WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Мене війна веде все далі - Сценарій

Мене війна веде все далі - Сценарій

лицар звав би: дама серця.
Не у сталевім сяйві лат,
Як рицарі століть далеких,
Іде із лайкою солдат,
Розхристаний, до небезпеки.
І тільки вірність в серці чистім,
Як давні рицарі, несем
В непроходимості багнисті
По трасах, мощених вогнем.
Брянський. …І найвища, по-моєму, краса, це краса вірності. І хай би довелось мені ще бути на фронті двадцять, тридцять років… Бути ще сім раз пораненим… Посивіти, постаріти, а я все залишався б їй вірним.
Сагайда (підсідаючи до казанка). Знову краса вірності. Ти віриш у казку, Юрко! Затявся отак і віриш, а коли розібратися, то ти вже забув, яка вона й була насправді… Подумати: третій рік ні листа, ні фотографії!
Брянський (задумливо). Так, третій рік. Вона училась зі мною на фізматі. (До Черниша.) Уяви собі, Женю, - три роки ми з нею сиділи поруч, на одній лаві. Ми вже так знали одне одного, що навіть думки вгадували безпомилково. Власне, у нас було не дві, а одна думка, поділена на двох. Я міг би кожен її погляд перекласти на мову і записати з точністю до єдиного слова. У нас не було мого і твого. У нас було тільки наше. І ми знали, що так буде все життя… Через місяць після початку війни мене вже поранило. Я лікувався в госпіталі під Смоленськом, і Шура тоді мені написала. Але незабаром німці захопили Мінськ. Нас повезли далі на Схід. А вона? Вона… Нічого не знаю. Пам'ятаю тільки її останні слова: "Коли тебе не буде, Юрасю, я ні з ким не зможу… До самої смерті буду сама!"
Сагайда. І ти віриш?
Брянський. Вірю. Вірю, бо знаю, що це не може бути інакше. Це не самовпевненість. Звичайно, вона може зустріти красивішого за мене, розумнішого і ще мало чого… Але я глибоко переконаний, що… серця… саме такого серця не зустріне. Бо немає на світі двох абсолютно однакових сердець. А Щура любила саме таке, як моє... Тисячами різних граней світиться кожне людське серце. І от тільки в нас, між нами, ці тисячі граней усі, до останньої, світилися…, однаково, вірніше - гармонійно, співзвучно. Я теж до неї бачив багатьох дівчат, навіть красивіших за неї, навіть справжніх красунь, але жодна з них не була схожа на неї, не могла зрівнятися з нею. Не тому, звичайно, що вона найкраща в світі, ні, я не ідеаліст. Але саме таку, не інакшу, не гіршу і не кращу, я тільки й можу любити, і для мене в цьому розумінні вона найкраща в світі. Тому я так вірю і собі, і їй…
І я радий, що вродився таким… єдинолюбцем - чи є таке слово? Як нема, то хай буде, бо саме це єдинолюбство робить мене багатим і сильним. Я відчуваю себе завжди багатим і сильним. От чому я й говорю, що найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо й наліво, по-моєму, кінець-кінцем мусять відчувати себе злидарями.
Сагайда. Все це ти вимріяв собі по окопах, друже. Хай навіть була вона такою, але звідки ти знаєш, якою вона стала тепер? Три роки, три таких роки! Все летіло шкереберть, все на очах мінялося. І тільки твоя любов ні? Ха-ха… Грані, гармонія сердець… Бачив я, чим кінчалися ці гармонії!
Брянський. Ти маєш на увазі себе?
Сагайда. Хоч би й себе… а інші? А сам ти зараз хіба той, що був? Ти продовжуєш її любити просто… з своєї рицарської впертості. Дама серця! Вічна! Незмінна! Ех, друже, друже… Ти й сам не помічаєш, що любиш уже не так її, Шуру Ясногорську, як своє студентське минуле, свою молодість. Хай чудову, але все-таки - казку!
Черниш. Отже, виходить, ти ідеаліст?
Брянський. В цьому - можливо.
Сагайда. А якщо і вона тебе ще кохає, то теж лише уявного, теж казку. Фантазує дівчина, обточуючи нам міни десь на Уралі чи за Уралом… Яким тебе задумає, таким ти їй і приснишся. А насправді? Адже ти теж став тепер не такий, яким вона тебе знала до війни і яким саме й кохала. Ну хай ти, як інші, романів по госпіталях не крутив. Прапор свого кохання тримав високо, але… що не кажи, Юрію, а ти теж загрубів на фронті, осолдафонився… Невже станеш заперечувати?
Брянський. Можливо, до певної міри, Володько, ти й маєш рацію. Може, в серці нема тої вразливості, тої ніжності, що була… Скільки нових звичок, скільки грубих, жорстоких пристрастей пустили в ньому коріння… Багато що зійшло з кров'ю, згоріло в серці за ці роки… А може, і не згоріло? Може, випалене вогнем, воно тільки загартувалось та стало від того ще міцнішим?
Черниш. Я певен, що якби матері побачили, якими стають їхні сини на війні, вони не впізнали б нас… вони й не уявляють собі, що тут робиться з людиною, яку складну, яку страшну еволюцію встигає вона пройти… Повністю цього не збагнути нікому, хто сам не був тут, а знає війну тільки з фільмів та розповідей, хай навіть найправдивіших… Щоб це збагнути, це треба пережити.
Демонструється відеоуривок із спогадів про Олеся Гончара; по його закінченні звучить мелодія пісні "Десятый наш десантный батальон".
Третій юнак.
Опалений полум'ям бою,
В диму покоптілий гіркім,
Гордись, піхотинцю, собою,
Солдатським званням своїм.
Гордися, що в бурю й негоду
Женеш ти прокляту орду,
Що спиш у тяжких походах
Кілька хвилин на ходу.
Четвертий юнак.
Що гори землі скопала
Твоя лопатка мала.
Що втома тебе валяла,
А повалить не могла.
Що в чорній окопній постелі
Ніч обійма глуха.
Що, змокши, твоя шинеля
Так на тобі висиха.
Третя дівчина.
Що біль поразок і горе
Найперше на себе поймав.
Гордись, що в найтяжчу пору
Надію в серці мав.
Що й чорту було б не під силу, -
Усе ти витримать зміг.
Ти пекла пройшов горнило
І все-таки - переміг!
На фоні мелодії пісні "Победа".
Друга дівчина. Рота за ротою проходить полк, гримить і дзвонить по празькому бруку. Ряди вже заповнено, уже по них й видно, чого коштували полкові плацдарм і долина Червоних Маків, Альпи і тисяча інших боїв. Проходить й він, затамувавши в собі свої великі болі і радощі, несучи в собі непохитні свої присяги і мрії.
Третя дівчина. Рядовий і звичайний, схожий на силу-силенну полків, що проходять тут у цей день.
Перший юнак. Монолітною зімкнутою колоною, при розгорнутім прапорі, Обличчям до сонця…
Боєць. Таким пройде він через усю Прагу, на льоту залишаючи по стінах чеської столиці свої славетні указки. Таким вилетить він за місто, у золоту імлу далеких, незнайомих доріг.
Другий юнак. Випробуваний всім.
Третій юнак. Готовий до всього.
Перший юнак.
Я завтра їду в Україну,
Яку покинув так давно.
Цілую, ставши на коліна,
Своє полкове знамено.
Другий юнак.
Дивлюсь на нього я востаннє
У нез'ясованій журбі.
Всю кров мою, мої скитання
Воно зібрало у собі.
Четверта дівчина.
Мій стяг!Моя червона птице,
Усе з тобою ожива.
Вже бачу: хмарою куриться
Шляхів нестямних курява.
Третій юнак.
Вже бачу: стоїмо по груди
В траншеях в крижаній воді.
Ані хвороби, ні простуди,
Ні сталь - не брали нас тоді.
Перша дівчина.
Звитягу нашу, наші болі,
Загиблих друзів імена
Читаю на шовковім полі
Свого ясного знамена.
Олесь Гончар.
Прощай, мій стяг, і не тьмарися:
На багрянім твоїм крилі
У дзвоні, в зойках пронеслися
Моїх поривів кораблі.
Loading...

 
 

Цікаве