WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Дослідницький континіум цінності - Реферат

Дослідницький континіум цінності - Реферат

життя й жити усамітнено.
Середньовічна аксіологія проблему цінностей розв'язувала в межах загальної теорії буття, спираючись на біблійні оповіді про світ і людину, створених вільним божественним актом творіння. Тексти Біблії, їх смисл були тотожні поняттю абсолютної цінності. Подібний підхід характерний, зокрема, для аксіологічних поглядів Фоми Аквінського (1225-1274), який вважав, що річ може бути благою, якщо її існування узгоджене з природою. А тому власне буття речі виявляється фундаментальною цінністю. Цінність, буттєво конструйована завдяки її похідному характерові з абсолюту пізнання і любові, може повторно виявитися об'єктом пізнання і смислом потягу (любові) з боку інших форм буття, насамперед - з боку людини. Через цю вторинну залежність цінність може бути визначеною.
"Велика дидактика" Коменського добре відома. Зупинимося лише на моментах, що стосуються мети і загального призначення освіти.
1. Принцип соціальної корисності освіти. "Потрібно викладати тільки те, що приносить найголовнішу користь, як в сучасному, так і в майбутньому житті і навіть більше в майбутньому". Коменський, будучи єпископом, беззаперечно підтримує ієрархію небесного і земного. При цьому основа його аргументації про необхідність і призначення освіти має скоріше соціально-утилітарний, ніж релігійний характер.
2. Принцип соціальної рівності і справедливості в освітній політиці. По суті справи, Коменський говорив про те, що доступ до грамоти і наук повинні мати всі безвідносно до статі, національності, суспільного прошарку, достатку. Таким чином, покладено початок егалітарній традиції у сфері освіти.
3. Нова ієрархія освіти. "Адже мудро сказав той, хто сказав, що школи - майстерні гуманності, якщо вони досягають того, що люди стають дійсно людьми, тобто повертаючись до поставленої вище мети: 1) істота розумна; 2) істота, яка панує над усіма творіннями (також і над самою людиною); 3) істота є радістю свого "творця".
4. Принцип універсальності знань. "Її (латинську школу, яка йде за початковою освітою) ми ставимо разом з чотирма мовами, щоб вичерпати всю енциклопедію наук".
Таким чином, відбувається важливе зрушення в освітніх цінностях. До Коменського панував традиціоналізм, при якому зміст освіти майже цілком задавався набором авторитетних текстів.
Існували ще аргументи загальної освіти-культурності. "Знання розширюють і множать наші потреби, а чим менше людині потрібно, тим простіше її задовольнити", "освіта - початок достатку, а достаток не всім призначений". Це "небачена жорстокість" - вчити тих, хто не може скористатися плодами науки. Але разом з тим "робітникам необхідно набути елементарних знань" для того, щоб вони могли ефективно працювати, навіть просто засвоїти ритми індустріального суспільства, яке зароджується та орієнтується не на пори року та сезони, а на абстрактні правила, години упродовж доби, на безперервну одноманітність робочих тижнів і років.
Більшість дослідників нового часу (М. Монтень, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк, Б. Спіноза) цікавляться швидше способом, яким дана і завдяки якому передається цінність, а не тим, чим вона є насправді. Досліджувалися насамперед різні сфери цінностей, а не їх загальна теорія.
Разом з тим, необхідно віддати належне німецькому філософу І.Г. Фіхте, який визначав, що ніщо, окрім життя, не має безумовної цінності та значення; все інше: мислення, творчість та знання, - мають цінність лиш настільки, наскільки воно яким-небудь чином відноситься до живого, виходить з нього та прагне знову влитися в нього.
Поняття "цінність" до наукового вжитку увійшло із філософії І. Канта (1724-1804), згідно з якою дійсна проблема цінностей стосується не інструментальних, а тільки вроджених цінностей, або цінностей-цілей. Бо людина, залишаючись природною істотою, неспроможна піднестися до справжньої моральності. Тому мораль людини є цариною позаприродною. У "Критиці практичного розуму" він показав різні уяви про належне, про цінності та норми, з одного боку, та уяви про сутнісне, світ речей - з іншого. Кант робить висновок про те, що засади моральності загалом не слід шукати у "природі людини або в тих обставинах у світі, в які вона поставлена". Саме цей спосіб - позадосвідний і позатеоретичний, але притаманний світу належного - і було згодом названо "аксіологічним методом". За І. Кантом, дії людини, що визначаються доброю волею, є моральною цінністю, еталоном всіх цінностей.
Підґрунтям рефлексивної, самоцінної людської життєдіяльності І. Кант вважав тріаду: що я можу знати? як я маю діяти? на що я можу сподіватися?
Г. Гегель (1770-1831) вважав освіту та виховання основними цінностями. Освічена людина як духовна істота більшою мірою спроможна керувати своїми почуттями. На це впливає не лише освіта, але й життєві цілі людини. Спочатку людині, яка пізнає навколишній світ, здається, що дійсність - щось зовнішнє і вороже. Але згодом людський розум виявляє у природі певну "розумність". Водночас, пізнаючи зовнішній світ, людина пізнає і саму себе. Розкриваючи таємниці світобудови, вона осягає мету й сенс власного життя. Завдяки цьому людина вписується в єдину логіку руху універсуму. Тому суб'єктивне - думки й почуття, цілі й цінності - є не чим іншим, як об'єктивним, але реалізованим у людині. Отже, пізнання й діяльність духу містять усі розгадки аксіологічних питань.
О.Г. Злобіна стверджує, що Гегель зробив важливий крок у розумінні долі та її впливу на життя людини. У його філософії з'явилося поняття вибору долі. За Гегелем, людина повинна вільно обирати і вершити свою долю. Проте, оскільки долю має не людина взагалі, а лише її свідомість, детермінація зовнішніми умовами в його розумінні життєвого шляху не розглядається. Гегель, коли писав, що доля людини міститься в ній самій, передбачав, що вона здатна витримати її, протистояти їй. На думку Р.А. Ануфрієвої, сама людина залежно від свого характеру, завдяки своїй активності творить свою власну долю і відповідає за свій вибір.
Заслуга перетворення проблеми цінності в предмет спеціальних філософських роздумів належить німецькому філософу XIX ст. Р.Г. Лотце. Формально початком аксіологічного етапу можна вважати появу трьох частин книги Р.Г
Loading...

 
 

Цікаве