WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

абсолютної рівності між націями не існує. Навіть у межах етносу одна особа посідає вищий соціальний статус відносно іншої. Німецький психолог 3. Фрейд стверджує, що на грунті етнічної диференціації завжди будуть війни, оскільки в кожному закладена природна агресія, щоб захистити себе і своїх близьких від ворогів. На мові біології, етнос - це "видові відмінності" між людьми як між популяціями представників тваринного світу.
Деякі психологи вважають, що кожній людині спадкове передаються основні національні якості характеру. Інші вчені схильні до думки, що "національність - це феномен соціальний, а не біологічний". Проте в будь-якому випадку етнопедагогіка та етнопсихологія невіддільні від національної культури, ознаками формування та розвитку якої є етносеміотичні засоби - мова, традиції, звичаї, обряди, ритуали, етикет, вірування, святині, фольклор, танці, пісні, прикмети, ігри, іграшки, посуд, одяг, їжа, свята, церемонії, архітектура, ремесла, символіка як знакові явища, що виявляються у вербальних та невербальних засобах спілкування (міміка, жести, пантоміміка, осанка, поклони, хода тощо), котрі інформують про національні особливості життєдіяльності конкретного етносу, народу.
Очевидно, на цьому грунті варто плекати в учнів любов до всього батьківського та материнського, національну гордість і вдячність предкам за спадщину.
Стирання відмінностей між представниками різних націй і народностей, як засвідчує сумний досвід минулого, не є явищем позитивним. Тому актуальними залишаються спільні завдання етнопедагогіки та етнопсихології у виробленні конкретних теоретико-методологічних рекомендацій для забезпечення ефективної виховної роботи.
У статті ми намагались висвітлити деякі аспекти психолого-педагогічної науки у її взаємозв'язках з етнографією та соціологією, щоб визначити умови застосування досвіду традиційного етнічного виховання дітей у сучасній сім'ї та школі.
Виходячи з описаних вище соціально-психологічних особливостей української народної педагогіки, вона, будучи за своєю природою сімейною, у "чистому вигляді" є непридатною для використання в колективних формах навчання і виховання (дитячих садках, школах, позашкільних закладах) - саме там, де ми її активно впроваджуємо. Приміром, А. Бурикін зауважує, що неможливо повернути етнопедагогіку і в сучасну сім'ю, вважаючи можливим її відродження у формі "виховання батьків", але не "навчання вчителів".
Як бачимо, реально оцінюючи ситуацію та ті негативні тенденції, що, на жаль, мають місце в сучасній практиці використання народної педагогіки, варто ретельно виокремити з цієї "скарбниці" саме ті ідеї, які придатні для "перенесення" в навчально-виховний процес освітніх установ. Водночас прогресивні набутки української етнопедагогіки потребують глибокого осучаснення з тим, щоб вони яскраво відображали елементи духовної і матеріальної культури сьогодення.
Досвід етнопедагогіки є цінним для майбутнього в аспекті пошуку гармонізації соціальних взаємин між поколіннями в перманентному процесі навчання та виховання в сучасній школі. Цікавим етнопедагогічним напрямом дослідження можуть слугувати аналіз віддалених негативних наслідків одержавлення виховної системи, успадкованих останніми десятиліттями XX століття; збагачення навчально-методичної літератури новими досягненнями української спільноти й загальнолюдської культури.
Проголошення й розбудова самостійної Української держави відкрили нову еру в розвитку української етнопедагогіки. Могутнього розмаху в нашій країні набуває рух за впровадження здобутків української етнопедагогіки та навчання українознавства в школах. На цю тему було проведено кілька Всеукраїнських науково-практичних конференцій. Велике значення мають заснування кафедр українознавства у вищих навчальних закладах України, відкриття й робота Інституту українознавства (директор П. Кононенко), функціонування лабораторій з української етнопедагогіки в Науково-дослідному інституті педагогіки, Українському педагогічному університеті імені М. Драгоманова, Прикарпатському університеті імені В. Стефаника, Чернівецькому університеті імені Ю. Федьковича, Львівському університеті імені І. Франка, Дрогобицькому педінституті імені І. Франка, Луганському, Уманському, Слов'янському, Миколаївському, Криворізькому та інших педінститутах; створення вузівських програм з української етнопедагогіки (Ю. Руденком, В. Струманським, Є. Сявавком).
Активізувала свою мобілізаційну діяльність щодо актуалізації української етнопедагогіки педагогічна преса. Завжди свіжі, цікаві, оригінальні й конче потрібні матеріали на цю тему публікують журнали "Дошкільне виховання", "Початкова школа", "Рідна школа", "Дивослово", тижневик "Освіта". Великої популярності серед педагогічної громадськості набули також такі українознавчі часописи, як, наприклад, "Берегиня" (редактор-засновник В. Скуратівський), "Народознавство" (М. Дмитренко), "Жива вода" (Д. Чередниченко), "Заграва" (Н. Колісник).
Ідеями української етнопедагогіки перейняті концепції дошкільного виховання, середньої загальноосвітньої національної школи України, розвитку національної вищої (після середньої) освіти України, української національної системи виховання, безперервної системи національного виховання тощо.
Все більшого розмаху набувають за останні роки наукові пошуки в галузі української етнопедагогіки. Благородну роль у цьому відношенні має утворення 4 березня 1992 р. Академії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи. Вона приділяє постійну увагу розвиткові української етнопедагогіки. Досить зазначити, що серед 24 здійснюваних нею сьогодні основних напрямків наукових досліджень з педагогіки і психології в Україні, один з них, четвертий, спеціально представляє педагогіку й українознавство у змісті, формах та методах навчання й виховання. Та й спектр охоплених проблем для дослідження досить широкий. Безперечно, й інші напрямки у багатьохвипадках теж переплітаються з українською етнопедагогікою, яка знаходить своє втілення на сторінках академічного "Наукового вісника" та інформаційного бюлетеня "Психолого-педагогічні новини".
З метою координації тем здобувачів ступенів докторів і кандидатів педагогічних наук у жовтні 1994 р. при Академії педагогічних наук створено Раду "Етнопедагогіки і народознавства".
Плідно діє Науково-методичний центр "Українська етнопедагогіка та народознавство" АПН України та Прикарпатського університету імені В. Стефаника (директор центру - Р. Скульський), де творчо працюють відомі вчені В. Грабовецький, В. Кононенко, В. Матвіїшин та ін. Наявність названої наукової установи. Науково-методичного центру "Гуцульська школа" (директор П. Лосюк), а також Наукового центру "Гуцульщинознавства" (директор П. Шкрібляк), дає змогу реалізувати комплексне дослідження української народної педагогіки Гуцульщини з виведенням фундаментальних науково-теоретичних етнопедагогічних положень всеукраїнського значення.
Loading...

 
 

Цікаве