WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тезаурус управління, або освітою треба керувати, чи управляти? - Реферат

Тезаурус управління, або освітою треба керувати, чи управляти? - Реферат

педагогічної перцепції.
1. Когнітивний (пізнавальний).
2. Емоційний (емпатія).
Рефлексія обумовлює успішне протікання перцепції.
Термін "рефлексивне управління" [65] розглядається як невід'ємна характеристика міжособистісного спілкування. Системна рефлексія - переосмислення і перебудова установою освіти свого старого індивідуального досвіду самокерованого розвитку, можливостей свого внутрішнього і зовнішнього середовища.
Можна визначити такі рівні рефлексивного управління закладом освіти:
1. Рівень "зовнішнє середовище - установа освіти".
2. Рівень " установа освіти - компонент установи освіти ".
3. Рівень "компонент установи освіти - компонент установи освіти".
4. Рівень " установа освіти - особистість".
Алгоритм рефлексивного управління установою освіти передбачає такі стадії:
1. Припинення - відбувається рефлексивне припинення самокерованого розвитку установи освіти і рефлексивний напрямок її діяльності на себе.
2. Фіксація - зміна концепції бачення індивідуального досвіду установи освіти.
3. Відсторонення - установа освіти вивчає себе. Проводиться реконструкція причин що вели до проблем.
4. Об'єктивізація - здійснюється проекція напрямків майбутньої діяльності, переконструювання образу самокерованого розвитку установи освіти.
5. Обертання - початок діяльності в новому самокерованому напрямку.
Рефлексивне управління установою освіти є найважливішою умовою її переходу із стану екстенсивного самокерованого розвитку в стан інтенсивного самокерованого розвитку і створює умови для рефлексії установою освіти старого індивідуального досвіду з метою перебудови стереотипів своєї життєдіяльності і реалізації власної траєкторії самокерованого розвитку.
Реактивне управління вирішальною мірою залежить від того стандарту, норми, відхилення від якого виступає підставою для прийняття оперативних управлінськихдій, та рішень. Принциповою рисою цього управління та його імпліцитним недоліком є властива йому загроза втрати перспектив та системних взаємозв'язків з іншими видами діяльності, перетворення на самоціль того, що в дійсності є лише засобом досягнення визначених цілей.
При розімкнутому управлінні зворотний зв'язок відсутній або ж здійснюється із великим запізненням, що призводить, фактично, до некерованості системою.
Циклічне управління, навпаки, передбачає зворотний зв'язок і цілеспрямований вплив на розвиток керованого процесу. Однак, враховуючи те, що воно поділяється на два типи (управління за принципом "чорної скриньки" - враховується й характеристика самого процесу і його проміжні результати), воно також є недосконалим.
Гнучке управління, на перший погляд, є оптимальним, тому, що орієнтоване на задоволення потреб та забезпечує основу для позитивного стимулювання якості роботи як управлінського апарату так і безпосередніх виконавців. Але гнучкість в управлінні не завжди пов'язана з активною роботою керівника, спрямованою на запровадження інновацій та піднесення ефективності керованої системи. Це, в свою чергу, знижує отримання високих результатів стосовно визначених цілей та завдань.
Мотиваційне управління пропонує цілеспрямований вплив керівника на мотиваційну сферу виконавців не за рахунок наказів та санкцій, а за допомогою норми - зразка діяльності та створення позитивних соціально-психологічних умов. Проте цей вид управління має і негативну характеристику. Іноді він послаблює цілеспрямований вплив на розвиток процесу, об'єкту управління, що знижує його потенціал. Так буває за умови, коли керівник захоплюється мотиваційним управлінням, ігноруючи вимогливість до виконавців.
Випереджаюче управління тісно пов'язане із поняттям "невизначеність", яка розуміється як збіг обставин, які не надають керівнику очевидної відповіді, але потребують прийняття рішення, тому більшість дослідників вважають, що за такого типу управління важливою характеристикою є "визначальне управління", яке передбачає прийняття управлінських дій до виникнення флюктуації чи проблеми.
І, нарешті, "пожежне управління", тобто, прийняття управлінських дій після того, коли проблеми досягли максимального, або вже критичного загострення.
Слід визнати, що "визначальне управління" так само як і "пожежне управління" не оптимізують діяльність керівника, і не забезпечують оптимальні умови функціонування системи.
Найбільш ефективним видом є управління за кінцевими результатами у процесі досягнення визначених цінностей. В.І.Звєрєва, В.В.Крижко, І.С.Ладенко, Л.Є.Любомирський, Є.М.Павлютенков, М.М.Поташник, П.І.Третяков відзначають головні особливості та позитивні якості цього управління - це системна інтеграція різних видів діяльності і надання їх цілям педагогічного змісту, незважаючи на особливості цих видів діяльності.
Згідно теми нашого аксіологічного дослідження, управління - це виявлення ціннісних конфліктів і пошук способів їх подолання.
Управління характеризується певними тенденціями розвитку, які можна розглядати з двох точок зору: по-перше, це об'єктивні тенденції, що гальмують (депривація) або прискорюють розвиток, по-друге, управління характеризується певним потенціалом та динамікою його зміни. Тому необхідно своєчасно виявляти об'єктивні тенденції та вміло їх використовувати у процесі управління. Потенціал визначається можливостями та обсягом використаних можливостей.
Між поняттям "управління" та "керівництво" існує, як ми вважаємо, своєрідний зв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб'єктивний компонент, а з іншого - воно саме є змістом керівництва, оскільки на думку О.Л.Свенцицького управління здійснюється людьми (людиною) щодо інших людей.
Аналіз соціально-психологічної літератури показує, що у вітчизняній та зарубіжній літературі існує два основні підходи щодо розуміння суті керівництва. У відповідності до першого підходу (Є.С.Березняк, О.Л.Свенцицький, Н.Л.Коломінський) поняття "керівництво" здебільшого використовується як синонім поняття "управління", тобто між ними не вбачається суттєвої різниці.
Представники другого підходу (І.С.Гічан, Г.М.Котляревсь-кий, М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі, Л.М.Карамушка) розглядають керівництво як один із центральних, "командних", найбільш "психологічних" елементів управління. Такий підхід виступає основою для розуміння керівництва як процесу налагодження
Loading...

 
 

Цікаве