WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Парадигми управлінської іншонауки - Реферат

Парадигми управлінської іншонауки - Реферат

Холізм - толерантне співіснування суб'єктів освітнього процесу та їх активна взаємодіяспрямована на мотивоване досягнення базових цінностей суспільства.
4. Полілог - припущення вільного існування та дії необмеженої кількості суб'єктивних логічних інтерпретацій закономірностей освітнього процесу.
5. Постулат вибору - усвідомлення суб'єктами освітнього процесу основних парадигм та можливість вибору будь-якої з них у якості основи власної професійної життєдіяльності.
6. Ситуативність істини - усвідомлення плинного характеру істини, її ситуативності, що визначається "довірою" (за Т.Куном) до обраної парадигми.
7. Симфонічність основних суб'єктів освітнього процесу.
Ці сім компонентів за О.Прикотом [100] утворюють модель "іншонаукової" парадигми сучасної педагогічної науки заснованої на гуманістичних цінностях. Поняття "іншонауки" запроваджене О.Прикотом у відповідності до розвитку "нормальної науки" Т.Куна і передбачає орієнтацію на посилений феноменологічний компонент та зміну традиційних стереотипів педагога. Непрямо про "іншонауку" базових цінностей говорив К.Роджерс [107]:
1. У будь якій науковій дії… існує попередній особистий суб'єктивний вибір цілі або цінності якій повинна служити ця праця;
2. Цей суб'єктивний вибір цінності, яка породжує наукове дослідження, завжди знаходиться поза цим дослідженням і не може стати складовим елементом цієї науки.
Розвиток та становлення парадигмальних основ освіти досліджувався В.М.Розіним, який пояснює, що атитюди (установки) попередників примушують його проектувати на реальні об'єкти характеристики моделей та теоретичних відносин, тобто уподібнювати реальний об'єкт ідеальному.
В.М.Розін вказує, що "стосунки, які дослідник встановлює з об'єктом та інтенція на його розуміння утворюють ту вихідну рамку, у якій відбувається гуманітарне пізнання". В ньому є два моменти: моделювання, направлене на виявлення закономірностей та побудова теоретичної уяви щодо об'єкта і її обґрунтування. Особливості і характер моделей у гуманітарній науці залежать від цінностей дослідника, від типу об'єкта дослідження, від методології, на яку орієнтується дослідник [108].
За Г.Б.Корнетовим [59] педагогічна парадигма - це покладений на мову педагогіки ідеал людини, до якого прагне суспільство, його окремі групи (соціально-класові, етнічні, професійні...) і представники. Він (ідеал) виникає у рамках різних форм суспільної свідомості (релігії, філософії науки, етики, ідеології, естетики) та на різних рівнях (щоденному, теоретичному).
Педагогічна інтерпретація ідеалу людини, перенесення його в площину стратегічної мети освітньо-виховної, теоретичної та практичної діяльності - це сенс і значення даного рівня парадигмальної технології педагогічних явищ. По суті мову можна вести не про індивідуальну, не про соціальну, і навіть не про індивідуально-соціальну, а про антропоцентричну педагогічну парадигму, досліджену І.П.Аносовим [7].
Освітнє поле України будується, розвивається у відповідності до суспільних цілей та науково обґрунтованих засобів, методів і шляхів їх здійснення. Це передбачає множину педагогічних теорій, систем, концепцій, технологій та методик. Саме вони є основою концептуальних моделей, уявних ідеальних варіантів розвитку освіти. Базові моделі сучасної освіти побудовані з урахуванням родових, сутнісних особливостей напрацьованих людською історією типів взаємодії між учасниками освітнього процесу (педагог-учень, викладач-студент) для досягнення суспільно визначених цілей та стандартів. Кожній такій базовій моделі відповідає певна наукова педагогічна парадигма.
У сучасній педагогічній науці започатковано немало спроб обґрунтування та виокремлення основних парадигм у вигляді системи координат, яка б дозволила орієнтуватися у безмежному просторі освітнього досвіду минулого та сучасності.
С.Я.Харченко, М.С.Кратинов, О.Н.Чиж, В.О.Кратинова [79] картину людського світу поділяють на дві загальні парадигми: ньютоно-картезіанська парадигма та наукова парадигма нової реальності.
У 90-х роках ХХ ст. видатний педагог-дослідник Ш.О.Амонашвілі виокремив полярні за своєю направленістю авторитарно-імперативну парадигму та парадигму гуманної педагогіки (педагогіка співробітництва).
Авторитарно-імперативна педагогіка виключає довіру педагога до учня, недооцінює активність та творчу самодіяльність останнього. Переважають імперативи повеління, примусу та дисципліни. Домінантою виступає не вихованець (дитина), а цілі освіти.
Гуманна педагогіка Ш.О.Амонашвілі сприяє реалізації природи дитини, що виявляється: 1) у прагненні до розвитку;
2) у пристрасті до свободи; 3) у потребі зрілості.
За цих умов педагог перетворює учнів у своїх однодумців та соратників власної освіти. Ш.О.Амонашвілі визначив такі принципи педагогіки співробітництва: 1) дитина пізнає себе як людину та засвоює людське; 2) дитина виявляє свою особисту індивідуальність; 3) дитина знаходить суспільний простір для розвитку своєї природи; 4) інтереси дитини співпадають із загальнолюдськими; 5) максимально нейтралізовані чинники, які здатні провокувати дитину на асоціальні дії та вчинки.
Є.О.Ямбург, виходячи із різних філософських тлумачень освіти, вважає реальним існування парадигми когнітивної та парадигми особистісної освіти.
Когнітивна освіта орієнтується на селекцію дітей за рівнем здібностей та на навчальні предметні програми з фіксованими результатами освіти (ЗУН).
Особистісна (аффективно-емоційно-вольова) освіта акценттується не на інтелектуальному, а на емоційно-вольовому розвитку людини. Основна цінність - розвиток людини. Психолог О.О.Леонтьєв [70] пояснює цю тезу так: "Наше навчання не просто развиваюче - воно покликане забезпечити в школяра готовність до подальшого розвитку … Ось наш критерій: навчати дітей так, щоб ніякі, навіть найглибші зміни в оточуючому світі не змогли б поставити їх у безвихідь".
Російський психолог О.Г.Асмолов проектує перспективну стратегію подальшого розвитку освіти з посиленим ціннісно-психологічним аспектом у напрямку:
- від діагностики добору - до діагностики розвитку;
- від адаптивної-дисциплінарної моделі засвоєння суми знань і навичок - до народження образу світу в спільній діяльності з дорослими та однолітками;
- від інформаційної когнітивної педагогіки - до смислової ціннісної педагогіки;
- від технології навчання за формулою "відповіді без питань" - до життєвих задач і пізнавальної мотивації дитини;
- від "вивченої безпомічності" дитини - до надситуативної активності і постановки надзадач;
- від уроку як авторитарного монологу - до уроку як сприяння і співтворчості;
- від мови адміністративних "наказів" - до мови "договорів" і "рекомендацій";
- від школоцентризму - до дітоцентризму;
- від культури корисності - до культури гідності.
Ми вважаємо це перспективною парадигмою розвитку особистості учня і школи
Loading...

 
 

Цікаве