WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Усі ми – діти своїх матерів - Урок

Усі ми – діти своїх матерів - Урок


Виховна година для учнів 9-11-х класів
"Усі ми - діти своїх матерів"
Мета: виховання в учнів любові до матері, Батьківщини.
Обладнання: висловлювання видатних поетів, виконавців про матір; портрети; музичний супровід; українська вишита сорочка.
Шануй батька свого й матір свою, щоб довшими дні твої були на землі.
Кн. Вихід, 20, 12
Слово "мама" великеє, найкраще слово!
Т. Шевченко
Віддай усе, що взяв, і освятись.
Не більше, ніж узяв, зумій віддати.
Стоїть на видноколі світла мати -
У неї вчись.
Б. Олійник
Усім, зо досягла я в пісні, завдячую тільки своїй добрій ненці.
Ніна Матвієнко
Єднаймося, братове українці,
Бережімо й шануймо наших матерів
І величну й святу матір нашу - Україну.
М. Луків
Звучить пісня "День матері".
Учитель. Шановні гості! Дорогі матері! Діти! Щасливі ми, що народилися й живемо на чудовій, багатій землі - у славній Україні. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які ми сьогодні відроджуємо. Одна з найдавніших - свято Матері, що відзначається у другу неділю травня.
Травень - це місяць Пречистої Дві Марії, яка благословила у хресну путь свого єдиного сина - Спасителя людства. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва й допомоги. У травні люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері.
Учениця. Відроджується Україна, а разом з нею свята, котрі були дорогими нашому народові. Вони є тими чистими джерелами, з яких людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.
Учень. Мати! Що може бути на світі прекраснішим, священним за це ім'я?
Учениця.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Ніж тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Крик немовляти у магнітофонному запису.
Учень.
Чуєте? Хто там? З дороги
Мати іде молода,
Сонячні очі вологі,
Горда і рівна хода.
Гляньте, яка величава,
Скільки надії в очах:
Сина, як щастя як славу
В люди несе на руках.
Ні, їй немає зупину!
Їй поступається все.
Знайте, майбутню людину
Радісна мати несе.
Скільки у серці любові,
Квітне для неї земля...
Звучить колискова.
Учениця.
Ти тільки вмієш солодко дрімати,
Ти ще не знаєш, плач і сміх почім,
А над колискою безсонна мати
Дорогу виглядала твою вночі.
Учень.
У матерів є різні долі,
В одної щастя, іншій - біль...
Не скрізь гойдаються тополі,
Буває й зимна заметіль.
Звучить "Аве Марія" Шуберта.
Учениця. Згадаймо сьогодні, як багато зробила для світу мама, жінка. Згадаймо терпіння й сльози тих матерів і жінок, що проводжали своїх дітей та чоловіків на численні війни, що вогняними смерчами проносились через українську землю.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з країни верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть,
Можна вибирати все на світі, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Учень. Нелюдські випробування випали на долю українських матерів у чорні дні голодомору в 1932-1933 роки. Штучний голод убив 7 мільйонів осіб, з них - 3 мільйони дітей. І лунали над українською землею відчай і мука прокляття, й молитва за убієнним голодомором, і однією з них була молитва Катерини Мотрич.
Учениця. Уривок з "Молитві за убієнних голодомором" Катерини Мотрич.
Богородице! Матір наша небесна! Свято Покрово, покровителько роду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася ати - Україна, на велетенському хресті розіп'ята.
Учень. 1941-1945 роки. Україна в огні. Кривава битва з фашизмом забирає життя багатьох людей.
Читання уривка з оповідання О. Довженка "Мати".
Учениця. "Два тижні ховала Марія поранених. Стерегла хату, годувала, а коли все вийшло, ходила по селу просити милостині. І ніхто не одмовив їй і не спитав нічого, хоч кожний про себе й догадувався про щось: не пішла б же Стояниха отак просить для себе.
Та не судилося Марії вберегти дітей. Одного ранку наблизився раптом гарматний рев. У село ввалилася на відпочинок пошарпана в боях частина. Заметушилась, забігала німота, Марія глянула в хату:
- Діточки! Йдуть! - Німці на порозі.
- Що за люди?
- Сини мої.
- Брешеш.
- Не брешу, а клянуся!
- Обшукати хату!
- Не трогайте, вони хворі... Поламані! Боже!
- Гальт! Ваша мати?
- Мати, - сказав Рябов.
- Брешеш, комісаре! - та за зброю. Стала мати перед дітьми.
Обох затулила.
- Не дам! Бийте мене... Не дам, людоїди! Голубчики, не трогайте, не вовчиця ж вас родила, а людина, мати! - заплакала Стояниха. Через дві години зігнали німці на майдані усе село на очну ставку. Поставили Пшеницина і Рябова перед селом. Глянули вони на людей, ні одного знайомого обличчя навкруги.
- Прощай, Урал, - прошепотів Пшеницин, поглянувши на друга.
- Прощай...
- Люди добрі, адже ж це мої діти, Василь і Іван! Погляньте-бо, хіба ж ви не взнаєте? - билася Стояниха, мов чайка об дорогу.
- Кажіть же, що мої! Чого ж мовчите? И ж вам жалько їх признати? Людоньки! - благала мати німців і людей.
Люди плакали й признали. Навіть староста й поліції не посміли сказати "ні".
Німецький офіцер ударив її з усієї сили в
Loading...

 
 

Цікаве