WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Християнське виховання в родині - Дипломна робота

Християнське виховання в родині - Дипломна робота

мається на увазі під вихованням.
Поняття виховання як термін може трактуватися двояко. В ширшому значенні ним можна вважати самфакт становлення і функціонування системи поведінки людини щодо навколишнього середовища, незалежно від того, яким воно є - правильним, з точки зору суспільства, чи неправильним. У такому розумінні кожну людину можна вважати вихованою. Термін виховання може означати й процес, а відтак і результат присвоєння людиною може бути "вихована" або "невихована". Виховання тісно пов'язане з процесом навчання. З аналітичною метою в педагогіці їх розглядають окремо. Хоч вони й різняться змістом та методами, їх неможливо відокремити. Різниця між ними полягає в тому, що навчання має справу з пізнавальними процесами особистості, а виховання - з її почуттями та між особовими взаєминами.
З психологічної точки зору процес виховання означає встановлення рівноваги між самою особистістю та зовнішнім середовищем, що складає компонент її діяльності. Варто зауважити, що вихованість кожної людини має дві особливості. З одного боку, вона є динамічною, оскільки підлягає змінам. Тільки деякі її елементи стабілізуються, перетворюються у навики та звички. З іншого боку, процес становлення та вдосконалення системи стосунків людини щодо навколишнього середовища є постійним і об'єктивним. Він не залежить від докладення спеціальних зусиль чи опускання на самовплив. Від наших зусиль залежить тільки його відповідність або ні інтересам суспільства. Виховання здійснюється не лише тоді, коли той, хто виховує, організовує "виховний захід". Виховують вчинки, фактори та події. Воно тісно пов'язане з самовихованням. Завжди діють як зовнішні чинники (батьки, вчителі) так і внутрішні - сама людина з її діяльністю. Тому будь-яке виховання є самовихованням і навпаки, оскільки свої ціннісні орієнтації людина черпає також із зовнішнього середовища.
З вищесказаного про виховання можна ствердити, що: це є процес, який важко проконтролювати і побачити, він інтимний та постійний, він об'єктивний і незалежний від волі вихователя, в тому значенні, що він відбувається без здійснення спеціальних заходів.
Цей висновок дозволяє внести суттєву зміну в досі існуюче розуміння виховання і, відповідно, у його визначення. Виховання повинно трактуватися не стільки як цілеспрямований вплив на особистість з метою формування у ній певних якостей, скільки як задоволення моральних потреб людини, яка "сама себе виховує". Такий підхід до виховання передбачає становлення людини, здатної до самоконтролю та самообмеження відповідно до цінностей, які приймає, він розвиває її сумління та спонукає до активної діяльності, при якій дитина найбільш ефективно розвивається. Важливою є тут не так сама діяльність, як активність в її процесі, в яку людина вкладає всю свою душу, повністю реалізує свої можливості, розвиває задатки та виражає себе як особистість. Тому виховання, щоб належно виконувати свою роль у розвитку особистості, мусить позитивно впливати на внутрішнє стимулювання її активності щодо роботи над собою. Завданням педагога в такому випадку буде не тільки розумно організувати діяльність дитини, щоб самому, вивчивши її особисту своєрідність і розкривши потенційні можливості, правильно спрямувати процес розвитку, а й самій їй дати зрозуміти в якому напрямку рухатись у самовихованні.
Як бачимо, виховання теж відіграє дуже важливу роль у формуванні особистості людини. Однак не слід переоцінювати. Оскільки, попри те, що ним можна багато осягнути, повністю змінити людину неможливо. Тому, як сказано вище, у розвитку людини найоптимальнішою є рівновага впливу всіх трьох факторів: спадковості, середовища та виховання, які не повинні вивищуватися один над одним.
Отже, в цьому розділі, ми дослідили, що ідеал гармонійно розвиненої особистості формувався під впливом історичних обставин та географічного місцезнаходження, світогляду людей, їх рівня культурного, духовного та розумового розвитку. В залежності від цього, виховання мало різні напрямки і характерні для них завдання. Переглянувши їх, ми можемо зробити висновок про те, що гармонійному розвитку особистості сприяють такі основні методи виховання: розумове, фізичне, трудове, моральне та естетичне. Вони повинні базуватися на любові в її християнському значенні.
Для кращого забезпечення гармонійного розвитку дитини при вихованні в цих напрямках є надзвичайно важливим брати до уваги особливості усіх етапів її дозрівання, старатися забезпечити базові потреби та створити доброзичливу атмосферу любові. Існує велика кількість вікових періодизацій, не всі з яких є об'єктивними. Виготський Л. розбив ці системи на три групи. Це дозволяє виявити ті, які є формальними і не торкаються суті розвитку. Надзвичайно важливим для нормального розвитку дитини є також задовольнити її базові потреби, які А.Маслов поділив на п'ять основних груп, та створити доброзичливу атмосферу. Крім того, процес і результати людського розвитку визначаються спільною взаємодією спадковості. Середовища та виховання. Найоптимальнішою для гармонійного розвитку дитини є їх рівновага в цій взаємодії. А негативним є як пере наголошення на впливі будь-якого із цих факторів у порівнянні з іншими, так і недостатнє усвідомлення його ваги. Це може призвести до відхилення у гармонійному розвитку.
Розділ 2. Виховне значення родини.
2.1. Родина у вченні Католицької Церкви.
Для розгляду питання родинного виховання, необхідно спочатку з'ясувати, що таке родина. А оскільки ми досліджуєм виховання дітей в родині на християнських засадах, то вважаю за необхідне показати християнське бачення родини. Католицька Церква видала ряд документів, які висвітлюють це питання. Тому коротко розглянемо їх в цьому розділі. Фундаментом сім'ї є подружній зв'язок чоловіка і жінки, про що свідчать документи Апостольської Столиці. Через те особливу увагу надаємо поняттю християнського подружжя.
Для глибшого проникнення в зміст, що його Католицька Церква вкладає у поняття "родина", почну з місця родини у Святому Письмі. Той факт, що при створенні світу Господь чоловікові дав жінку (Бт.2, 18-25), вказує на те, що подружжя слід трактувати, як згідне з Божою волею явище. Аналізуючи цей уривок із Святого Письма, бачимо, що створивши Єву із ребра Адама, Господь засвідчив про приналежність їх до однієї групи (кість з костей, тіло з тіла). Ця єдність виходить за рамки їх біологічної структури. Відносини чоловіка і жінки включають, крім цього, психологічне та духовне співіснування. Вони мають виконувати те саме завдання і провадити однаковий спосіб життя.
В Старому Завіті ізраїльське подружжя мало світський характер. Воно вважалося контрактом цивільного права, який обумовлювали економічні, суспільні та сімейні обставини. Щоб не допустити впровадження іноземних культур, ізраїльтянам було заборонено вступати в подружжя з іноземцями. Діти ввались благословенням Бога, а безплідність - покаранням.
В Новому Завіті є кілька тверджень щодо подружжя,
Loading...

 
 

Цікаве