WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Християнське виховання в родині - Дипломна робота

Християнське виховання в родині - Дипломна робота

шкоди, постають нагоди для розлучення, у сім'ях сіються чвари, применшується гідність жінки, яка ризикує бути використаною і покиненою. На відміну від такого погляду на нерозривність подружжя з усіма негативними наслідками, християнська сім'яє найбільш здатною створити для виховання сприятливу атмосферу. В її основі лежить любов Бога і ближніх, що уможливлює справжнє взаємне дарування. Взаємна любов батьків, засвідчена перед дітьми, оберігає їхній емоційний спокій, очищує інтелект, волю та емоції шляхом відкинення всього, що могло б призвести до деградації, зумовлює зріст дитини. Батьківська і материнська любов є одним з основних елементів, який робить виховне завдання батьків кваліфікованим. Воно стає засадою, яка дає натхнення усій виховній діяльності.
У цьому розділі ми з'ясували особливості виховання в християнській родині. Завдяки аналізу деяких основних документів, які видала Апостольська Столиця за останні роки, починаючи від енцикліки "Arcanum Divinae Sapientie", проголошеної папою Левом ХІІІ в 1880 році, до виданого в 2000 році Папською Радою у справах сім'ї документу "Сім'я, подружжя та "життя на віру", включаючи постанови Другого Ватиканського Собору, перед нами розкрилось вчення Католицької Церкви про те, якою має бути християнська родина. Саме в ній дитина має найбільше шансів вповні розвинути свою людськість. Проте, хоч це й звучить парадоксально, родина може бути такою, що загрожує під ставовим сферам життя дитини. В християнській родині ймовірність такої загрози якщо не виключається, то максимально мінімалізується. Така родина включає співпрацю всіх її членів і поколінь, що має неабиякий потенціал для виховання дитини. Проте, найбільший вплив належить саме батькам. Вони найкраще знають своїх дітей, їх можливості та особливості. Крім того, виховуючи їх, вони беруть активну участь у Божій педагогіці, яка допомагає їм вибрати правильний шлях і не сходити з нього навіть якщо він виявиться жертвенно важким та тернистим. А їхня любов творить сприятливу атмосферу і робить виховання дітей кваліфікованим.
Розділ 3. Основні засади християнського виховання в родині.
3.1. Вплив антропологічних концепцій на вибір стратегій виховання.
3.1.1. Філософсько-антропологічні концепції.
При розгляді питання родинного виховання дітей, перш за все варто проаналізувати основні засади, на яких воно має здійснюватися. Насамперед вони випливають із "трактування людини, яку намагаються виховати, визначення місця віри як чинника виховання, а відтак і погляду на систему цінностей, яку ставлять в основу змісту виховання.
Вони мають сприти розвитку особистості, яка б завдяки своїй індивідуальності могла доповнити суспільство, в середовищі якого перебуває, сприяти його і своєму розвитку. Існують підходи у вихованні, які стоять не лише на антипедагогічних, а й анти людських засадах. Тому доцільно розглянути деякі антропологічні підходи, щоб визначивши хто така людина, обрати правдиву стратегію виховання.
Людина є багатогранною істотою. Її визначають біологічні, психологічні, суспільні, зовнішні та внутрішні чинники. Тому людина є об'єктом багатьох наук. А кожна з них досліджує її під власним кутом зору, беручи до уваги лише певний прояв її ідентичності. Звідси існують різні антропології. Одні розглядають людину в суспільному контексті, які частину суспільства, творця культури і носія історії. Інші - в індивідуальному контексті з її психологічними та фізичними можливостями. Потрібно зауважити, що людина є настільки глибокою, що те, ким вона є, неспромозі дослідити в рамках жодної природничої науки. Навіть, якщо й розібрати її на фрагменти, описати будову й хімічний склад організму та вивчити всі психічні й фізичні процеси, що відбуваються в ній - все-таки не збагнути до кінця таємницю людської істоти. Бо сутність людини полягає не тільки в тому, що ми бачимо, ознаки чого можемо описати, досвідчуючи в нашому повсякденному житті. Ці прояви ї буття, хоч і важливі, однак вар тіснішим для неї є щось незрівнянно глибше.
Інша справа з філософською антропологією. Вона не обмежується частковим вивченням людини та світу, що її оточує, а шляхом глибинних роздумів досліджує суть людської істоти. Проте, існують різноманітні філософські концепції і кожна з них має своє бачення людини, в залежності від того, як вони взагалі розв'язують питання про природу буття, притримуючись того чи іншого підходу. З особливою увагою треба ставитись до цього, коли розглядаємо антропологію для правильного вибору стратегії виховання. Тут слід пам'ятати, що "вивчення людини, як предмет педагогіки завжди розпочиналось з її походження". Є два основні способи розгляду цього питання, коли людську істоту досліджують: "зверху" і "знизу"; від Бога і духовного світу, і від різного роду природних сил та процесів, що діють у ній. Проблема філософської антропології полягає в тому, що вона, як і багато інших наук про людину, розглядає її здебільшого "знизу", тобто саму в собі, без конститутивного зв'язку з Богом. А така антропологія не в стані охопити усі сфери існування. Тому ця наука обмежується лише описом феномену людського буття без того, щоб досягнути висвітлення суті людини, що проявляється. Крім того, висвітлення її буття проводиться тут виключно за допомогою людського розуму, і тому філософська антропологія лише віддзеркалює ідею людини. Вона тут замкнена в рамки створеного світу, а тому позбавлена самої основи особистої гідності та сенсу існування в цьому матеріальному світі. В світлі такого бачення людина є тільки продуктом еволюції тваринного світу, тобто, високорозвиненою твариною. Звідси випливає, що виховання людини повинно нагадувати "виховання" тварини, а точніше - відповідну "дресуру", коли за успіхи нагороджують, а за невдачі карають. Таке трактування людини, відповідно і підхід до виховання, з'явилось відносно недавно. Усі видатні педагоги, як в античності, так і в середньовіччі, розглядали людину "зверху". Та й у нових віках вони стояли на позиціях якщо не християнської догматики, то моралі (Я.Коменський, Ж.Руссо, Й,Петсалоцці, Й.Гербарт і т.д.). Однак, починаючи з ХІ ст., серед європейського суспільства поступово починає поширюватись матеріалізм і пов'язаний з ним атеїзм. З'являється ідеал людини, що прагне виключно до насолоди земним життям. Це в першу чергу відбилось на філософії, а згодом й на педагогіці. Педагогічна система Д.Локка, не будучи ще антихристиянською, зосереджує увагу на вихованні людини з рисами, потрібними в першу чергу для практичної діяльності. Матеріалізм значно зріс у другій половині ХІХ ст. Це в свою чергу вплинуло на антропологію, а відтак і на педагогіку, яка поступово почала відходити від основної на той час християнської лінії виховання в бік практицизму та матеріалізму. Вже такі педагоги як Г.Кершенштайнер та, в деякій мірі, Д.Дьюї відійшли від вчення попередників про гармонійність виховання і від того, що перш за все потрібно виховувати людину, а вже потім фахівця. Однак вони не
Loading...

 
 

Цікаве