WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок) - Реферат

Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок) - Реферат

гроші промовчав би - і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник.
Бо з його болю починались ви.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши! ...
Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров'ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минущних лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос несхололий.
Вдивітеся у змучене лине.
Ви рідну мову чуєте у школі.
А чим йому заплатите за це?
Ведучий: "Він був сином мужика - і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий й найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу силу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко".
Іван Франко
Ведуча: Росія, яка живилася не лише матеріальними цінностями колонізованих народів, але й привласнювала їхні кращі уми, як це сталося, наприклад, з талантами українців М.Гоголя, М.Глинки, В.Короленка, боялася Шевченка й мертвого. Скульптор М.Микешин, автор пам'ятника на честь тисячоліття Росії, вніс прізвище Кобзаря у список осіб, яких треба було зобразити на монументі, а потім навіть звернувся до царя з листом, в якому обгрунтував свій вибір Шевченкової кандидатури, що це геніальна людина. Але цар викреслив прізвище Шевченка з списку і висловив догану скульптору за "неуместность подобного непосредственного его обращения к царю".
Ведучий: Завірюха стугоніла, вила,
А мороз гострив свій білий ніж,
А Земля, од ляку задубіла,
На вітрах крутилася скоріш.
Щулились дороги, мерзли хмари,
В сіру безвість зносило міста,
А дуби стругалися на мари,
На труну, на віко, на хреста.
Ведуча: Петербурзьким шляхом по коліна
Грузнувши в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна.
Муку притуливши до чола.
Хурдерляє хуга хуртовинна.
Засипає очі вщерть.
І біжить до сина Україна
Одганяти знавіснілу смерть.
Ведучий: Цілу ніч надворі вис хуга.
Плаче, деренчить в віконнім склі.
Ні дружини, ні дітей, ні друга -
Тільки гілка вишні на столі.
Ведуча: Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки - останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садочок біля власної хати над, Дніпром, та не судилося, не судилося, не судилося,.. За свое життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню. Оксанку Коваленко розлучили з Тарасиком-крінаком обставини. Вирвавшись на волю, Тарас не скоро повернувся у рідне село, а коли приїхав. Оксана вже була одруженою жінкою. Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна кохала Тараса, та він мав княжну лише за друга. На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не могло бути й мови. Обдарована Катерина Піунова була ще надто молода, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, а Ликера Полусмак за убогістю свого духа не збагнула, кого втрачає. Були ще й інші освічені, розумні жінки-дворянки: Закревська, Ускова, але їх зв'язував шлюб із законними чоловіками. Була ще Харитина Довгополенківна, та любила вона не Шевченка. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.
(Дівчина читає поезію І.Драча):
Я тебе чекала роки й роки.
Райдугу снувала з рукава
На твої задумані мороки, і
На твої огрознені слова.
Я тебе в Закревській поманила,
Я душею билась в Рєпніній.
А в засланні крила розкрилила
В Забаржаді. смілій і тонкій.
Ні мотиль-актриса Піунова.
Ні Ликери голуба мана
Цвітом не зронилася в грозову
Душу вільну, збурену до дна.
Я б тобі схилилася на груди.
Замість терну розсівала мак.
Та мені зв'язали руки люди.
"Хай страждає. - кажуть, - треба так".
Хай у ньому сльози доспівають
В ненависть, в покару, у вогні
І мене, знеславлену, пускають,
Щоб ридали вірші по мені.
Я - Оксана, вічна твоя рана.
Журна вишня в золотих роях,
Я твоя надія і омана.
Іскра нероздмухана твоя.
Ведучий: (читає уривок вірша В. Коротича)
Я - Шевченко. Я вмер.
Я лежу на порозі майстерні,
1 у мене в очах
Застигають блакитні вогні.
Я замовкнув сьогодні навік -
Академік із черні. -
І уперше в житті
Стало дуже спокійно мені.
Не заб'є мене нар.
На фельдфебеля
рисами схожий.
Не скарає фельдфебель.
Подібний лицем до царів.
В каземати, у карцер
Ніхто заточити не зможе.
У реестрах солдатських
Закреслять ім'я писарі.
В потаємних архівах
Убік відкладуть мою справу,
І мене відспівають
Серйозні кудлаті попи.
На могилі моїй
Проростуть те небачені трави
Та предивні квітки.
Де нектар солоніший ропи.
Я - пост.
Я - Шевченко.
Є пісня у серці моєму.
Недоспівана пісня.
Що ляже у і ній і серця.
Що на гімни обернеться.
Стане рядками в поеми.
Що ніколи не згине.
Ніколи не дійде кінця.
(Звучить "Заповіт" як пісня-гімн).
Ведуча: То була дивовижна зоря:
На убогу і світом забуту.
Щоб її до життя повернути.
Бог послав Кобзаря.
Йому доля судилась, як міт
-За пророцтво життям заплатити.
Потім знов для нащадків ожити.
Дивувати оновлений світ.
Ведучий: Іпонині, коли у наш край
Гість далекий часом завітає. -
"Хто живий тут?" - юрбу запитає, -
Все принишкло, хоч тут умирай,
"Ми живі!" - наче гідність сама.
Його постать вітає.
Ми живі! Цілий вік, сотню літ
Проти хвилі несем його ім'я.
Проти вітру кидаєм насіння.
А під косу кидаємо цвіт...
І співаєм його "Заповіт"
В поколіннях, у всіх поколіннях.
Ведуча: Чернечу гору зеленить трава,
І оживає Канівська могила...
Безсила смерть, коли живуть слова,
І вічно житиме його поезій сила.
Ведучий: Шануйте коми кожної пір'їну
В розкриллях білих ста його томів.
Що зносили до сонця Україну.
Яку лиш він до слова розумів.
Він був поетом волі в час неволі.
Поетом доброти в засиллі зла.
Була у нього незвичайна доля.
Та доля Україною була.
(Дівчина читає вірш Т.Г.Шевченка "Доля").
Ведуча: Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм,
І чуєм Бога в небесах.
(Спочатку тихо, а потім все голосніше звучить пісня "Думи мої, думи мої").
Loading...

 
 

Цікаве