WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Християнське виховання в родині - Дипломна робота

Християнське виховання в родині - Дипломна робота

природне довкілля, як Божий дар, до якого потрібно ставитись ізпошаною. Як бачимо, саме любов у християнському розумінні забезпечує гармонійний розвиток людини та співіснування людини з цілим світом.
Таким чином, ми побачили, що ідеал гармонійно розвиненої особи, зокрема дитини, формувався та корегувався під впливом історичних обставин, світогляду людей, їх культурного рівня, духовного та розумового розвитку і т.д. Тому, в залежності від цих чинників виховання і мало різний характер і ставило перед собою специфічні цілі і характерні для них завдання. Тепер, переглянувши і проаналізувавши успіхи і невдачі кожного з цих напрямків і результати завдань, поставлених перед ними, ми можемо зробити висновок про те, що гармонійному розвитку особистості сприяє п'ять основних напрямків виховання (розумове, фізичне, трудове, моральне та естетичне), які базуються на любові в її християнському значенні.
1.1.2. Особливості поділу етапів розвитку дитини та її базові потреби.
Для кращого забезпечення гармонійного розвитку дитини, при вихованні в цих напрямках є надзвичайно важливим допомагати їй долати труднощі, притаманні кожному з етапів дозрівання, старатися забезпечити основні потреби та створити доброзичливу атмосферу любові.
Існує велика кількість систем вікової періодизації розвитку людини. Як зауважив Л.Виготський, більшість із них при уважному аналізі виявляються формальними і не торкаються суті розвитку. Критерії, завдяки яким відбувається ділення вікових періодів, є надзвичайно різними. Мета будь-якої періодизації - позначити на лінії розвитку людини пункти, що відділяли б якісно своєрідні періоди. Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті).
Видатний чеський педагог Я.-А.Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожен з яких був розрахований на шість років.
Зараз є велика кількість вікових періодизацій різних авторів. Кожен з них базується на своїх критеріях поділу. Л.Виготському вдалось систематизувати ці періодизації. Він розбив їх на три групи.
Першу групу склали ті, які утворені шляхом аналогії зі ступенево-подібною побудовою інших процесів розвитку, а не розбиття самого розвитку особи на етапи. Такою є періодизація С.Холла, утворена за аналогією до розвитку суспільства. Він виділяв: стадію риття і копання (0-5рр.), полювання та захоплення (5-11рр.), скотарську (8-12рр.), землеробну (11-15рр.), стадію промислової торгівлі і т.д. Звичайно що такі аналогії є поверхневими.
Друга група є найчисленнішою. Виготський Л. відніс сюди періодизації, які базуються на одній (чи декількох) окремо взятій ознаці розвитку. Як приклад наводить вікову систему П.Блонського, який базувався на етапах розвитку зубів, тому виділяв беззубе дитинство, молочнозубе, період зміни зубів і т.д. До цієї групи належить і В.Штерн. Він у своїй періодизації керувався психологічними критеріями. Тому говорив про період, коли дитина бавиться, етап свідомого навчання і розвитку, період розділу гри та праці і т.д. Крім цієї періодизації в нього є така, в основі якої лежить розвиток мовлення. Вікові поділи З.Фрейда та Ж.Піаже теж належать до цієї групи. Всіх їх Л.Виготський називає моно симптоматичними, бо в основі більшості з них лежить тільки одна, хоч і важлива ознака розвитку.
Третю групу періодизації повинні складати ті, що у свої системи включають суттєві особливості самого розвитку. Саме вони дозволили б відповісти на те, що, як, чому та в якому напрямку змінюється. На думку Л.Виготського сюди належить періодизація А.Тезелла, який побачив, що "густина" розвитку з віком зменшується. А також Е.Еріксона, який поклав в основі розвитку три процеси: соматичний, соціальний та розвиток свідомого "Я".
Виготський Л. зарахував і себе до цієї групи, запропонувавши власну періодизацію. Керувався він діалектичною моделлю розвитку та ідеєю переходів до нової якості. У розвитку виділяв стабільні і критичні періоди. Під час стабільних відбувається повільне і непохитне накопичення дрібних кількісних змін розвитку. А в критичні періоди ці зміни виявляються у вигляді стрибкоподібних новоутворень. Стабільні і критичні періоди чергуються наступним чином: криза новонародженості (0-2м.), стабільний період немовляти (2м-1р.), криза першого року життя, стабільне раннє дитинство (1-3р.) криза трьох років, стабільний дошкільний вік (3-7рр.), криза семи років, стабільний молодший шкільний вік (8-12рр.), криза тринадцяти років, стабільний підлітковий вік (14-18рр.), криза 17рр.
Ідеї Л.Виготського стали підґрунтям теоретичних уявлень психології розвитку, запропонованих вітчизняними вченими: Л.Божовичем, В.Давидовим, Г.Костюком, О.Леонтьєвим, С.Максименком та ін.
У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями. Вони включають характерні для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст та форми виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний розвиток свідомості та самосвідомості особистості. Характерні особливості фізичного розвитку індивіда теж відповідають кожному періоду.
До них належать: ранній (від народження до 3 років) і дошкільний (від 3 до 7 років) вік; молодший шкільний (від 7 до 10 років) вік; середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15 років); старший шкільний або ж юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості). У кожному періоді виділяють стадії та фази, що не мають однозначних назв.
Труднощі, з якими зустрічаються психологи та педагоги при вивченні дитинства, та й не тільки цього періоду, пов'язані із неповнотою розуміння складу людини. Людина трьохскладова, складається з тіла, душі та Духа. Тому і все її життя розміщується у трьох напрямках: тілесному, душевному та духовному. Вони беруть до уваги тільки те, що людська істота розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному та соціальному напрямках. До анатомо-фізіологічних змін відносять збільшення та розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів і нервової системи. До психічних змін належить передусім розумовий розвиток та формування психічних рис особистості. А набуття соціальних якостей необхідних для життя в суспільстві, притаманне соціальному розвитку особистості. Як бачимо, духовну сферу людини такі вчені опускають. Тому їм важко вповні окреслити ідеал людини, як гармонійно розвиненої в усіх його напрямках особистості, не занедбуючи жодного з них.
Про цілісне бачення людини в її розвитку навчав А.Маслоу (1908-1970), засновник гуманістичної психології. Він критикував розпорошеність при розгляді окремих людських проявів. Згідно цього напрямку теорії особистості, людина у своїй природі є доброю і здатною до самовдосконалення. Сама сутність людини рухає її в напрямку до особистісного
Loading...

 
 

Цікаве