WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

відбувається досить чітко завдяки однозначності терміну "педагогіка", то обкреслити контури поняття "народна" можна тільки в певному контексті. Річ у тому, що саме поняття "народ" може означати:
все населення країни або регіону;
класи і верстви населення, які є переважною більшістю суспільства і складаються в основному з трудящих:
різні форми історичних об'єднань людей (плем'я, рід, нація).
У першому випадку під народною педагогікою мається на увазі пласт педагогічної культури, який існує незалежно від офіційно розроблених наукових теорій. Іншими словами, народність припускає дистанційованість від професійної сфери діяльності. Це неписана емпірична педагогіка.
У другому випадку дане поняття наповнюється соціально-ролевим змістом. У відомі роки ідеологічний підхід був пануючим в трактуванні поняття "народ". Під "народом" малися на увазі головним чином "трудящі маси", які "по своєму положенню здатні брати участь в рішенні задач прогресивного розвитку суспільства".
Тому і народна педагогіка сприймалася як складова частина культури простого народу, головним чином селян. Такий підхід визначає домінуючий в суспільстві пласт традиційно-побутової педагогічної культури.
Третій варіант поняття "народ" фактично сходить до категорії "етнос". В цьому випадку терміни "етнічна педагогіка" і "народна педагогіка" набувають синонімічного взаємозв'язку.
Окремі з народно-педагогічних придбань носять характер загальнолюдських цінностей, але одночасно входять і в конкретну народно-педагогічну культуру, і в педагогічну культуру. Вивчення цих досягнень відбувається, як правило, з метою розгляду особливостей їх використання певним етносом або внеску останнього в їх розробку. Але є і такі народно-педагогічні придбання, які властиві тільки певному етносу. Вони будуються на його особливостях і не завжди придатні для запозичення. І якщо ми виділяємо саме їх, то при цьому переважно вживання терміну "етнопедагогіка".
Характер і зміст державної освітньо-виховної системи завжди в значній мірі визначалися запитами правлячих класів і станів, розробка педагогічної теорії велася без урахування інтересів простого народу. Це додало нині особливий динамізм розвитку ідей народної педагогіки, які привносять певну новизну в наукові педагогічні теорії. Таким чином, сьогодні вона є перспективним джерелом розвитку наукової педагогіки. У свою чергу, у всі часи народна педагогіка трансформувала доступні і доцільні професійні педагогічні нововведення. Як приклад опосередкування можна привести відношення народу до книжкових знань, релігійних моральних цінностей, принципів, методів, засобів виховання і ін.
Вельми важливим для наукової теорії є історичний аспект. Твердження, що науки без її історії не існує, стосується і етнічної педагогіки. Час змінював не тільки народні виховні ідеї, але також і їх роль в житті народу. Тому закономірною є пропозиція Г.Н.Волкова як самостійного об'єкту виділити історичну етнопедагогіку.
Але на відміну від наукової педагогіки, етнопедагогічна культура "не піддається прийнятою в культурології, літературознавстві і інших галузях гуманітарної науки атрибуції (індивідуального або колективного авторства, дати створення і ін.) і хронологічної періодизації". Тому йдеться не стільки про розвиток етнопедагогіки в конкретних історичних відрізках часу, скільки про історичний підхід в осмисленні її ідей. Такий підхід страхує від категоричності і однозначності оцінок. Повчальний досвід вже накопичений в науковій педагогіці: у одні історичні періоди окремі її положення були непорушними і домінуючими, в інші - відношення до них радикально мінялося.
Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Нація, за Костянтином Ушинським, це, насамперед, система різноманітних природних (біологічних, Анатомічних, фізіологічних, психічних), історично обумовлених ознак тіла, душі й розуму. Духовні якості певного етносу відзначаються такою ж стійкістю, як і колір шкіри, очей, волосся, бо передаються у спадок нащадкам. Отже, справжнє виховання не може існувати в "чистому вигляді", тобто поза традиційною культурою певної нації. Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди має грунтуватися насамперед на культурно-історичних цінностях своєї нації, а вже пізніше відбувається знайомство з традиціями інших народів. Незаперечний Закон дидактики: пізнання навколишнього світу починається із знайомства з рідною вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім - з іноземними, сусідніми краями. Тобто, від пізнання свого, рідного, національного - до пізнання чужого, багатонаціонального, світового.
У сучасній педагогічній науці виділяється окрема галузь етнопедагогіка, яка досліджує конкретні етнічні традиції виховання. Українська етнопедагогіка, як і все українське, довгий час перебувала у тенетах імперського мороку. Праці видатних вчених з етнопедагогіки не вивчалися в педвузах, замовчувалися або просто ігнорувалися. Якщо російський психолог Павло Блонський в 60-х роках міг стверджувати, що російська школа "повинна виховувати маленьких росіян", то про українську школу в цей час не могло бути і мови. А вже виховання на якихось особливих "українських національних традиціях" не тільки не входило в плани радянських органів народної освіти, але й просто засуджувалося як вияв українського буржуазного націоналізму. Ось чому, прийшовши нарешті до своєї незалежності, маємо національно несвідоме покоління, яке просто не знатиме, що робити зі своєю незалежністю. Між поколіннями "славних прадідів" і їхніх нащадків - духовна прірва. З'єднати розірваний ланцюг, заповнити духовну порожнечу здатна тільки цілеспрямована система заходів, впроваджена у всі ланки національного виховання, починаючи від дитсадків, закінчуючи вищою освітою. Мусимо надолужити, повернути втрачене наступним поколінням українців.
Слово виховання походить від ховати, переховувати, тобто оберігати, опікуватися дитиною, отже навчати пристойно поводитися, здобувати освіту, розширювати світогляд, моральні норми. Виховання повинно готувати дитину до самостійного життя. Порівняємо в росіян "воспитывать" - означає вигодовувати (від "питать"). Певні традиції етнопедагогіки, які застосовуються починаючи з грудного віку, впливають на весь психологічний розвиток дитини в майбутньому. Так, наприклад, англійський етнолог Джоффрі Горер вважає, що тривале дуже туге сповивання немовлят у росіян є одним із засобів привчання їх до покори і необхідності суворої влади.
Повноцінну, цілісну, національно свідому особистість з почуттям власної гідності, з високими моральними якостями можливо виховати тільки завдяки правильно організованій системі вивчення національних ідеалів, традицій, звичаїв. А ця система має формуватися з національного світогляду, філософії народу, національної ідеології. Якщо ж вона грунтується на ідеях лише
Loading...

 
 

Цікаве