WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

бюджеті.
Основною причиною, що стримує прогресивний розвиток освіти є низький попит на висококваліфікованих працівників за умов трудонадлишкової кон'юктури ринку праці, нестабільності економічного розвитку, відсутності чітких економічних пріоритетів.
Стратегічним завданням держави* в цьому напрямі є забезпечення умов для ефективного використання й адекватного оцінювання висококваліфікованої праці: збереження наявних та створення нових робочих місць високоваліфікованої праці, створення передумов для впровадження на підприємствах всіх секторів економіки серйозної, успішної й ефективної концепції підвищення якості робочої сили.
Такими передумовами мають бути конкретні цілі економічної політики та підприємницької діяльності, оновлення виробництва, орієнтація на науково-технічний прогрес, що спонукає до підтримання високої кваліфікації працюючих.
На думку М.Фуллана [136] успіх освітніх реформ залежить від кількох чинників. Цю залежність автор описує формулою:
Е=МСА2, де:
Е - коефіцієнт корисної дії системи,
М - мотивація до реформ(воля, мета, відданість),
С - здатність до реформ,
А2 - підтримка помножена на відповідальність.
Основі чинники, які на думку М.Фуллана надають управлінській діяльності ціннісного змісту - це толерантність, плюралізм; загальнолюдська, політична, правова, морально-етична культура та висока національна самосвідомість; професійна компетентність, педагогічна майстерність, досконала культура спілкування; знання основ державного законодавства; утвердження особистим прикладом поваги до загально-людської моралі, визнання цінності іншої людини; вміння приймати обґрунтовані рішення та брати на себе відповідальність за них.
Закон України "Про освіту" констатує "Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного й культурного розвитку суспільства".
У вирішенні стратегічного нагального завдання нашої держави - здійснення корінного перелому соціально-економічного розвитку за найближчі 3-5 років - пріоритетна роль відводиться освіті.
У той же час і освіта потребує постійної опіки з боку держави. Українська національна освіта повинна не просто зберегти свою самобутність, а ввійти до світової спільноти через Болонську декларацію чи інші механізми та моделі інтеграції. Цьому сприяє величезний інтелектуальний потенціал, достатньо розвинена та доцільно структурована інфраструктура вітчизняної освіти.
В історії розвитку людської цивілізації відомо три найбільш стабільно функціонуючі типи соціальних організацій: освіта, культура та релігія. І, природно, це має пояснення. Саме ці три соціальні інституції формують духовність, мораль та моральність суспільства; продукують духовні цінності та "дух народу".
Згадаємо мудрий вислів Х.Казанова [49] про те, що "...життя суспільства без обґрунтованої філософією системи цінностей являє собою патологію. Таке суспільство губить орієнтацію на вищі цінності, стає безпорадним у своїй стратегії й тактиці...".
Освіта часів СРСР та сучасного періоду незалежної державності у своєму розвитку спиралася й спирається на обґрунтовані філософією відповідного часу доктрини, парадигми та технології. Їх концептуальний зміст визначався різними державними замовленнями та соціальними й професійними лініями: від морального кодексу будівника комунізму до стратегії формування ринкової особистості.
Цінність державного управління освітою полягає в тім, що воно має моральну ціль - забезпечити існування продуктивних демократичних, суспільно-контрольованих механізмів постійної трансформації освіти в повній відповідності з напрямком розвитку суспільства, людської цивілізації, прийнятих стандартів і цінностей.
Ці механізми, на думку П.Паскаля [94], можуть носити як конвергентний так і дивергентний характер, виходячи з того, що проблему в одному випадку потрібно просто прибрати або провести її декомпозицію в іншому випадку.
Перший варіант розвитку подій передбачає владну, вольову управлінську дію, спрямовану на визнання несвоєчасності, неактуальності або навіть надуманості проблеми.
Другий шлях, неодмінно, приводить до креативного, інноваційного характеру диверсифікованості* (біфуркації як мінімум) проблеми. Це визнання багатоплановості; це новий горизонт для наукового дослідження; це "нормальний" розвиток наукової парадигми за Т.Куном.
Прагматичне, бюрократичне, державне управління самопрезентується як "самоорганізована критичність", що претендує на завершену форму управлінського буття. На превеликий жаль, синергетичний принцип, що враховує різноманіття інтеграційних процесів у державному управлінні ще не став нормою.
М.Райт, В.Луговий, Л.Карамушка, С.Майборода особливу увагу приділяють стратегічному характерові державного управління, у якому Ф.Ван Вейрінген визначив такі імпліцитні характеристики: можливість ідентифікації понять "середовище" і "освіта"; розробка широкого (загальнодержавного, європейського, глобального) погляду на освіту; визначення перспектив розвитку освіти; можливість саморефлексії; створення насиченого і доступного інформаційного поля освітнього простору.
Р.Вілкінсон [18] вважає що, державне управління освітою ефективне за умов об'єднання політичних, моральних і здорових суспільних сил.
Перша з них це політична воля, тобто визнання владою того, що прогрес суспільства не можливий без державної турботи, забезпечення процвітання освіти.
Друга сила - визнання освіти як загального блага і необхідної умови для процвітання суспільства.
Третя сила - полягає в турботі держави про гарантії рівного доступу всіх громадян до освіти і створенні умов для безперервної освіти.
Конституція України в ст.3, 22 людину, її життя й здоров'я, честь і гідність визнає найвищою соціальною цінністю; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості .
Гарантовані Конституцією права повинні знайти правове забезпечення в реальному повсякденні.
За О.Ю.Оболенським [85]: сучасна концепція розвитку цивілізації ґрунтується на визнанні свободи доступу до ресурсів та економічної діяльності, на поширенні соціальних прав і можливостей, політичному самовираженні громадян.
Мова йде про необхідність державної підтримки щодо формування нової аксіологічної парадигми управління сучасною освітою України. Чому саме аксіологічної?
Управління завжди було чинником, який забезпечував ефективність досягнення визначеної державою, суспільством, певною спільнотою, окремою людиною мети чи передбачуваних результатів. Щодо державного управління, історія знає різні підходи, такі що зараз можна оцінювати як позитивно, так і негативно. В цьому плані представляє інтерес праця Ст. Джорджа "Історія управлінської думки", в якій ґрунтовно досліджено процес становлення управлінських моделей у різнихетнічних групах, починаючи з 5000 років до нашої ери.
Ще в ХV ст. Ніколо Макіавеллі писав: "Люди за своєю сутністю прагнуть до порядку, проте дії їх породжують безладдя...". Макіавеллізм* став управлінською парадигмою маніпулювання та розправи над невгодними на декілька століть.
В
Loading...

 
 

Цікаве