WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

загальнонаціональних традицій, регіональних звичаїв, які підтримуються батьками і передаються дітям.
3. Народна дидактика. Головними напрямками народної дидактики с саме особиста праця дитини, дослідницький пошук, живе спілкування, в якому найкраще розвивається мислення й мовлення, пам'ять, воля, найкраще виявляється особистість дитини.
4, Народна педагогічна деонтологія (від гр. потрібне, необхідне) вивчає етичні проблеми; обов'язку, моральних вимог. Це головні ідеї та настанови, які передаються у спадок: любов до батьків, родини, хліба, рідної землі, піклування про молодших, співчуття і милосердя, вірність заповітам дідів-прадідів тощо.;
Етнопсихологія тісно пов'язана з народною педагогікою. Слід знати психологічні особливості української дитини, перш ніж приступати до її навчання та виховання. Як вказувала Софія Русова, українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто ховається від інших зі своїми переживаннями. Отже, до неї слід підходити з повагою до її індивідуальності, не силувати ні до роботи, ні до три.
Вікові категорії розвитку дитини: новонароджений - до 10 днів, немовля - до 1 року, дитина - до 11 років, отрок - до 16 років, юнак - до 20 років.
Кожна вікова група потребує особливого догляду, виховання. У народі завжди хвалять матір, яка постійно розмовляє з немовлям, співає пісень, адже це з раннього віку розвиває розумові здібності дитини. Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятись в їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну, полотна тощо. Робили їх батьки, рідні або купували на ярмарках. Часто іграшки, виготовлені народними умільцями, є довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють формуванню естетичних смаків.
Виховуючи культуру поведінки, в Україні здавна застосовували методи, то свого часу були засуджені як забобони, проте якраз вони у народі випробувані протягом століть: "Не сідай за вугол стола, бо не одружишся"; "Коли їси, то не співай, бо матимеш дурного чоловіка (дурну жінку)"; "Не об'їдайся за обідом, бо путтем потече"; "Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка"; "Коли сидиш, то не дриґай ногами, бо чорта колишеш", "Не облизуй макогін, бо швидко полисієш"; "Не сьорбай і не клацай ложкою по зубах, бо будеш мати заїди"; "Не об'їдайся сира, бо скоро буде твоя голова сива"; "Їж окрайці з хліба, будуть тебе хлопці (дівчата) любити".
Делікатними методами заохочення і покарання користувалися в народі, часто, щоб дитина зрозуміла, що вчинила недобре, застосовувались жартівливі примовки, Наприклад: "Чим ви, хлопці, дома втираетесь?" - "Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну!" Або: "Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний з мене був би козак", "Як подивитися, то всі люди брешуть, одні тільки ми правди не кажемо".
Як міра покарання застосовувалось і биття дітей, проте погляди на це явище були різними: "Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не побояться", "Рідна мати високо замахує, а помалу б'є".
Батькові й матері в сім'ї відведена найвища роль - авторитарна. До батьків діти звертаються з пошаною, на "Ви".
Давнім українським звичаєм вважалося кумівство, яке й досі с традиційним у багатьох українських сім'ях. Це цікаве явище - своєрідний громадський обов'язок допомагати батькам у вихованні дітей. Часто батьки новонародженої дитини обирали по кілька пар кумів. Встановлювалась ієрархія: старші куми, молодші, прикуми, по-прикуми. У гуцулів іноді запрошували по 20 пар кумів, яких розподіляли за старшинством. Які мотиви цього звичаю? Чим більше кумів, тим багатше крижмо (подарунки дитині) або більша вірогідність, що дитина житиме.
Які риси характеру слід виховувати в дітей, щоб вони стали людьми з високою національною свідомістю, гордістю, і гідністю, яка одвіку була притаманна українському народові? На думку професора Григорія Ващенка в першу чергу слід уявляти свій народ, як єдину спільноту, що об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, й відчувати свою єдність з цією спільнотою.
У праці "Виховний ідеал" Григорій Ващенко пропонує визначити кращі національні риси українців, щоб розвивати їх у наступних поколіннях. Такими рисами с високий інтелект, сильна емоційність, охайність, чемність, гостинність, високі моральні якості, лицарська мужність, високий рівень статевої моралі української молоді. Але причинами нашої недолі є волі: ледачість, нерішучість, млявість. Проте аристократичність духу всього українського народу, на думку Григорія Ващенка, зуміє перемогти ці вади національної вдачі.
В іншій праці "Служба Богові й Батьківщині" Григорій Ващенко писав: "Будуючи систему виховання молоді, треба ретельно проаналізувати властивості мови, побуту й психології, характеристичні для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших народів, треба виділити в одну групу, властивості, притаманні українському народові - в другу. Так, наприклад, у мові слід виявити широковживані полонізми, що засмічують мову галичан, і русизми, що засмічують мову придніпрянців. В поведінці треба виділити з одного боку, властиве деяким наддніпрянцям нехтування своєю зовнішністю і вульгарність у манерах, що з'явились внаслідок московських впливів, а з другого боку - занадто велику увагу зовнішності і неприродність у манерах і поведінці, що з'явились внаслідок польської культури та її впливів. Така аналіза, при умові її грунтовності, дасть можливість розглянути відмінні властивості українців різних областей, як другорядні риси, що мають щезнути в найближчому майбутньому".
З початком демократичних перетворень у сучасній шкільній практиці спостерігається відчутний інтерес до етнографії українського народу, що пояснюється багатьма чинниками: доступністю змісту для широкого загалу в суспільстві, у т. ч. для учнів; його прикладним спрямуванням; співзвучністю з повсякденними. духовними потребами та інтересами батьків і дітей; невичерпним виховним потенціалом тощо.
Не випадковоз усією гостротою постає проблема глибокого дослідження та практичного використання позитивного досвіду української етнопедагогіки (далі терміни "етнопедагогіка" і "народна педагогіка" вжива-тимуться як синоніми). Ця необхідність усвідомлювалась і в радянську епоху, незважаючи на явне зневажливе ставлення до самобутньої культури народів колишнього СРСР, хоч би тому, що офіційна політика ніколи не переставала загострювати увагу на їхніх національних та етнічних відмінностях. Народна педагогіка в ті часи зводилась до залучення дітей з раннього віку до традиційних галузей господарства, народних ремесел та промислів. Таке штучне обмеження народнопедагогічної мудрості означає дискредитацію етнопедагогіки як галузі емпіричних знань про навчання і виховання дітей, її методів, прийомів, організаційних форм тощо, оскільки для представників українського етносу традиційна педагогіка виявляється в усіх без винятку аспектах повсякденного буття; господарській діяльності, виробничо-побутовій сфері, сімейних стосунках, духовній культурі і
Loading...

 
 

Цікаве