WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

Н.Мак-Ґінн з приводу організації державного втручання в освітню систему. Якщо маємо намір змінити освітню систему, треба озброїти знаннями організацію, а не одну особу, що її очолює. Цьому є дві причини. По-перше, впровадження політики чи її визначення передбачає участь багатьох людей. По-друге, термін перебування на посаді міністра освіти й високопосадових осіб надто короткий порівняно з часом, протягом якого освітні нововведення впливають на умови навчання. До речі, за 14 років незалежності в Україні вже змінилося десять прем'єр-міністрів та шість міністрів освіти.
Держава, державні органи як творці освітньої політики постійно зустрічають на своєму шляху педагогічні, економічні, юридичні, бюрократичні та інші проблеми. Ці проблеми, поза нашого бажання, щоразу залежно від соціальних та макроекономічних показників мають різні кваліметричні характеристики і є предметом вивчення та дослідження. Державні органи управління освітою забов'язані проводити поточну експертизу, аналізувати проблему та знаходити засоби її розв'язання.
Визначною рисою системи освіти є те, що, не дивлячись на величезний арсенал методів та методик моделювання, проектної діяльності, реальні шляхи розв'язання цих проблем повинні вирішуватися в реальному освітньому середовищі, наповненому людьми різного віку, статі, різних інтересів, уподобань тощо.
Державна освітня політика за умов побудови громадянського суспільства повинна:
Носити системний характер, бути тільки комплексною та охоплювати всі сфери людської життєдіяльності.
Ґрунтуватися на власних матеріальних, фінансових, кадрових та інших ресурсах. Використовувати інвестиційний потенціал Європейської спільноти та внутрішніх джерел.
Створювати умови для вирішення освітніх потреб та проблем населення.
Залучати громадськість до управління національною освітою.
Сприяти та забезпечувати формування загальнолюдських та національних цінностей.
М.Вебер [16] визначив три типи легітимного державного управління: раціональний, патріархальний та харизматичний.
За Ю.М.Старіловим [121] державне опікування галуззю освіти можна розглядати у таких аспектах: соціальному, політичному, правовому, соціологічному, організаційному, процесуальному, моральному.
Методи державного регулювання освіти є такі: 1) прямі: нормативно-правові акти (закони, постанови), державні цільові комплексні програми, об'єми фінансування, державні замовлення, державні стандарти, ліцензії, квоти, ліміти; 2) непрямі: фіскальна політика, ...
Завдання держави полягає не у створенні раю, а у тому, щоб не допустити пекла для своїх громадян.
Розвиток освітньої системи як парадоксальної (з одного боку - це найбільш передова, завжди новітня галузь; з іншого - надзвичайно консервативна, що сприяє її виживанню) повинен враховувати та передбачати неоднозначність оцінок з боку громадськості, а то й неприхований опір (можливий саботаж змін). Державне управління та його представники повинні завбачувати упередженість учасників освітнього процесу (учні, студенти, батьки, стейкголдери) до всіляких змін та інновацій. У старшого покоління ще свіжі на пам'яті зміни "горбачовської" реформи освіти 1988 року. Вперше громадськість та учасники освітнього процесу отримали право дискусії щодо реформування галузі і вперше, держава (СРСР) та органи управління освітою відчули мотивований, інколи неусвідомлений опір. Цей опір не виливався у штрейкбрехерський рух, мав достатньо цивілізовані форми. Він був складною реакцією соціуму на нововведення, які не укладаються в рамки розуміння традиційної освітньої системи. Це опір законодавчій, нормативній базі міністерства, поглядів і знань учителів та керівників, які виховані у традиційній системі, системі, яку намагається змінити нововведення чи нова державна програма, доктрина. Цей опір "заморожує" освітні системи; він блокує здатність реагувати на зміни чи нововведення.
Щоб не створювати ситуацію в галузі, що провокує опір, необхідно розглядати систему освіти та її компоненти не як виконавчі механізми, а як динамічні й комплексні організації. Ми маємо зрозуміти, - пишуть Ф.Раймерз та Н.Мак-Ґінн, - що зміна освіти - це процес, який відбувається в органічній системі, що складається з кількох рівнів і переплетена мережею зв'язків між елементами.
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.: Мысль, 1999. - 299с.
Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення// Віче. - 2002. - № 3.
Автономова Н.С. Власть в психоанализе и психоанализ власти // Власть: очерки современной политической философии Запада. Под ред. В.В.Мшвениерадзе, И.И.Кравченко и др. - М.: Наука, 1989.
Адлер А. О нервическом характере. "Ун-я кн.", СПб-М.: АСТ, 1997.
Айер А.Д. Язык, истина и логика/ Аналитическая философия. Избранные тексты. - М., 1993. - С.50-56.
Акофф Р. Планирование будущего корпорации. - М.: Прогресс, 1985. - 327с.
Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. - К.: Твім інтер, 2003. - 391с.
Асташова Н. А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей. - М.: Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЕК", 2000. - 272с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.
Афанасьев В. Г., Урсул А. Д. Эффективность социального управления: системно - деятельностный подход // Информация и управление. Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г., Кремянский В.И. - М.: Наука, 1985. - 284 с. - С. 7.
Бахтин М.К. Философия поступка//Философия и социология науки и техники. - М., 1985. - С.117.
Бердяев Н.А. О назначении человека. - М.: Республика, 1993. - С. 62.
Бех І.Д. Почуття цінності іншої людини як моральний пріоритет особистості // Початкова школа. - 2001. - №12
С.34.
Большой энциклопедический словарь. - М., 1998. - 1252 с.
Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990. - с.380
Вебер М. Исследование по методологии науки. Ч.1. - М.: ИНИОН, 1980. - 202с. - С.48.
Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр.-М.:Прогресс,1973. - 512 с.
Вилкинсон Р. Wilkinson R. Unhealthy Societies, London, Routledge. 1996. P. 211-215.
Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: Изд-во МГУ, 1990, с.46-82.
Виндельбанд В. История новой философии в связи с общей культурой и отдельными науками. Спб., 1905, С.379
Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Матеріали ІІІ Міжнародної наук. - практ. конференції. - Острог, 1998. - 444с.
Вишневський О.І. Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. - Дрогобич, Відродження, 2001. - С.83
Власть: очерки современной политической философии Запада. Под ред. В.В.Мшвениерадзе, И.И.Кравченко и др. - М.: Наука, 1989.
Войтович Р. Філосовсько - методологічні засади системи державного управління// Вісник УАДУ. - 1999. - № 3. - С. 294 -306.
Волков И.П. О личном авторитете руководителя // Социальная психология личности. - Л.: Знание, 1974. - С. 77-87.
Loading...

 
 

Цікаве