WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю - Дипломна робота

рухливий спосіб життя. Може, тому, що ми позбавляємо дітей активного спілкування з природою, паші підлітки вельми вже легковажать з нею...
Дивує ще одна обставина: левову частку дитячих іграшок складають портаменти військової амуніції - танки, кулемети, автомати, пістолі й гвинтівки. Звичайно, у хлопчиків такі іграшки викликають підвищений азарт, і було б, очевидно, зайвим вилучати їх із повсякденного асортименту. Проте не можна забувати й зворотного - надмірне захоплення може призвести і до небажаних наслідків: сьогодні дітлах бавиться іграшковим пістолетом, завтра він спокійнісінько візьме "па мушку" птицю, поцілить у вікно сусіди, прикалічить кота, а післязавтра... Ми вже були свідками, чим закінчувалися надмірні захоплення такими вправами.
З цього приводу поведу одни випадок, котрий багато про що говорить. Якось довелося бути свідком такої історії. У міському парку, присівши па ланці, вели неквапну розмову двоє літніх людей. З усього видно було - зустрілися ветерани, щоб згадати нелегкі воєнні роки.
Та ось їхню розмову обірвав хлоп'як: пробігши поруч, він нагло протріскотів іграшковим автоматом, націленим на людей, серед них і в моїх сусідів. Я бачив, як знітився один з них, обличчя пойнялося смутком й певною розгубленістю. Сивочолий чоловік підвівся, підійшов до ще досить молодих батьків.
- Вибачте, - мовив ввічливо, - щойно ваш син взяв "на мушку" всіх, хто сидів на лавках. Чи не вважаєте ви за потрібне пояснити йому, що така гра вельми насторожлива...
- А що, власне, в цьому поганого? - обірвав на півслові молодий батько. - Це ж дитина, їй треба чимось зайнятись.
- Такс заняття антипедагогічне, бо...
Але молода пара навіть не спромоглася вислухати до кінця літню людину - спокійнісінько пішла услід за своїм сином, який біг парком і тріскотів на всіх іграшковим автоматом...
Сценка ця й зараз стоїть перед очима. Вона змушує нас багато над чим замислитися. Ну, взяти хоч би те, що батьки не завжди усвідомлюють важливості дитячої психології, не надають значення тому, що несуть у собі дитячі ігри. Адже їхня будь-яка форма є неодмінним засобом виховання. Від того, яким воно буде, яку мету переслідує, залежить значною мірою майбутня життєва позиція людини, комплекс усвоєних рис.
Але чи тільки батьків у цьому провина? З певного часу наше шкільництво переорієнтувало учнівське дозвілля майже виключно па воєнізовані ігри. Скажімо, в усіх школах і районах проводять офіційні зльоти "Зірниці". Тисячі, якщо не мільйони, дітей залучені до абсурдної акції - своєрідних військових маневрів. Я ніяк не можу зрозуміти, навіщо в підлітковому віці привчати наших дітей до жорстоких навичок (війна, якою б вона не була, завжди не має людського обличчя).
Ініціатори таких ігор, спекулюючи істиною, намагаються обгрунтувати свою "ідею" тим, що, мовляв, ми мусимо готувати "вірних захисників Батьківщини". Та чи в такий спосіб варто робити це? Є ж інші, крім побрязкування зброї, форми: мандрівки до історичних пам'яток, ознайомлення з героїчним народним епосом про славетних захисників, зрештою, полюбовним ставленням до природи, яка нас оточує. Лише усвоївши, що все навколо тебе - ліси і озера, поля й животоки - твоє рідне і ти маєш охороняти свою маленьку Батьківщину, берегти її, може вирости справжній громадянин, котрий завше станс на захист своїх духовних святинь. Без цього почуття намілітаризована юна душа перетвориться в жорстокого і безжалісного технократа.
Щоразу, проходячи повз братські могили з вічним вогнем, мене до глибини душі пече біль і сором, коли бачу, що поруч стоять, немов мумії у військовій амуніції, хлопчики й дівчатка. На застиглих обличчях, для яких природа подарувала лите усмішку, - суворість і настороженість. Тендітні юні долоні тримають напоготові холодний метал автоматів. Так і хочеться запитати тих, хто дав у руки зброю нашим дітям: від кого у наш мирний час оберігають ці юні створіння братські могили - своїх батьків, дідусів чи ровесників, що проходять поруч? Навіщо в їхніх руках зброя? І що особливо прикро - до такої сумної акції залучають дівчаток. Невже ж невдячні куратори цих ігор не знають простої істини, що жінка одвічно була миротворницею добра і злагоди, символом миру і щастя. Навіщо в такий спосіб паплюжити цю вселюдську святиню, котра створена природою народжувати і виховувати дітей, а не тримати в мирний час зброю? Надто ж переплуталися в наш час закони моралі й людської етики...
Свого часу В.О.Сухомлинський нагадував: "Казка, гра - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь". Для того щоб ця святенна духовність не замулювалася, не згасали її пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну справу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей - любов до праці, до краси, товариськості й дружби, природи, всього найкращого, що оточує нас. На дитячих обличчях має бути весела усмішка, а не суворе позерство зі зброєю - нехай то й іграшковою - в руках. Тільки тоді, коли наші діти будуть гратися в мирні ігри, ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в нашому суспільстві.
Міцність забобону одержало уявлення про те, що прогрес у сфері освіти відбувається тільки за рахунок нововведень, інноваційного пошуку. Проте не менше, якщо не більше значення має і традиція, зовсім не консервація певного феномена, а підтримку життя і подальше розгортання його змісту шляхом внутрішнього самооновлення.
Традиція, що розуміється таким чином, покликана служити збереженню, оновленню і передачі від покоління до покоління відібраних і сприйнятих національною свідомістю зразків культури. Головним носієм цієї традиції є сьогодні народна педагогіка або, по термінології Г.Н.Волкова, етнопедагогіка, педагогіка етносу.
Принципова особливість народної педагогіки полягає в тому, що вона спирається на принципи гуманізму, демократизму і ставить в розділ кута пошану до праці і людям купа, до національних і місцевих звичаїв, вірувань. Одночасно вона успішно освоює ті з професійних педагогічних нововведень, що доступні і практичні. Йде взаємопроникнення різних сфер цих двох педагогік, щосприяє збагаченню кожної з них. Проте це супроводжується помітним розмиванням контурів власне народної педагогіки, системоутворюючі принципи і засоби якої все частіше змішуються з схожими положеннями офіційної, а то і так званої життєвої педагогіки, етичні установки якої часто виявляються досить сумнівними ("не спійманий - не злодій" і т.д.).
У зв'язку із загальним розповсюдженням письменності, дією засобів масової інформації переважаючими стають якісь перехідні форми, що долають різке у минулому протистояння професійного і любительського, письмового і усного, елітарного і простонародного, спеціалізованого і загальнодоступного. Думається, в цілому це позитивна тенденція, проте сьогодні вона підвела до того переломного моменту, коли стало можливим як прискорений
Loading...

 
 

Цікаве