WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

якоїсь одної партії чи іншої громадсько-політичної організації, то можемо отримати лише фанатичне, або в іншому варіанті - байдуже егоїстичне покоління меркантильного типу без певних національних ознак.
Українська етнопедагогіка бере свій початок десь у далеких" глибинах кількатисячолітньої історії нашої землі. Психологія мирного хлібороба, закоханого в землю, ліс, річку, дерева і квіти з роду в рід передавалася наступним поколінням. Проте потреба захищати цю землю від чужоземних зайд виробляла стійкість і мужність, вимушену войовничість і патріотизм. Не піддаватися чужим культурним впливам, чужій вірі - ці риси, притаманні народові Причорномор'я та Подніпров'я, записав для нас Геродот ще в V ст. до н.е. Як передавалася ця система знань, чи то були спеціальні школи, чи просто громадські заходи, чи це виховувалося в сім'ї? Безумовно, існували певні форми передачі світоглядних основ народу від старших поколінь до молодших. Кожен скіф мусив знати свій родовід до сьомого коліна. Отже, й шанування своїх предків, ця глибинна риса української ментальності, успадкована від геокультури української землі. Так, саме в родині дитина отримувала перші уроки любові до свого роду, землі, звичаїв.
Протягом віків в Україні викристалізувався педагогічний досвід народу, втілений в його мудрості, вміннях і навичках виховання наступних поколінь. Цей досвід відображений у фольклорі, іграх, танцях, у мистецьких творах, обрядах, традиціях.
Про виховання складено безліч приказок, прислів'їв: "Учи сина, як годуєш, бо тоді не навчиш, як тебе годуватиме", "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках", "Не навчив батько, то не навчить і дядько".
Народна педагогіка не нав'язлива: це і колискова пісня, і казка або скоромовка, які будять розум, спонукають дитину замислитися над невідомими явищами, почуттями людей, і народні ігри.
У Київській Русі багатовіковий педагогічний досвід народу втілюється в конкретні форми виховання і освіти молодого покоління, які функціонують в таких ланках: домашнє виховання, початкові школи, школи та училища при монастирях (яких налічувалося близько чотирьохсот). До перших педагогічних праць можна віднести "Поучение" Володимира Мономаха, яке він склав для своїх синів. Твір пересипаний цитатами із Біблії, яку Ярослав коментує і пояснює через призму свого розуміння. Хоча в праці безліч посилань до мудрості народу, народної моралі, вже позначеної християнським впливом: "Якщо ви при силі, хоч раз поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно - то тричі", "Убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте", "Додержуйте клятви, щоб переступивши її, не погубити душі своєї", "Старих шануй, як отця, а молодих, як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться", "Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло", "Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши".
Як бачимо, ці істини діти засвоювали в першу чергу від батьків, в родині; в громадських стосунках молоді люди перевірялися на громадянську зрілість.
Традиції української етнопедагогіки розвивали й козацькі січові школи. Хлопчики з дев'яти років приймалися в науку, де проходили не тільки навчання грамоти, але й військової виправи, поводження в громадському середовищі, музики й співу. Підростаючи, вони допомагали вчителям у роботі з молодшими учнями, підтримували дисципліну. Старші школярі також заробляли гроші на утримання школи читанням молитов за померлих чи вбитих козаків, продажем ладану чи свічок, новорічними привітаннями тощо. В учнівському колективі було самоврядування на зразок козацького: обирали отамана самі учні. Після шкільних занять відбувалися ігри та забави, спрямовані на фізичне загартування молодих козаків, а для старших - військові вправи та змагання. Значна увага приділялася національним звичаям та обрядам.
Козацька педагогіка грунтувалася на ідеях національної свободи, людської гідності, почутті господаря своєї землі.
Традиції української етнопедагогіки творчо розвинув видатний філософ Григорій Сковорода. Він гостро засуджував відірвану від практичного життя систему виховання, яка ігнорувала природу дитини, пригнічувала в ній людські нахили й прагнення. В той час деякі українські поміщики та старшина віддавали перевагу "модному" вихованню, часто далекому від справжнього пізнання життя, забуваючи свої національні традиції. Григорій Сковорода нагадував їм: "Якщо ти українець, будь ним. Якщо ти поляк, то будь поляком. Ти німець? Будь німцем. Ти француз? Будь французом. Татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і своєю мірою, і все прекрасне, що чисте, природне, тобто непідробне".
Значний внесок в етнопедагогіку зробили українські письменники, які зберегли для нас джерела народної мудрості, де відображені й народні педагогічні погляди. Народні поглядм на дитину та її виховання знаходимо в
Тараса Шевченка, в Нечуя-Левииького, у Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка і Михайла Коцюбинського, Маємо також праці видатних педагогів, які замовчувалися довгі десятиліття: Софії Русової, Костянтина Ушинського, Григорія Ващенка та багатьох інших. Треба тільки зібрати це безцінне надбання народу, видрукувати і дати до рук нашим учителям, вихователям дитсадків, батькам. Етнопедагогіка як окрема дисципліна не вивчалась в жодному педвузі України. Нині з'являються перші курси цієї дисципліни, з яких уже постає цілісна система народної педагогіки українців, яка увібрала в себе досвід багатьох поколінь з глибокої давнини.
Так у Київському педагогічному університеті ім. М. Драгоманова доцентом Юрієм Руденком розроблений курс лекцій з української національної системи виховання. Майбутнім українським педагогам читаються лекції про сутність і особливості національного виховання, його філософські основи та історію становлення і розвитку, шляхи та засоби формування національних тазагальнолюдських духовних цінностей.
Українська етнопедагогіка на думку Юрія Руденка має стати основою національної системи освіти та виховання. Він виділяє кілька розділі" етнопедагогіки: народне дитинознавство, народна дидактика, народна виховна практика (з її основою - батьківською педагогікою) та народна педагогічна деонтологія.
1. Народне дитинозноаетво має вивчати духовний світ дитини в різні періоди її життя: вікові та психологічні особливості дітей, їх не мислення, емоції, світосприйняття. Кожна вікова група зумовлює певний вид догляду, виховання, навчання.
2. Батьківська педагогіка. Саме в родині - природному осередку зростання дитини - виховується любов до батьків, до родини, Батьківщини, до рідної мови, історії, культури, засвоюються основні моральні принципи, розвиваються почуття добра, совісті, справедливості тонні. Отже, батьки - головні природні вихователі дитини. Найкращі умови для виховання повноцінної людини - дає поєднання родинних і
Loading...

 
 

Цікаве