WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Маємо що маємо, або реальна картина управлінського мистецтва - Реферат

Маємо що маємо, або реальна картина управлінського мистецтва - Реферат


Реферат на тему
Маємо що маємо, або реальна картина управлінського мистецтва
Розвиток освіти (загальної та вищої) на початку XXI ст. визначається "Національної доктриною розвитку освіти" та Законом України "Про вищу освіту". У цих документах концептуальні новації щодо організації управління освітою визначаються провідними. Зміна соціально-економічних умов розвитку нашого суспільства, орієнтація його на товарні та ринкові відносини унеможливлює управління освітою на традиційних засадах. Управлінська ціннісна ідеологія минулого в наш час спрацьовує неефективно.
Б.Г.Чижевський констатує, що для народів України завжди було характерним утвердження і дотримання засад гуманізму, зв'язку з природою та прагненням до освіти, освіченості, професіоналізму. Представники "нових" ціннісних орієнтацій відхиляють принципи гуманізму і спрямовують вектор розвалу, руйнування проти матері-жінки, сьогодення дітей, педагога-гуманіста, культури. Ми поставлені перед вибором демократичних і "нових" цінностей, що приводить до протидії між двома світоглядами. Опорними тезами "нових" цінностей виступають: вибір між білим та чорним, всезмінності, вседозволеності, спокуси, насолоди, ласощів.
І.А.Зязюн [45] припускає, що один з аспектів гуманізації освіти вбачається у зменшенні ворожих інтересам суспільства індивідуалістичних та егоїстичних устремлінь на основі усвідомлення кожною особистістю її належності до спільноти людей. Найважливішою метою гуманізації освіти є засвоєння молодим поколінням єдиних для всіх членів суспільства цінностей.
Актуальним залишається питання, яке було підняте Л.Виготським: кого ми хочемо бачити біля керма школи - відчайдушного мандрівника, що керується поривами серця, чи професійного капітана, що створює і реалізує проект, ретельно вивчає позиції, підбирає команду, перевіряє судно? Парадокс, однак, полягає у тім, що, незважаючи на складну природу педагогічної діяльності в порівнянні зі всіма іншими, в управлінні школою, освітою ми не користуємося поняттями сучасного менеджменту. Більшість ще зараз знаходиться в полоні уявлень, якими оперували і сто років тому.
Так, підготувати вчителя-професіонала, директора-професіонала дорого коштує. Але якщо, на думку П.Семиволос [111], система підготовки педагогічних кадрів не буде радикально змінена, школа, як в одній фантастичній розповіді, буде знаходитися в пастці часу: навколо вирує життя, а тут все без найменших змін.
Французький письменник Проспер Меріме у новелі "Таманго" описує випадок, коли раби-невільники вирвалися з полону у трюмі корабля, яким їх везли із Сенегалу до Нового світу. Сп'янені волею, вони вбили всю команду і захопили корабель. Та як з'ясувалося, після перемоги, ніхто з невільників не вмів управляти судном. Після багатоденних страждань та спроб врятуватися всі вони загинули посеред океану.
З посиланням на особливості слав'янської ментальності, М.Горький писав: "Я з особливою підозрою, особливою недовірою ставлюся до російської людині при владі - недавній раб, вона стає найсвавільнішим деспотом, як тільки здобуває можливість бути владикою ближнього свого". Згадаймо пріснопам'ятні образи Швондера, Шарікова та інших новоспечених кухаркиних керівників з роману М.Булгакова "Собаче серце".
В середині XIX ст. один із засновників наукового менеджменту Е.Мейо писав [154]: "Приголомшливо, якою мірою наші безпорадні науки (соціологія, психологія, політична наука) нездатні навчити студентів мистецтву, прямо необхідному в ситуаціях з людьми. Це тим більш небезпечно, що сьогоднішні студенти - це завтрашні адміністратори".
Визнання моральної цінності освіти актуалізує питання "людського фактору" в управлінні освітніми процесами.
Наші дослідження якості управління дають невтішні результати. На посаду керівника навчального закладу, як правило, "висувається" ефективний фахівець (вчитель математики, фізики ...). Короткочасні курси його підготовки до управлінської діяльності не в змозі "запрограмувати" всі можливі види поведінки як успішного керівника. Коли ми говоримо про управління освітою як системою, то передбачаємо, що в цій системі повинні працювати особливим чином підготовлені професіонали-управлінці. Реально ця проблема може знайти вирішення шляхом підготовки в педагогічних університетах спеціалістів з галузі "менеджмент в освіті" чи "керівник навчального закладу" за освітніми рівнями "спеціаліст" або "магістр".
На разі звернемося до реалій результативності діяльності вищої школи України, вступ до якої побудовано на людському факторі: вмінні сімнадцятирічних випускників ЗОШ приймати рішення та робити соціально-значимий вибір.
Через нескладні тести ми звернулися до студентів і магістрів Бердянського державного педагогічного університету (БДПУ) та Мелітопольського державного педагогічного університету (МДПУ) з метою виявлення рівня їх соціальної та професійної рефлексії та готовності продуктивно використати у самостійному житті знання, здобуті за роки навчання в університеті.
Студенту (магістру) через шкалу опитувальника з високим рівнем валідності (передбачено оцінку нещирості), пропонувалося вибудувати бачення власного самостійного життя після закінчення університету.
Ми виходимо з того, що студенти-випускники (магістри) - це громадяни України віком 22-23 роки з притаманними рисами фізіологічно та психологічно дорослих людей. За Е.Еріксоном, цей вік можна віднести як до раннього, так і до нормального зростання, змістом якого є основний конфлікт між життєвою активністю та зосередженістю на собі, на власних життєвих та професійних проблемах.
Тестуванням було охоплено 1179 студентів, з яких 37,5% - чоловіки, а 62,5% - жінки. Гендерний аспект життєвої рефлексії впродовж всього дослідження виступає досить виразно та в межах норми.
Ми зробили спробу визначити, чи співпадає вибір студентів щодо навчання в БДПУ та МДПУ (вік абітурієнта загалом 17 років) з уявою про власну життєву програму на майбутнє (випускник віком 22-23 р.). Загалом свій життєвий вибір стосовно навчання саме в БДПУ і МДПУ, а не в інших ВНЗ, назвали вірним 61,2% респондентів (відповідно 51% - студенти та 66,3% - магістри). Як неусвідомлений вибір, зроблений п'ять років тому, - 22,4% (якщо серед магістрів це 23,4%, то серед студентів - 48%).
На разі відзначимо здатність магістрів до більш високого рівня саморефлексії.
Разом з тим, за іншими методиками, 32,5% студентів та магістрів визначилися в тому, що отримана ними професія педагога зовсім не співпадає з їх особистою життєвою програмою. Це особливо жахливо на тому фоні, що 37,5% респондентів ще не визначили роль отриманої професії у власному житті. Тобто, освіта сприймається ними як неусвідомлена цінність, але зовсім не як суспільне та індивідуальне благо.
До речі, стосовно освіти як цінності, 39,2% респондентів (52,3% студентів - випускників) посилаються на те, що до університету вони прийшли просто заради отримання диплому про вищу освіту. Разом з тим, 82,9% респондентів впродовж 5років навчання наполегливо здобували знання за обраним фахом.
З точки зору сензитивного* фактору, практично кожному третьому студенту (магістру) (27,7%) професія педагога не приносить задоволення. Це повністю співпадає з дослідженою вище позицією про те, що практично у третини студентів-магістрів професія педагога не вписується у їх життєву програму.
28,6% студентів впевнені, що навчання в університеті (якість та обсяг знань, спеціалізація, дозвілля, отримання додаткової спеціальності) повністю виправдало їх сподівання.
Полярно протилежну думку (невиправдані сподівання, не можу відповісти) висловили 20,2% випускників.
Організована критичність, кількість студентів, якість навчання в університеті яких задовольняє неповною мірою, становить 51,5%, що свідчить про необхідність впорядкування в університетах стосунків в системі "студент - викладач"; доступу студентів до обговорення
Loading...

 
 

Цікаве