WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Мій рідний край у думах та піснях - Урок

Мій рідний край у думах та піснях - Урок

1789 року, коли ще не було Одеси, на площі Хаджибея, взято українським та російським військом, звучали пісні на слова Антона Андрійовича Головатого, які виконували колишні запорожці.
Уже на схилі старий запорожець, порубаний у битвах та нездатний володіти шаблею, вбачав у кобзі засіб існування. З нею він розважав товариство, складав пісні та думки про історичні події та славні походи, очевидцем яких був сам.
Козацька молитва
Коли від ран, чи від тортурів,
Чи й просто помирав кобзар,
Його улюблена бандура
На смертний клалася олтар.
Її ховали у могилі
Або палили на вогні.
І серафими шестикрилі
Кружляли у височині.
І козаки, сумні й похмурі,
Молилися о тій порі,
Щоб не перевелися бандури
І не вмирали кобзарі.
Щоб перед боєм і гульбою
Завждизнаходився співун,
Що міг би смертною рукою
Торкнутися безсмертних струн.
Валентин Мороз, одеський письменник
Робота над текстом думи "Смерть козака-бандуриста"
1. Яку подію відображено у думі?
2. Які художні засоби найчастіше зустрічаються в думках? Яку вони виконують роль? Наведіть приклади.
3. Як ви розумієте вислів Івана Франка: "Думи - безсмертні пам'ятки, створені генієм самого народу"?
4. Назвіть відомих вам кобзарів, лірників, бандуристів.
5. Що ви знаєте про розвиток кобзарства на Україні та на Одещині зокрема?
6. Чому роль бандуристів у політичному і духовному житті українців завжди була особлива?
7. Що ви знаєте про відродження кобзарства в сучасній Україні?
Микола Палієнко, одеський письменник
В селі Коси на Одещині у XVIII столітті існувала школа, в якій протягом п'яти-шести років навчали кобзарів-лірників.
Отам,
Де хмелем заплелось провалля,
Де ще дуби сягають
До зорі,
Розказують, в пісні переливали
Свою жалобу сиві кобзарі.
Була там школа лірників відома,
На всіх кобзарських
Зналася шляхах.
Співці сюди вертались, як додому,
Позаду подорож у кожного лиха.
Набачено ж бо стільки та почуто.
Перехреститись - і забути все!
Але тоді,
Ой земле, м'ято-руто,
Хто ж до народу
Правду донесе?
Поводирів малих вели в науку
До мудреців столітніх і сліпих.
Училися співати не з принуки,
А кожен душу
На огні ліпив.
Не на базари -
Йшли на попелища,
Земля чорніла скрізь від потрясінь.
Мели вітри історії,
Вітрища,
Та залишились
Думи та пісні.
Спасибі вам,
Сердяги-бандуристи,
Не змеркне ваша славонька ясна.
Хіба думам тут можна постаріти,
Коли вони корінням -
У піснях?!
Розповідь учнів та вчителя про кобзарів Одещини (Григорій Гриштопа, Іван Якович Шаргородьский, Семен Сидорович Ридванський)
Учень. Я знайшов цікавий матеріал про людину, що усе своє життя присвятила кобзарському мистецтву. Він збирав, виконував народні пісні і думи. Одеський сліпий кобзар Григорій Назарович Гриштопа усім своїм життям і творчістю показав приклад мужності, стійкості, людяності, працьовитості, величезної любові до свого народу, її минулого, сьогоденню і віру в світле майбутнє.
Слухаючи спів сліпого кобзаря-бандуриста, завмирає серце, летить соколом над степами і лісами рідного краю душа, здається, що встають славні славні і могутні лицарі України - козаки, захисники рідної землі і свого народу від завойовників.
Кожна пісня закликала до боротьби за волю, за щастя українців, їхніх дітей і онуків.
Усього себе, своє уміння, свої знання Григорій Гриштопа віддав кобзарським пісням і грі на бандурі. Біля шістдесятьох років завзятої, кропіткої виснажливої праці. Він самовіддано шукав свій оригінальний стиль, руками і десятиліттями відшліфовуючи його. Неодноразово їздив у Канев, у Київ, Суми, Рівно. Його слухали в різних місцях Одещини. Брав участь у радіо- та телепрограмах. Він грав, складав музику, співав, записував на плівку.
Завершуючи свої виступи, Григорій Назаров любив говорити: "Маю дружину, дочку, внучку, правнучку, бандуру - це все моє багатство".
У 1915 році 13 березня в селі Соболівка, що на Черкащині, у бідній селянській родині з'явився на світ хлопчик. Нормальна здорова дитина. А через рік після народження занедужав чорною віспою й осліп. У 9 років віддали Гришу в школу-інтернат для сліпих дітей йшли 20-ті роки - голод, неп, будівництво молодої радянської держави. Чи до дитячих проблем було? дитячих проблем було? Ні, їх, звичайно, годували і виховували. Але щоб учити грі на віолончелі, якою захоплювався маленький сліпий хлопчик? От і приходилося пізнавати ази музики самому, так ще... Господь нагородив багатим внутрішнім світлом, що дає сили.
...Потім був технікум для інвалідів і виробництво таких потрібних країні табуреток і іншого дерев'яного добра. А душа... Очі не бачили, руки робили, а душа співала.
У 1936 році, живучи в Києві, довідався, що в Одеському музичному училищі набирають студентів по класу духових інструментів. Зірвався, поїхав, поступив. А в 1946 році заїжджий музикант подарував саморобну бандуру. І знову, як у дитинстві з віолончеллю, він почав займатися сам. З 1948 року "пішов у народ"...
Він навчився грати на всіх інструментах, і був при УТОСі (Українське товариство сліпих) керівником і духового оркестру, і хору, і струнного оркестру, і директором клубу. Таланту ж все одно, бачить його власник чи ні. Але людям... Коли в 60-ті роки Григорій Назарович зайняв на республіканському конкурсі в києві перше місце, виконавши арію князя Ігоря з однойменної опери, по поверненню в Одесу намагався влаштуватися на роботу у філармонію. Але там сказали: "Ви, звичайно, природжений талант, але взяти на роботу не можемо, тому що Вам необхідна людина, що повинна виважити на сцену і їздити з Вами на гастролі. А такої можливості в нас немає". Що ж, у кожного своя правда. Тільки чомусь правда Григорія Назаровича здається більш переконливою.
І тому свідчення - численні конкурси, поїздки, запрошення. Київ, Івано-Франківськ, Львів, Черкащина... Коли виступав в Івано-Франківську, запис робили для Канади і США. У Канаду навіть запрошували виступати. Тільки на що було їхати, якщо в УТОСі в
Loading...

 
 

Цікаве