WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антологія ціннісних підвалин української національної освіти - Реферат

Антологія ціннісних підвалин української національної освіти - Реферат

уявлення про те, якою вона мусить бути. Мало того, є підстави думати, що в доісторичні часи людина мусила ще більш обов'язково дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, ніж в нові часи історії... Коли ж зважити, що доісторичний період людства тягся значно довше, ніж історичний, то ми мусимо прийти до висновку, що доісторичний ідеал людини входив, такби мовити, у плоть і кров народу, ставав його другою натурою, відбивався у його звичаях, обрядах і народньому мистецтві.
М.Й. Боришевський фіксує думку, що коли йдеться про трансформацію системи цінностей чи її докорінну перебудову, то слід акцентувати увагу на дотриманні таких принципів, як плюралізм, альтернативність, гуманістичність, оскільки саме ці принципи забезпечують можливість формування цінностей.
У 20-х роках ХХ ст. Сергій Гессен створював свою педагогічну концепцію, виходячи з того, що загальнолюдські цінності культури здійснюються лише у своїй різноманітності, а нація, яка відривається від загальнолюдських цінностей, втрачає присутній їй дух індивідуальності та своєрідності.
Х. Казанов вважає, що життя суспільства без обґрунтованої філософією системи цінностей являє собою патологію. Таке суспільство губить орієнтацію на вищі цінності, стає безпорадним у своїй стратегії і тактиці, деградує. Особистість в такому суспільстві знаходиться в складному стані: з одного боку, "старі" цінності відкинуті, звичні стереотипи мислення порушені, духовний світ знаходиться у хаотичному стані. З іншого боку, людині нав'язуються нові цінності, у розробці яких вона не брала участі та значення яких сама не засвоїла, але вони подаються як абсолютні й обов'язкові для засвоєння, внаслідок чого особистість прагне до якихось своїх, суб'єктивних цінностей, які є для неї близькими та зрозумілими. Загалом, це елементи релігійної віри, сімейного устою, професійних та виробничих відносин.
Ломка попередніх суспільно-економічних відносин поставила Україну перед необхідністю створення ціннісної системи та забезпечення умов її реалізації. Стрижнем такої програми, її серцевиною виступає та ціль, що за даного випадку одне і теж що і цінність, яка проголошується вищою та досягненню якої присвячується сама програма діяльності. Якщо така цільова цінність недостатньо обґрунтована чи хибна, то суспільство може тривалий час працювати вхолосту. Або ж принести незліченні жертви заради недосяжної мети. Коли іде в історію надійна ідентичність з природою, релігією, коли раптом рвуться "первинні ланцюги", які давали людям загальні цінності, відчуття впевненості, приналежності, спільності, тоді починається криза.
Історичний досвід свідчить: чим більш високого рівня досягає розвиток етносу, цивілізації в цілому, тим більш критично "сучасне" покоління ставиться до можливостей майбутніх поколінь у збереженні та збагаченні власних цінностей. Звернемося до історії.
Ще 3500 років до нашої ери на гробниці одного з єгипетських фараонів було вирізьблено надпис: "Молоді непокірні, без послуху та поваги до старших. Істину забули, звичаїв не визнають. Ніхто їх не розуміє, і вони не хочуть, щоб їх розуміли. Несуть світові загибель та стануть останньою його межею".
У стародавній Греції, де започатковано освіту, мудрі елліни так само віщували, що "покоління, які змінюють одне одного стають все гірші та гірші".
Відомий філософ Греції того часу Діоген Лаертський (5000 р. до н.е.) у своєму заповіті прохав поховати його після смерті обличчям донизу. На здивовані запитання "Чому?"він пророкував: "Тому, що найближчого часу все в світі буде перевернутим навпаки!".
Ми розглядаємо народну педагогіку як феномен, у духовній субстанції якого зберігається національний характер, його ментальність, виховний ідеал і система цінностей, зведених у ранг святинь, яким поклоняються. З джерел народної педагогіки надихаються підростаючі покоління, велика плеяда видатних педагогів, діячів мистецтв і багатьох інших галузей діяльності людства.
Однією з найдавніших історичних писемних пам'яток України вважається "Велесова книга", написана не пізніше ІХ століття на березових дощечках. У ній ми знаходимо звичаї і ритуали древніх праслов'ян. "Велесова книга" - це реквієм древніх русичів язичницькій вірі, яка втрачала свій вплив і на зміну якій з Візантії йшло християнство. У книзі відображено розуміння світоустрою, місця людини в ньому, такі сфери людських взаємин як родина, громада, честь, та вислевлено смуток про те, що всі ці цінності будуть зганьблені і віддані забуттю шляхом підміни віри.
Філософ та педагог Г. Ващенко з цього приводу зазначав, що коли плем'я чи народ на початкових ступенях свого культурного розвитку може мати якийсь один ідеал людини, спільний для кожної суспільної одиниці, то вже на вищих ступенях культури такої єдності нема. Цього не відбулося з українським народом, бо була мета, була єдність етнічної спільноти.
Прибічник холізму С. Гроф правомірно припускає, що не знайдеться жодної давньої чи доіндустріальної культури, у якій би обрядове або духовне життя не відігравало стрижневої ролі.
Відповідно до віри праслов'ян, найбільша цінність - шанування предків, душі яких співіснують з народом, піклуючись про нього. А це - чисті душі. Тому мораль древніх слов'ян закликала чинити добро й очищати свої душі. Так виховувалися і діти, і дорослі.
Дійсно, прийнявши християнство, київські князі завзято знищували все, що було пов'язане з їх язичницьким минулим. Спалювали ідолів, богів, книги, забороняли відправлення свят та обрядів. Дітей навчали за книгами, завезеними з Візантії та Греції. За літописом 988 року, "...матері дітей цих плакали за ними, як за померлими...". Відбувалася примусова перебудова всієї ідеологічно-ціннісної системи першої держави східних слов'ян.
Формування духовної культури як основна проблема людини в державі загострилася ще в часи утворення Київської Русі. Билинний етнос стверджував такі цінності, як любов до рідної землі, захист людської гідності ("Слово о полку Ігоревім", "Повість минулих літ").
Писемні пам'ятки Київської Русі (Статути Володимира Святославовича і Ярослава Святославовича, "Повчання дітям" князя Володимира Мономаха (1117 р.), "Ізборник Святослава 1073 р.", "Ізборник 1076 р.").
Київська Русь (IX-XII ст.), мати міст русичів, виступала збирачем і проповідником етнічних цінностей, властивих українському народу, які зберігалися, сповідувалися і передалися від старшого покоління до молодшого. У Київській Русі встановлювалися окреслені правила, норми і вимоги до моральної поведінки своїх громадян. Нам залишилася унікальна пам'ятка того часу у вигляді "Повчання Володимира Мономаха", написаного в 1117
Loading...

 
 

Цікаве