WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок) - Реферат

Тарас Шевченко – великий син свого народу (відкритий урок) - Реферат


Сценарій
Тарас Шевченко - великий син свого народу (відкритий урок)
Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє". На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.
Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...
Хлопчик: А вівці?
Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.
Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...
Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...
Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть... (Замовкає, а через хвилину продовжує):
А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).
Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю від-крию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!
Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?
Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як ба-ба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.
Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слуха-ти. Яка тут може бути таємниця?
Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Ка-же, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.
Тарас: А далі що?
Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...
Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...
Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...
Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.
Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!
(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє):
Було колись - в Україні
Ревіли гармати:
Було колись - запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю:
Минулося - осталися
Могили на полі.
(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує):
Не вернуться сподівані. Смійся, лютий враже!
Не вернеться воля. Та не дуже, бо все гине, -
Не вернуться запорожці. Слава не поляже.
Не встануть гетьмани. Не поляже, а розкаже.
Не покриють Україну Що діялось в світі.
Червоні жупани! Чия правда, чия кривда
Обідрана, сиротою І чиї ми діти.
Понад Дніпром плаче: Наша пісня, наша дума
Тяжко-важко сиротині. Не вмре, не загине...
А ніхто не бачить... От де, люди, наша слава,
Тільки ворог, що сміється... Слава України!
(Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи);
Без золота, без каменю. Без хитрої мови. А голосна та правдива. Як Господа слово...
Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги? Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж уcix людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально, без другої - немислимий і недолугий як народ, "Кобзар" - це Євангеліє від Тараса.
Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тара-са. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка...
Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!
Тарас: Я? Але ж я не апостол! Я - кріпак. Я - сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...
Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля - твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.
(Разом з Тарасом козак виходить. Появляються ведучі, бажано хлопець і дівчина).
Ведучий: Цілий світ задивлений на Канів.
Дивне місто - що не говори.
Скільки чути - шириться осанна
З висоти Чернечої гори.
День у день - хурделиця чи спека -
З різних сіл, з містечок і країн
Йдуть до неї люди, наче в Мекку,
Йдуть з усього світу на поклін.
Йдуть, хоч стежка стелеться терново.
Йдуть і йдуть - без ліку і числа,
Щоб вогнем Тарасового слова
Очищати душі і тіла.
Ведуча: Земле Шевченкова, земле Франкова.
Ниво, засіяна щастям-добром.
Вічна твоя соловейкова мова,
Вічна розмова Дністра із Дніпром.
(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий")
Ведучий: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги.
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Ведуча: Живими в пам'яті встають
Ярема. Гонта, Гамалія,
І Катерина, і Марія -
В людськії серця проклали путь.
(На сцені з'являється Шевченкова Катерина з немовлям на руках. Вона бідно одягнена, розгублена, виснажена морально. Треба, щоб учениця, яка виконуватиме цю роль, вміла артистично не тільки словами, а й мімікою, жестами, поведінкою на сцені відтворити трагедію становища героїні. Катерина сідає й колише немовля).
Ведучий: "Той, хто відстоює права жінки, той відстоює права дитини, інакше кажучи, відстоює майбутнє". Віктор Гюго.
(Якусь мить звучить ніжно-трагічна музика без слів)
Ведуча: "Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т.Г.Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері". Максим Рильський.
(Тим часомКатерина встає і підходить до краю сцени, тривожно і пильно до чогось прислуховуючись, з якимось просвітлення вдивляючись вдаль. Ні офіцера, ні солдатів на сцені не буде, тому все мусить глибоко психологічно обіграти сама акторка). Катерина: А москалі їй назустріч
Як один, верхами... (Читає, обігруючи всі моменти, до слів: "Бодай його не кидала
Loading...

 
 

Цікаве