WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Дослідницький континіум цінності - Реферат

Дослідницький континіум цінності - Реферат


Реферат на тему
Дослідницький континіум цінності
Проблема важливого, такого, що понад усе, цінного була і є актуальною впродовж існування людської цивілізації, людини як свідомої істоти. Природно, що значний період вона існувала не усвідомлено та категоріально не визначеною. Із наукових джерел відомо, що вперше до проблеми цінностей людського буття зверталися ще в древній Греції. Вже тоді філософи (Геракліт, Демокрит, Платон і Аристотель) визнавали за можливе існування ціннісних категорій лише в смислових діадах: "добро-зло", "щастя-нещастя", "багатство-бідність"..., що визначало можливість їх дослідження, виходячи із порівняння однієї з іншою, як абсолютних протилежностей.
Демокрит (460-370 до.н.е.) вважав, що все слід сприймати з огляду на природу саму по собі, таку, якою вона є насправді, а звідси його натуралістичні погляди розуміння цінності, згідно з якими добро, справедливість, прекрасне розглядаються як вияви природного перебігу подій. Адже все наявне у світі визначається пануванням природних законів. Основною цінністю Демокрит вважав виховання, необхідність формування прагнення до праці, позитивної мотивації навчання на підставі переконань, формування прагнення до пошуку істини, звільнення душі від пристрастей. За О.Г. Дробницьким, в Демокрита цінне визначається за допомогою того, що реально існує, а цінності зумовлені "будовою" самого всесвіту. У Демокрита цінність є і об'єктивною, і суб'єктивною, залежить і не залежить від людини. Тому відповідно до цієї ідеї людині треба керуватися ціннісними критеріями належного, корисного, прекрасного, морального, аби відрізнити істинну насолоду від хибної.
У натуралістичних теоріях цінності представлені як вираження природних потреб людини або законів природи. Демокрит вважав, що задоволення є станом, відповідним природі живого організму, а страждання - станом, чужим цій природі. Задоволення і страждання виступають критеріями для вирішення людиною, чого їй треба прагнути, а чого - запобігати.
Моральність, за Сократом (469-399 до н.е.), - це результат знання. Знаючи, що добре, а що погане, ніхто не вчинить зла, яке є наслідком незнання доброго. Порушення моральної культури суспільства, на думку Сократа, може призвести до моральної деградації людини й суспільства. Головну роль у моральному вдосконаленні особистості Сократ надавав знанням, натхненним моральними цінностями. Сократ дав визначення таких моральних понять, як "справедливість", "честь", "доблесть", і вважав, що ніхто не помиляється добровільно. Людина не стає щасливою тому, що не прагне цього, а тому, що не знає в чому сенс щастя. Він відшукував фундаментальні цінності існування у свідомості людини, але його не зрозуміли, тому що він значно випередив свій час. Людина того часу ще не була готова знайти ціннісну опору свого буття у власному розумі.
Саме із Сократа можна починати історію аксіології, бо він вперше сформулював власне аксіологічне, тобто філософське питання в повному розумінні цього слова: не що таке, а як налаштоване і чому, на яке відповідає будь-яка наука.
Платон (437-347 до н.е.) стверджував, що речі цінні тією мірою, якою вони стосуються досконалості своїх трансцендентних першовзірців, які виконують роль критерію цінності, оскільки вони причетні до ідеї Бога. Платон виділив чуттєву, вольову та розумну частину душі, які, на його думку, привнесені "потойбічним царством ідей". Світ ідей і земне буття представлені Платоном у ціннісному аспекті. Загалом платонізм віщує сходження від чуттєвого до умоглядного, від нижчого до вищого, щоб там, у височині, набути щастя у спогляданні істини й любові до блага. Саме в цьому полягають сенс і гранична основа буття людини.
Платон зробив спробу першої класифікації цінностей. На перше місце він поставив такі елементи блага, як міра, поміркованість та своєчасність. Друге місце посіли прекрасне та досконале. Далі - розум та розуміння; потім - задоволення душі. На останньому місці - саме прекрасне.
Платон гoворив про Велику і Маленьку людину, з котрих саме якocтi Великої людини (тобто соціуму) справляють детермінуючий вплив на якocтi Маленької (тобто особистостi).
Платон фактично знехтував самоцінність індивіда і цілковито підпорядкував його принципу державності. Справедливість і цінність держави, на його думку, полягають у тому, що всі громадяни займаються своїми справами і не втручаються в чужі.
Платон розглядав Благо як вищу універсальну цінність: Благо не є сутністю, але за якістю і силою - воно вище характеристик сутності і тому без ідеї блага всі людські знання -навіть найбільш досконалі - були б абсолютно непотрібними.
Аристотель (384-322 до н.е.) теж розглядав особистість у живому зв'язку з іншими людьми та державою. За Аристотелем, цінність речі визначається одномоментно і статично - через відповідність речі власній природі, і динамічно - через її відповідність меті.
Аристотель поділяв вчинки людини на етичні (моральні - мужність, чесність, справедливість...) та діаноетичні (ті, що визначаються досконалістю розуму - мудрість, здатність до наук..., їх мета - споглядання істини). Всі блага (цінності) людського життя філософ класифікував таким чином:
1) ті, що цінуються (душа, розум, харизма);
2) ті, що вихваляються (вчинки, які викликають схвалення);
3) блага - можливості (влада, сила, краса);
4) ті, що створюють інші блага.
Давньоримський філософ-стоїк Луцій Сенека на початку нашої ери залишив нащадкам велику моральну спадщину, де для нас неабиякий інтерес представляє праця "Моральні листи до Луцілія". Сенека вважав, що до моральної норми шлях веде через знання та розумне судження. У цій праці він презентував прийоми "психагогіки"- мистецького управління душею людини.
Аксіологічні ідеї у формі концепції найвищого блага розробляли стоїки, які вважали, що єдиним благом людського існування є доброчинність. А доброчинна та людина, яка керується винятково розумом, завдяки якому вона упорядковує свою поведінку і узгоджує її з природним плином речей. Найвище благо, яке вони також називали доброчинністю, полягає у звільненні від страждань. Тому людина, якщо вона хоче зберегти спокій душі, повинна відійти від громадського
Loading...

 
 

Цікаве