WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Християнське виховання в родині - Дипломна робота

Християнське виховання в родині - Дипломна робота

грецькихпедагогів. Для кращого розуміння загальноєвропейського виховного ідеалу, потрібно розглянути виховний ідеал стародавніх греків, а відтак - і християнський.
Основою світогляду античності була близькість до природи. Греки в природі вбачали вияв краси, гармонії і розвитку. Вона сформувала естетичний характер їх світогляду. Звідси походить естетизм грецької педагогіки, виховним ідеалом якої була людина із втіленням найвищих рис краси й добра. Найхарактернішою ознакою краси є гармонійність. Тому ідеалом для них є гармонійно розвинена людина.
Винятком є Спарта. В архаїчну епоху вона була великим культурним центром Старовинної Греції, переймала від чужоземців мистецтво і красу, які старалася розвивати. Безумовно, вона була військовим полісом, однак старалася не занедбувати інших сфер свого розвитку. Виховання в ній хоч і пов'язувалось із військовою справою, але не відкидало і мистецтв. Ситуація змінилась після 550-х рр.. до Хр., коли різко припинився розвиток Спарти. Виховання стало однобічним. Військова муштра, акцентуючи увагу на фізичному розвитку, витіснила інші сторони виховання. Інтелектуальний та естетичний - звелись до мінімуму. Моральне виховання отримало тоталітарний характер. Все приносилось у жертву Спарті. У дітей розвивали почуття колективізму і повного послуху, їх привчають до замкненості та злодійства. В міру падіння Спарти цей режим виховання тільки збільшувався, що спричинило ще більший занепад. Однак, в архаїчний період вона була прекрасною і великою, а виховання не було таким однобічним. Незважаючи на це, вона, з її викривленим поняттям гармонійності, залишається винятком у грецькій культурі та педагогіці.
В Афінах же переважало індивідуалістичне і гармонійне виховання. Саме там народилося розуміння гармонійності людини - ідеал фізичної і моральної досконалості. Щодо самого процесу виховання, то перші турботи про немовляти лежали на матері, годувальниці та няньці. Початкове виховання афіняни доручали рабиням. Після семирічного віку виховання дитини переходило в руки педагога, який займався її моральною опікою вдома й поза ним. Навчанням педагоги не займалися, хіба що у виняткових випадках. Дітей навчали граматисти (звичайні вчителі), педотриби (вчителі гімнастики) та кифаристи (вчителі музики). У них були змушені пройти курс навчання ті, хто бажав, щоб їх вважали справжніми вільними людьми. Естетичне виховання визначалось повною гармонією всього прекрасного та доброго, до чого прямувало все домашнє виховання. Для дітей із нижчих суспільних верств освіта обмежувалась знанням складів і початковим читанням. Яких наук навчати і як виховувати сина, належало до компетенції батька. Виховання і навчання були приватною справою, але життя афінян носило суспільний характер. Таким чином сім'я виховувала дітей для держави, а та - для сім'ї.
Загалом, поняття гармонійності для афінян, як і для греків у цілому, не означало об'єднання фізичних і психічних властивостей, розвинених до однакового рівня. Вони все ж визначали певну ієрархію між ними.
Хибами як афінської зокрема, так і грецької філософії та педагогіки вцілому було те, що, хоч вони і високо підносили гідність людини, все-таки визнавали законність рабства. Звідси неправильне розуміння праці, особливо фізичної. Розумова сфера розвитку людини, таким чином, пов'язується з теоретичними знаннями. А мораль стає інтелектуальною, згідно якої бути моральним означає бути мудрим.
Християнство, яке прийшло на зміну греко-римській культурі, не відкинуло її педагогіку, а використавши, переробило в дусі євангельської науки. Воно внесло значні зміни в розуміння ідеалу людини, створеної на Образ і Подобу Бога. Педагогіка, беручи до уваги Царство Боже, як мету життя християнина, отримала сотеріологічний характер.
В перші століття християнська педагогіка відійшла не тільки від грецького розуміння, а й взагалі від виховного ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Це можна пояснити жорстокими переслідуваннями християн, які хотіли швидше дочекатися кінця світу. На грунті цього розвинувся строгий аскетизм, а відтак і педагогічні ідеї, в яких витіснилась фізична сторона розвитку людини. Ситуація не зазнала суттєвих змін і тоді, коли воно на теренах Європи стало пануючою релігією. В цей час утворилися два різні виховні ідеали: лицаря, основною чеснотою якого була мужність, і монаха, який мусив бути освіченим. Однобічність у вихованні залишається, однак проявлялася у двох різних формах.
Починаючи з періоду Ренесансу, Європа повертається до ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Нові віки, успадкувавши від середньовіччя піднесену духовну природу людини і сотеріологічний характер виховання, як і стародавні греки, взяли до уваги її фізичні властивості земного життя. Ідеалом стала гармонійно розвинена людина на християнській основі. Представником цього ідеалу в педагогіці був Я.Коменський. Його послідовники, серед яких і Ж.Руссо, і надалі розвивали цю ідею. Особливо яскраво ідеї всебічно і гармонійно сформованої людини розвивав Й.Песталоцці. Він, як і Ж.Руссо, велику увагу приділяв трудовому вихованню. У напрямку гармонійно розвиненої особистості працювали також Й,Гербарт і Ф.Дістерверг. Наш український педагог о.Ю.Дзерович писав, що всяке вдосконалення повинно включати в себе фізичну і духовну сторони дитини. Духовне життя він зводив до мислення, почуттів і волі, тобто розумової, естетичної і моральної сфери. Він вважав, що всі вони повинні складати одну гармонійну цілісність, доповнюючи одне одного. У Декларації про християнське виховання "Cravissimum educationi", проголошеній на Другому Ватиканському Соборі, сказано: "…треба спомагати дітей і молодь у гармонійному розвитку дарувань фізичних, моральних і інтелектуальних…"
Виховання повинно гармонійно здійснюватись у таких основних напрямках: розумовому, фізичному, трудовому, моральному та естетичному. Кожен з них буде мати свій зміст і конкретні завдання.
Розумове виховання.
Це виховання ж дуже важливим у процесі всебічного й гармонійного розвитку особистості. Завдяки розуму людина забезпечує соціально-економічний прогрес суспільства. Здобути ті багатства матеріальної та духовної культури, які на сьогодні посідає, вона зуміла, розвиваючи саме свою розумову сферу.
Розумове виховання має такі завдання:
1. Озброєння дітей знаннями основ деяких наук.
2. Формування наукового світогляду та національної свідомості на базі засвоєння системи знань і соціального досвіду.
3. Оволодіння основними логічними операціями: аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та систематизацією.
4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці.
Фізичне виховання
Фізичне виховання сприяє, в першу чергу, зміцненню здоров'я. Формує повноцінно розвинену особистість із підвищеною розумовою та фізичною працездатністю Крім таких фізичних якостей, як сила, спритність, витривалість тощо, виховує моральні якості: сміливість, наполегливість, дисциплінованість,
Loading...

 
 

Цікаве