WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагоги-новатори: В.Сухомлинський, А.Макаренко, В.Шаталов, І.Волков - Реферат

Педагоги-новатори: В.Сухомлинський, А.Макаренко, В.Шаталов, І.Волков - Реферат

соратником у своєму ж вихованні. Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.
По-третє, нам необхідно бути оптимістами. Ми повинні, зобов'язані вірити в свою педагогіку, в силу виховання, в його здатність перетворювати. Трапляється, що дехто з педагогів опускає руки перед непокірливою вдачею деяких дітей ("Нічого не можу з ним вдіяти!"), втрачає віру в здібності дитини з тимчасовою затримкою в розумовому розвитку ("З нього нічого, не вийде!"). Песимізм у вихованні й навчанні рівнозначний тому, щоб живцем поховати можливе радісне майбутнє дитини; тільки наш оптимізм надихає дитину, будить сили, які до часу сплять в ньому. Мова, зрозуміло, йде не про філантропічний оптимізм, коли, склавши руки, педагог з надією очікує: ось дитина порозумнішає, виявить здатність розмірковувати, і тоді можна зайнятися її вихованням, узятися до розвитку її свідомості. Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко вникає в індивідуальність, внутрішній світ дитини і в залежності від цього шукає методичні шляхи його перетворення-виховання, навчання й розвитку. Діяльний оптимізм вимагає від педагога постійної творчості, невпинного пошуку.
По-четверте, ми повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу. Такою людиною нас зробить комуністична переконаність, висока громадянськість, відданість загальній справі, глибоке усвідомлення нашого виняткового обов'язку перед народом, партією, державою, перед дітьми, перед майбутнім людства. Кожний з нас - творець долі кількох сотень дітей, у наших класах, немов у кузні, виковується щастя наших вихованців. На свій педагогічний труд ми повинні дивитися через призму подальшого зміцнення могутності нашої Батьківщини, розквіту нашого суспільства. Ми маємо полонити всім: і посмішкою, і вимогливістю, і стриманістю, і скромністю, і одягом, і знаннями, і чуйністю, 1 відвертістю, і інтелігентністю, і товариськістю, і любов'ю до життя. Нам має бути притаманне все найкраще, що людям подобається в людині.
Навчаючи й виховуючи, вчитель прилучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих і сучасних поколінь. Але як це прилучення відбувається? Учитель - посередник між дитиною і названими цінностями, тільки через нього діти пізнають дійсність, пізнають людей. І це "через" означає, що різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі індивідуальні риси вчителя, його оцінки, його ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, стає перед ними як взірець людяності. Для дитини знання не існують без вчителя. І якщо малюк полюбить свого вчителя, то, без сумніву, приохотиться до знань. Якщо ж він недолюблює вчителя, боїться його, не бачить в ньому свого друга, то нав-чання втрачає для нього будь-яку цінність. Завоювати любов дітей - найнагальніша турбота першого (і кожного наступного) вчителя, бо тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і опановує моральні цінності суспільства. Методи, прийоми, способи, форми навчання і виховання, пройшовши через душу педагога, зігріту любов'ю до дітей і сповнену почуттям гуманності, стають витонченими, гнучкими, цілеспрямованими і тому ефективними. Не можна говорити про ефективні методи виховання і навчання, якщо невідомо головне: що за людина педагог, який буде використовувати ці методи, яка в нього душа і яке серце.
5. І.П.Волков. Чи існують вундеркінди.
Існують вундеркінди чи не? Можливо, існують. Можна припустити, що народжуються діти з гіпертрофованими здібностями, що вони самостійно можуть досягти результатів, не доступних для інших дітей ні за яких умов навчання. Та мені таких дітей (які вже досягли результатів, а не тих, хто міг би їх досягти) бачити не доводилося, як і чути від колег-учителів. Тому якщо це явище й існує, то воно надзвичайно рідкісне, і ставку па нього, очевидно, робити не можна. Однак у кожній школі (і про це, зокрема, говорить і наш власний багаторічний досвід) є обдаровані діти, здатні досягти за сприятливих умов навчання визначних результатів у видах діяльності, які відповідають їхнім нахилам та інтересам. Важливо лише знайти для кожного таку діяльність.
На жаль, природа не нагородила людину ніякими знаннями, ніякими практичними навичками роботи, способами діяльності. Дитина народжується безпорадною, нічого не знає, нічого не вміє, й відмінність між дітьми тільки у тому, що вони різною мірою нагороджені природою потенційною здатністю до того чи іншого виду діяльності. "Наприклад, є вроджені індивідуальні відмінності в нахилах, через що одні люди можуть мати переваги перед іншими щодо оволодіння однією діяльністю й водночас можуть поступатися їм же щодо оволодіння іншою діяльністю. Так, дитина, яка має сприятливі нахили для розвитку музичних здібностей, буде за всіх інших рівних умов розвиватися в музичному відношенні швидше й досягне значно більших успіхів, ніж дитина, яка не володіє такими нахилами. В цьому розумінні люди не рівні щодо можливості розпитку в них здібностей..."
Якими б феноменальними не були здібності, самі собою, поза навчанням, поза діяльністю вони розвиватися не можуть. Про це говорять висновки вчених, що ґрунтуються на численних дослідженнях. "Здібності не просто виявляються в праці, вони формуються, розвиваються, розцвітають у праці й гинуть у бездіяльності"2. "Здібності існують тільки в розвитку... Здібність не існує поза конкретною діяльністю людини, а формування її відбувається в умовах навчання й виховання" 3. "Здібності не можуть виникнути поза конкретною діяльністю людини" 4.
й дійсно, якщо щоденно протягом 10 років слухати гру на скрипці, але на ній не грати, то, маючи й визначні природні дані, чи зможемо ми на ній зіграти навіть через 10 років? Звичайно ні.
Однак нахили й здібності до певної діяльності аж ніяк не завжди виявляються в ранньому дитинстві. Й тому дуже ризиковано розвивати дитину в одному напрямі тільки тому, що в неї начебто виявилися здібності до якогось виду праці чи мистецтва. Тим самим ми віднімаємо в неї час і сили для занять іншими галузями діяльності.
Гадаю, що дитину треба вчити й розвивати всебічно, щоб дати можливість виявитися її прихованим, можливо дуже глибоко, здібностям. Здійснити це можна лише в процесі навчання під керівництвом дорослих. Дитина завжди чогось не знає, а раз вона "чогось" не знає, то як вона "цього" може навчити себе? Як вона, нічого не знаючи в даній галузі, може скласти план, програму й методику навчання? Людина може скласти собі план самоосвіти, якщо в неї вже є необхідний запас знань у даній галузі, тобто мінімальне, але досить загальне уявлення про предмет, що вивчається, щоб самостійно пізнавати його далі.
Список використаної літератури
1. Ш.О.Амонашвілі, С.М.Лисенкова,І.П.Волков, В.Ф.Шаталов. "Педагогічний пошук". Київ "Радянська школа", 1989.
2. В.М.Галузинський, М.Б.Євтух. "Педагогіка: теорія та історія". Київ "Вища школа" 1995р.
3. Н.П.Волкова. "Педагогіка". Київ "Академія". 2002р.
Loading...

 
 

Цікаве