень про життєвий шлях особистості мала також епігенетична концепція Е. Еріксона. Життєвий шлях у нього не є предметом безпосереднього аналізу, однак визначені ним стадії розвитку особистості сприяють збагаченню наукових уявлень про те, з чого складається історія життя людини. Якщо у Ш. Бюлер зміст періодів життя визначався процесом самовизначення особистості, то Е. Еріксон вважає, що періоди фіксують різні етапи досягнення особистістю психосоціальної ідентичності (конфлікти) у взаємодії з навколишнім світом.
Б. Ананьєв наголошував, що розвиток особистості поза контекстом iсторичногo часу не піддається розумінню та аналізу. За Ананьєвим, біографічні події, що структурують життєвий шлях, завжди розташовані відносно системи вимірів iсторичногo шляхy. Тому, скажімо, значно відрізняються типові життєві шляхи індивідів, що належать до різних поколінь. Б. Ананьєв розглядав життєвий шлях передусім як розвитoк суб'єкта діяльності, зосередившись на змінах соціальної активності людини, причому підкреслював, що історія розвитку особистoсті значно складніша, ніж історія розвитку суб'єкта. Саме цi дослідження дозволили поставити питання про співвідношення творчогo та індивідуальногo на життєвому шляху особистості.
М.М. Бахтін розглядав "смисл" як складову світу діалогу, світу безсуб'єктних взаємодій, приймаючи суб'єкти також і предмети культури: "Смислами я називаю відповіді на питання. Те, що не відповідає ні на жодне питання, позбавлене для нас смислу".
Уявлення про смисл як життєву задачу докладно розроблено в теорії особистості і психотерапії Віктора Франкла. Він виділяє три частини в трактуванні сенсу життя:
а) вчення про прагнення до смислу;
б) вчення про сенс життя;
в) вчення про свободу життя.
Прагнення до пошуку і реалізації людиною смислу власного життя В. Франкл визначає як вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям, це основний двигун поведінки і розвитку особистості.
Пошук смислу - це питання покликання. Смисл не суб'єктивний,
Loading...

 
 

Цікаве