WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

Роль держави в управлінні освітою. Держава – партнер? Держава – диктатор? - Реферат

щоб освітні системи забезпечили політичну стабільність, їхні супротивники вважають такі думки надто утилітарними й вважають, що освітні системи забезпечують головне право людини - право на освіту. Труд-нощі у визначенні єдиної відповіді щодо цілей освітньої системи свідчать про складність проблем, які виникають перед законотворцями освітньої політики.
Хто ж володіє юридичними повноваженнями визначення, встановлення цілей освітніх систем? В Україні до законодавчих органів відносяться Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, Закони, прийняті Верховною Радою. Разом з тим, необхідно визнати, законодавчі органи вста-новлюють надто загальні цілі.
Національне освітнє законодавство спирається на Конституцію України. Воно регулює питання професійної підготовки, нормативні акти для освітніх закладів, діяльність приватної освіти, програму Міністерства освіти і науки, бюджет освітньої системи. Нарешті, ці складові визначають кого, як і навіщо навчати.
Освітнє законодавство України громіздке, навмисно перебільшене й суперечливе. Як результат політичного процесу й історії, пакет освітніх законів і норм часто не відповідає реаліям життя і може бути внутрішньо неузгодженим.
Україна у 2005 році визначила європейський вибір пріоритетним. Проблема глобалізації вже не є дискусійною, тим паче, що проблемна тема сучасної освіти в Європі - "Глобалізація - нова парадигма освіти".
Дієслову "глобалізувати" дається визначення: "здійснювати або поширювати у всьому світі". Глобалізація має чотири взаємопов'язані виміри: економічний, політичний, культурний і технологічний.
Глобалізація - це складний комплекс напрямів і рухів, який, за Ф.Раймерз та Н.Мак-Ґінн, охоплює:
1. Людей, які мігрують у межах країни як робітники, біженці й туристи. Ці особи переносять інформацію.
2. Інформацію в науковій діяльності та засобах масової інформації.
3. Нові технології науки і освіти, які радикально змінюють організацію, стандарт життя й розподіл багатства.
4. Фінансові ресурси, які щоденно перебувають в обігу.
5. Глобалізація передбачає обмін думками й ідеями.
Глобалізація, як багатовекторна всеохоплююча дія, викликає зміни:
1) у державі, яка формує освіту й керує нею на всіх рівнях;
2) економічному прибуткові;
3) глобалізація змінює політичну та інтелектуальну привабливість різних технологій виробництва й розподілу;
4) знанні, уміннях, цінностях, яких потребує новий соціальний.
Це вимагає змін також в освітній організації.
За оцінкою ВТО, світовий ринок освіти становив у 1995 році 27 мільярдів доларів США.
Передбачається, що у 2025 р. загальна кількість міжнародних студентів у всьому світі становитиме 4,9 млн.чол. З'явилося поняття "університет - провайдер".
До аспектів, які пов'язують глобалізацію з якістю освіти належать:
1. Конкурентоспроможність держав на світовому ринку експорту освіти.
2. Міжнародна мобільність робочої сили.
3. Бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання освітніх кваліфікацій.
4. Збільшення кількості місцевих та іноземних студентів.
Партнерами у глобалізації освіти виступають ЮНЕСКО, ОЕСР, Асоціація європейських університетів, Асоціація педагогічного співробітництва, Міжнародна асоціація ректорів університетів.
Нові завдання освіти, за М.Фулланом [136], визначаються розумінням своєї ролі та місця за надзвичайної конкуренції в умовах глобалізації.
По-перше, найкращі рішення ще розвиваються і розробляються і стають ще складнішими та різноманітнішими у різних ситуаціях.
По-друге, постмодерне суспільство динамічно складне і дуже політизоване, процес змін, хоч і добре спланований, буде повний непередбачуваних і неконтрольованих проблем та можливостей, що зумовлює низку ускладнень, освітня зміна - є нелінійна та нескінченна, і цього не уникнути.
По-третє, за таких умов, відчуття моральної мети та бачення можна вважати перевагою…
По-четверте, особистість і група повинні співіснувати у динамічному напруженні. Функціонально не можна визнати ані ситуацію із поширеною автономією, ані із абсолютною згодою групи…
По-сьоме, … дух пошуку та безперервного навчання повинен наповнювати всю справу, інакше все втрачено.
Увагу читача хочемо зупинити на деяких аспектах неоліберальної філософії щодо освіти. Ця філософська думка представлена такими відомими вченими як К.Поппер, Р.Арон, М.Фрідман…
Прибічники неолібералізму виходять з того, що традиційну мету людського життя складають матеріальні здобутки, а головна функція держави полягає в тім, щоб забезпечити безпечний та прогнозований світ для учасників ринкової економіки.
Нарешті, неолібералізм заохочує відмову держави від відповідальності за соціальне благополуччя громадян. Відповідно до позиції неолібералів, держава не повинна займатися підтримкою соціальних програм, у тому числі й освіти.
А.Сбруєва [109] пропонує своє бачення загальних принципів неоліберальної ідеології освітніх реформ: 1) обмеження функцій держави в галузі освіти; 2) поширення на галузь освіти ринкових механізмів конкуренції; 3) поширення на галузь освіти теорій соціального вибору (вибір форм освіти як один з видів вигідного обміну); 5) методологічний індивідуалізм: людина як вільний, раціональний, автономний, самозаці-кавлений (зацікавлений у максимізації власного блага) індивід…; 6) розвиток "нового менеджеризму", тобто поширення принципів та механізмів менеджменту характерного для сфери приватного бізнесу, на соціальну сферу, зокрема на галузь освіти; трактування освітніх закладів як квазіавтономних, самоврядних структур малого бізнесу; 7) роздержавлення освітньої галузі, приватизація освітніх послуг; 8) трансформація форм контролю: від контролю політичного… до контролю ринкового, споживацького; 9) поняття "рівність", "справедливість"…, що становлять основні цінності демократичного суспільства, розглядаються на економічному, а не на політичному рівні, людина є передусім споживачем, а не громадянином; 10) децентралізація управління освітньою системою; 11) глобальне поширення неоліберальної освітньої парадигми.
Ми певні неупередженої думки, що наш мудрий читач помірковано проаналізує попередній абзац та дасть йому виважену оцінку сучасника.
Накопичений за роки незалежності України досвід та аналітичний матеріал дозволяє визначити основні, найбільш концептуальні недоліки загальної системи державного управління, а саме:
система державного управління не завжди виступає адекватною стосовно об'єкта управління;
розвиток системи державного управління загалом відстає від розвитку системи освіти;
у системі державного управління відбуваються не системні, а локальні зміни, що ускладнює досягнення результатів у освітній галузі.
Недосконалість законодавства щодо розвитку освіти у нашій країні доповнюється ще й його неприхованимігноруванням. Так, ст. 61 п.2 Закону України "Про освіту", що зобов'язує державу забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 10% національного доходу не виконувалася в жодному
Loading...

 
 

Цікаве