WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

природності ігрової діяльності, коли приходять в згоду її суперечливі складові елементи "хочу", "можу" і "треба", коли забезпечена добровільність участі, доступність, дійсна доцільність, що виявляється як відповідність здоровим потребам розвитку, а не задана кон'юнктурними учбово-виховними завданнями, капризами моди або гонитвою за прибутками індустрії дозвілля. Проте свобода і природність в сучасних умовах вже не даються самі собою, а, подібно до свіжості повітря, чистоти води, вимагають спеціальної турботи, захисту, відновлення і відродження.
Народні ігри знаходяться зараз в критичному, чи не в катастрофічному стані. Виросло ціле покоління вихователів-педагогів і батьків, що не уміють не тільки залучити дітей до народних ігор, але і взагалі мало що про них що знають. Зруйнована система передачі, що склалася століттями, від покоління до покоління досвіду їх проведення. Адже те, що тримається на усній передачі, на живому показі, зникає, якщо не зафіксовано якимсь іншим способом.
Явища народних ігор фіксуються зараз з різною метою і багатьма способами. Але всі ці розрізнені спроби не гарантують віддзеркалення повноти їх структури і змісту. Необхідний науково обґрунтований цілісний підхід, без якого народні ігри в сучасних умовах не зможуть не тільки успішно розвиватися, але і просто уціліти як самостійний феномен людської культури.
Цілісний підхід до народних ігор неможливо здійснити без достатньо повної наукової фіксації самого досліджуваного феномена - його змісту, структури, живого різноманіття, типології форм. Багато передумов для цього вже є. Довгий час робота гальмувалася відсутністю належного числа збирачів-ентузіастів. Їх потрібна не одна тисяча.
Проте що проводиться паралельно обстеження показало, що педагогами-професіоналами не використовується і сотої частки того, що відоме. Якщо ж врахувати, що в більшості випадків "педагогічне застосування" народних ігор не є регулярним, повсякденним, а швидше експериментальним або "показовим", то стають ясними масштаби не введеного в дію резерву. Проблеми повнішого використання традиційних національних засобів виховання належать до ключових в цій сфері. Для їх вирішення потрібна серйозна наукова основа, яку належить створити.
Ймовірно, з розвитком цивілізації у далекому майбутньому відбудеться уніфікація етнічних культур, певні тенденції якої позначилися в останні десятиліття. Проте, як учить історія, радикальне втручання в етногенез, що володіє величезним потенціалом самоорганізації, чревато катастрофічними наслідками. Експерименти радянської пори по штучній культурній асиміляції народів в процесі соціально-економічного вирівнювання привели до зворотного результату: сьогодні спостерігається справжній "національно-етнічний ренесанс", що виражається в пробудженні національної самосвідомості, що часто приймає збочені форми. У зв'язку з цим доцільність етнопедагогічних досліджень набуває аксіоматичного характеру.
Кожна нація має власну імпліцитну концепцію виховання, яка відображає особливості умов життя і менталітету. Тому розробити єдину, універсальну для всіх етносів теорію виховання неможливо. Вже хрестоматійним став вислів К.Д.Ушинського: "Виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має
ту виховну силу, якої немає і в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу" Сучасний інтерес до етнопедагогічної культури, вивчення вітчизняними ученими багатовікового досвіду виховання дозволяють прогнозувати істотне поглиблення розробки теоретичних основ виховного процесу і підвищення його результативності. У числі першорядних труднощів цього шляху можна назвати неоднозначність, іноді навіть полярність підходів до визначення як самого поняття "етнопедагогіка", так і місця її в системі педагогічної культури. В значній мірі завдання ще більш ускладнюється спробами розмежувати поняття "етнопедагогіка" і "народна педагогіка".
По суті, методологічною основою і емпіричним базисом вивчення етнопедагогічної культури є етнографія. Досить пригадати, що у східних слов'ян наукове осмислення народного виховного досвіду і народно-педагогічних ідей найчастіше проводилося в рамках саме етнографічних досліджень. Досягнення етнографії допомагають з'ясувати роль і місце народно-педагогічних ідей в системі культури того або іншого етносу, а також встановити, в чому полягає їх відмінність від придбань інших етнокультур.
Термін "етнопедагогіка" набув динамічного поширення, при цьому все ж таки багато учених ототожнюють його з терміном "народна педагогіка". Одна з рідкісних спроб розвести поняття зроблена Г.А.Комаровой. Вона запропонувала визначення етнопедагогіки як "науки, яка розкриває закономірності процесу соціалізації особи і акцентує свою увагу на етнічній специфіці цього процесу в різних суспільствах і культурах". На думку ученого, під народною педагогікою треба "розуміти науку про народне виховання молодого покоління". Автор хоче переконати, що поняття "етнопедагогіка" ширше, ніж "народна педагогіка". Перша, з погляду Г.А.Комарової, вивчає всю "систему соціалізації" особи, тоді як предмет вивчення другої - процес виховання, а він є тільки певною складовою частиною цієї системи.
Численність підходів наводить на думку про марність спроб знайти те, що влаштовує всіх рішення, оскільки сенс категорій, що представляються, зазнає значні зміни залежно від контексту. Але ситуацію не можна назвати неординарною, тому що і в інших областях наукового знання нерідко одні і ті ж терміни позначають різні предмети або явища. Таке положення може свідчити про розвиток науки. Процес уточнення понять, що відображають суть предмету дослідження, є не що інше, як формування концептуальних знань. Відбувається воно поступово, і на сучасному етапі вивчення етнопедагогічної культури відмічена вище за поліфонічність цілком допустима. Проте подібне пояснення не повинне привести до довільного використання даних термінів. Якраз навпаки, слід по можливості точніше визначити їх межі і смислові відтінки.
Так навряд чи виправдано розширення змісту поняття "народна педагогіка" за рахунок введеннякатегорій виховної практичної діяльності. Тим більше що в науковому вживанні міцно закріпилися такі терміни, як "народне виховання", "народна виховна система", "виховний досвід народу" і т.д. Звичайно, в народній педагогіці виховні ідеї органічно пов'язані з повсякденною практикою, що і приводить до їх сумісного розгляду, проте розрізнення цих категорій дозволить більш повно і глибоко осмислити феномен народно-педагогічної культури.
Найбільш прийнятним представляється розуміння народної педагогіки як сукупності характерних ідей, переконань, поглядів на виховання. При такому підході виділяються в самостійні елементи народної культури педагогічні знання і конкретний виховний досвід, які не завжди адекватно відображають один одного, і значно розширюється можливість вивчення народно-педагогічних придбань. Але якщо розмежування народно-виховної "теорії" і "практики"
Loading...

 
 

Цікаве