WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Джерела української етнопедагогіки: дитячий фольклор - Реферат

Джерела української етнопедагогіки: дитячий фольклор - Реферат


Реферат на тему:
Джерела української етнопедагогіки: дитячий фольклор
В українській системі виховання споконвіку використовувалися фольклорні тексти, які є справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності. Значну їх частину становить дитячий фольклор.
Поняття "дитячий фольклор" увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну не пов'язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина.
Дитячий фольклор - це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.
Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки).
Інша частина - це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки).
Дитячий фольклор - також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.
Класифікація дитячого фольклору така:
o зразки усної народної словесності, виконувані дорослими для дітей;
o різножанрові фольклорні твори, які побутують у дитячому середовищі;
o зразки усної творчості, які виникають і функціонують внаслідок комунікативної специфіки дитячого віку.
Такої класифікації дотримувалися В. П. Ані-кін, Е. В. Померанцева, В. А. Василенко та ін. Частина ж дослідників до дитячого фольклору зараховують сюди лише ті твори, які виконують самі діти (Г. С. Виноградов, Н. П. Анд-рєєв, В. І. Чічеров).
Щодо жанрової специфіки, то частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті "дорослого" фольклору (примовки, жарти тощо), а частина - на ґрунті власне дитячих жанрів (лічилки, дражнили тощо).
До середини ХІХ ст. дитячий фольклор не виділявся в окрему групу усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки від другої половини ХІХ ст. і у ХХ ст., відколи зростає зацікавленість суспільства народним життям, починається збирання та з'являються публікації зразків усної дитячої словесності В. Даля, П. Шейна, О. Афанасьє-ва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Г. Виноградова, 0. Капіци, М. Мєльнікова, П. Чубинського,
1. Манжури, М. Вовчка, М. Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д. Яворницького, В. Верховинця та ін.
Наукова зацікавленість проблематикою дитячого фольклору також починається у середині ХІХ ст. й розвивається спершу на тлі таких відомих у фольклористиці напрямів як міфологічного (В. Попов) та культурно-історичного (М. Костомаров), а П. Шейн уперше створює детальну класифікацію дитячого пісенного фольклору та виділяє в ньому деякі жанри (колисанки, примовки тощо).
У ХХ ст. пошукову роботу одним із перших продовжив Г. Виноградов, який досить точно дав визначення дитячого фольклору та детально проаналізував його жанри (зокрема лічилки), простежив зв'язки дитячого фольклору із народним побутом.
Досліджували дитячий фольклор О. І. Дей, Г. В. Довженок, О. А. Правдюк, Г. А. Барташе-вич, Л. Б. Стрюк, Ф. З. Яловий, П. Г. Черем-ський, В. Г. Бойко, О. М. Таланчук, Л. Ф. Ду-наєвська та ін.
Залежно від умов функціонування, дитячий фольклор поділяється на ігровий та неігровий.
Внаслідок вікової специфіки та характеру дозвілля найбільше в традиції усної дитячої творчості зразків ігрового фольклору. Вони є цілком досконалими і функціональними, адже виражають душевний стан дитини у процесі гри.
Добре відомі лічилки, ігрові пісеньки та інший віршований "галас", який у житті й побуті часом вважається порожньою забавою.
Насправді без цих веселих і смішних віршів, без словесної гри, яка в них міститься, дитина ніколи не оволодіє своєю рідною мовою досконало, ніколи не стане її гідним володарем, здатним виразити будь-які думки, відчуття, переживання тощо.
Нині серед дітей у більшій шані, ніж інші форми фольклору, лічилка. Більшість лічилок у дитячому виконанні звучить як вірші, тільки "смішні". Діти так і ставляться до них, як до веселих віршів, часто змішуючи зі скоромовками, утішками тощо. Основна особливість лічилки - чіткий ритм, можливість кричати окремо всі слова.
Найпоширеніший вид народної лічилки призначений безпосередньо для розрахунку гравців.
Велика група лічилок указує на тих, хто буде учасником гри. Останній, хто залишився після розрахунку, водить.
До цього ж виду лічилок належать такі, де немає прямої словесної вказівки на те, хто водить або виходить після рахування. Його замінює останнє виразне слово. У цій групі особливо виділяються безглузді лічилки, з абсурдним сюжетом і звуко- та словосполученням.
Схожі лічилки існують у дитячому фольклорі різних народів.
Наступна група лічилок - ігрова - призначена одночасно і для рахування, і для гри. Саме ці лічилки закінчуються питаннями, завданнями, вказівками та іншими вимогами.
Лічилки - це здавна придуманий для дітей спосіб здійснення об'єктивної справедливості. Ніби сама доля розпоряджається розподілом ролей. А коли це так, то виграш у грі залежить тільки від граючого. Дитина під час гри повинна бути меткою, кмітливою, пам'яткою, догадливою, спритною тощо. Всі ці якості в дитячій свідомості розвиває лічилка.
Лічилка виникла у глибокій старовині. У ті часи багато видів роботи були не тільки важкі, а й небезпечні для життя. Одним із способів розподілу на таку роботу ставала лічилка.
Лічилку використовували в реальному житті, тому вона є не самостійним літературним жанром, а прикладним, оскільки має практичне завдання - допомогти в розподілі на роботу.
Крім того, у давнину, коли люди вірили у чарівну силу слова, лічилка, вірогідно, виконувала ще одну серйозну роль, адже за звуковою структурою нерідко була схожою до заклинань.
Класифікація лічилок за формою:
1. Власне лічилки;
2. Лічилки-каламбури (містять незрозумілі слова);
3. Лічилки-замінники віршів (не містять ні незрозумілих, ні рахункових слів).
За призначенням:
1. Лічилки-задачі;
2. Лічилки для вибору ведучого;
3. Лічилки для вибору учасників гри.
Для композиції лічилки властиві такі форми: зачин, який виражається найчастіше в рахунку; процес, який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему; вихід.
Не менш цікаві зразки неігрового дитячого фольклору, до якого належать скоромовки, дражнилки та фольклорні твори інших жанрів, які діти використовують поза ігровими ситуаціями, у побуті тощо.
Так, скоромовка - весела і віртуозна гра у швидке повторення віршів і фраз, які складно вимовляти без належної практики. Краса скоромовки полягає у тому, що з першого разу її взагалі важко промовити. Адже за правилами гри скоромовку не читають, а повторюють зі слуху, що значноважче. Гра полягає не тільки в тому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, а й у плутанині, у постійній перестановці звуків.
У наступній групі скоромовок складність полягає у дзеркальному повторенні двох майже однакових слів ("Охрім осипнув, Осип охрипнув"), що створює примхливий малюнок звукового руху.
В іншій групі своя гра звуків і слів. У цих скоромовках потрібно повторити слово, складене з декількох слів або з одного кореня і декількох префіксів і суфіксів.
Це і корисні граматичні
Loading...

 
 

Цікаве