WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

історичному плані відомі такі типи управління, або "школи": "школа наукового управління" (Ф.Тейлор), "школа адміністративного управління" (А.Файоль), "школа людських стосунків (Е.Мейо), "наука управління або кількісний підхід" (Портер-Лоулер, Д.Мак-Клеланд). Ці школи стали своєрідними "інкубаторами" у яких досліджувалися, вдосконалювалися, визнавалися, чи з часом відхилялися основні принципи та методи управлінської теорії.
На теренах колишнього СРСР у управлінні освітою панівною була теорія адміністративного управління, від якої не відмовилися та не турбувалися про її радикальне вдосконалення практично до самого розпаду цієї держави.
Проблема державного управління* постала перед класом експропріаторів ще у 1917 році. "Старі правлячі класи своє мистецтво, своє знання, свою майстерність управляти отримали у спадщину від своїх дідів та прадідів. Що цьому можемо протиставити ми? Чим компенсувати свою недосвідченість? Запам'ятайте, товариші - тільки терором! Терором послідовним та нещадним!". Таку парадигму державного управління відстоював Лев Троцький у 1918 році.
Директор центрального інституту праці при ВЦРПС О.К.Гастєв, який започаткував наукову організацію праці (НОП), був прихильником наскрізного адміністрування і висловив своє бачення організації управління таким чином: "Раніше організаторами виступали слова. Тепер організаторами повинні бути установки". Така позиція державного управління зводила нанівець людський фактор та творчу ініціативу, основою ставала неухильна виробнича дисципліна.
Передові дослідники-новатори в освіті (А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, В.Ф.Шаталов) "не вписувалися" до такої моделі, вони робили відчайдушні спроби її трансформувати, інтуїтивно визнаючи її як гальмо соціального прогресу. Вони стояли на тому, що в управлінні освітою можливі не тільки "суб'єкт-об'єктні" стосунки, але й "суб'єкт-суб'єктні".
Держава того часу (СРСР) відмову від прийняття більш сучасної парадигми державного управління пояснювала ворожим оточенням, постійною загрозою моральної інтервенції, необхідністю збереження керівної ролі КПРС тощо.
Недоречними, необґрунтованими виглядали різкі за формами вияву експерименти щодо управління системою освіти які дискутувалися одним із останніх міністрів освіти СРСР Г.Ягодіним. Це могло привести освітню систему того часу до анархії.
За нових соціальних умов розвитку освіти ця система виявила себе не життєздатною бо ці умови передбачали інші вимоги а саме:
необхідність радикальних змін у соціально-економічній розбудові суспільства та забезпеченні пріоритетного розвитку освіти;
не просто збереження інфраструктури та надбань освіти, а переводу її у режим стабільного та стійкого розвитку з урахуванням загальних цивілізаційних процесів, входження на паритетних засадах до світової та європейської освітніх систем;
посилення ролі творчої особистості у трансформаціях системи освіти, участі у забезпечені демократичних засад управлінням її розвитку. Останнє актуалізує необхідність наукового дослідження основних категорій управління та сучасних методів його гуманного здійснення.
В.Б.Авер'янов [2] зазначає відсутність сталого та загально визнаного визначення поняття "державне управління". Цю думку підтримує і Г. Райт [90].
В.В.Цвєтков [142] розглядає державне управління як різновид соціального управління і визначає такі його ознаки:
1. Державне управління - це, передусім, соціальне, політичне явище.
2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади.
3. Державне управління - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється в державному управлінні.
Г.В.Атаманчук, [9] розглядаючи категорію "управління" в контексті державного управління, припускає доцільність визначення управління через термін "вплив", який вказує на головне в управлінні - "момент впливу на спосіб мислення, поведінку та діяльність людей".
Державне управління здійснюється через механізм реалізації певних технологічних схем управління та державних програм. На думку Дж.Наяс [82] є як мінімум чотири умови, що полегшують розвиток державної програми:
Робота над визначенням спільних , найбільш загальних,
інституційних цінностей.
Організаційні структури: форуми для прийняття рішень чи спілкування, створення команд та проектів.
Ресурси: прагнення, час, люди, матеріали.
Лідерство.
Представники соціологічних наукових напрямків визначають державне управління як систематично здійснюваний цілеспрямований вплив людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах забезпечення її оптимального функціонування та розвитку, досягнення поставленої мети.
Цією дефініцією з погляду системного підходу визначається основне призначення державного управління - забезпечення функціонування і розвитку суспільства заради досягнення певної мети.
Державне управління має телеологічну природу з причини реалізації на практиці процесів цілевизначення, цілепокладання та ціледосягнення.
Процес цілевизначення здійснюється політичною системою, а процеси цілепокладання та ціледосягнення - законодавчою та виконавчою гілками влади.
Цілі та функції державного управління виводяться із Конституції України. Ж.Ведель [17] вказує на первинність конституції у визначенні цілей та функцій держави.
Отже, державне управління має телеологічний та адміністративний аспекти. Перший - це цілепокладання, другий - цілездійснення.
Державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.
Соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна зобразити у вигляді ланцюга взаємопов'язаних суспільних явищ, опосередкованих державою, як суб'єктом управління: потреби - інтереси - цілі - рішення - дії - результати.
Формулюючи сутність державної політики у галузі освіти треба відзначити умови і засоби які їй загалом сприяють (за Г.Атаманчуком):
Державно-правові - створення узгодженого з точки зору права та позиції громадянського суспільства освітнього простору України.
Соціально-психологічні - включають у себе прагматичне усвідомлення новихжиттєвих ціннісно-освітніх орієнтирів, відхід від ілюзій, від усього того, що не відповідає реаліям життя і не народжує позитивну розбудовчу енергію людей.
Діяльнісно-практичні - дії, процедури, вчинки спрямовані на досягнення цілей державної політики в галузі освіти і наочно розкривають її (державної політики та освіти) цінність для суспільства.
Цікавими вважаємо думки Ф.Раймерз та
Loading...

 
 

Цікаве