WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Лицар в іржавих обладунках - Урок

Лицар в іржавих обладунках - Урок

принцеса Тобоських земель". Насправді ж, Тобоко - це місце в Іспанії, де виробляють бамбукові горщики. Ось якою постає Дульсінея в уяві її лицаря: "Врода в неї надлюдська, бо в ній поєднались усі неймовірні й фантастичні прикмети раси, якими поети ущедрюють своїх коханих: волосся її - то щире золото, чоло- Поля Єлісейські, брови - веселки, очі - сонця, личко - троянди, вуста - коралі, зубоньки - то перлоньки, шия - любайстер, перса - мармур, руки - мов кість слонова, уся вона - мов сніг біла, а ті частини тіла, що цнотливість од ока людського приховує, такі, думаю собі і уявляю, що ними можна лише безмірно захоплюватись і годі до будь-чого рівняти" (розділ XIIІ).
І хоч би яким надуманим не було почуття героя, але воно надає йому міці та енергії. Чисту пристрасть Дон Кіхота до Дульсінеї Тобоської можна назвати справжнім коханням, це почуття морально підтримує лицаря з Ламанчі та вносить у його внутрішній світ гармонію. У скрутних обставинах Дон Кіхот може шукати підтримки лише у своїй високій мрії, адже в реальному світі він самотній...
Герой роману не намагається видати вигадану жінку за реальну: для нього значення має лише особиста уява. Усіх подорожніх він зупиняє наказом: "Стійте всі, аж поки не визнаєте, що в цілому світі немає красуні над володарку Ламанчі, незрівнянну Дульсінею Тобоську!" За це герой часто отримує побої, але не зрікається свого лицарського кохання.
Сцену висвяти Дон Кіхота на лицаря можна зачитати та з'ясувати, як Сервантес пародіює важливий лицарський обряд.
Подвиги героя такі ж карикатурні, як і його зовнішній вигляд. У нагороду за шляхетні поривання Дон Кіхот дістає лише глузування та стусани. Але лицар з Ламанчі опанований пристрастю подвигів, і ця пристрасть примушує його долати всі негаразди й побиття.
Важливо підкреслити, що за образом Дон Кіхота стоїть не лише світ лицарських романів XIII-XVI століть, занесених до Іспанії із Франції, але й "лицарська" Іспанія XVI століття. Відродження мандрівного лицарства у особі Дон Кіхота доводило, що ситуація в сучасній Сервантесові Іспанії була дійсно загрозливою: посилення національного нещастя, еміграції, грабування правлячої верхівки, економічний і політичний занепад країни, поширення несправедливості, бідування простого люду.
Письменник блискуче впорався із завданням, яке поставив перед собою: після виходу в світ першої частини "Дон Кіхота" лицарські романи в Іспанії почали швидко втрачати свою популярність і більше майже не видавалися. Проте навіть першу частину твору Серватеса вважати тільки пародією на лицарські романи недоречно і так само не слід відносити головного героя до постаті лише комічного плану. Будучи пародією на лицарську літературу, "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі" є водночас сатирою на сучасну Сервантесові Іспанію, а мандрівний лицар з Ламанчі поєднує в собі властивості комічного і трагічного героя.
Учителю варто звернути увагу восьмикласників на ті моменти, що лицарський матеріал у свідомості Дон Кіхота - не головне. Особливість образу "премудрого гідальго" полягає в тому, що лицарські казки для нього є цілком реальним життям, і герой прагне здійснити закладені в них ідеали.
У 50-літньому віці Алонсо Кіхано раптом зрозумів, що не може більше залишатися бездіяльним та дивитися собі у вікно на дисгармонію та несправедливість, що панують у світі. І от він робить вільний вибір свого життєвого шляху. Важливо зрозуміти, в ім'я чого здійснюється цей вибір. У голові Дон Кіхота роїться безліч справедливих завдань: скільки в світі "зла треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати!" Мета, що її бачить для себе лицар з Ламанчі, полягає у тому, аби захищати тих, кого "Господь і природа створила вільними".
Дон Кіхот продовжує не лише лицарські традиції, але й переймається ідеологією гуманізму. Головною ідеєю героя є зміна світу на краще. Те ж завдання ставив перед собою й гуманізм. Дон Кіхот має високі уявлення про людину і творить з неї ідеал.
Лицарство давно вже віджило, коли Дон Кіхот вирішив відродити його минулу славу. Тому лицар з Ламанчі є, з одного боку, пережитком старого. І смішний він, за словами Д. Затонського, "не тому, що худий і старий, що сидить на кволому Росинанті, закутий в іржаві обладунки і голову його покриває тазик для гоління… а насамперед тому, що не вписується в свою епоху".
Ідеал лицаря, захисника слабких і знедолених, не був лише ілюзією. Багато з лицарів у дійсності були грубими та жорстокими. Але серед них було чимало і людей честі, справжніх захисників справедливості. У лицарів були свої закони, яких вони повинні були притримуватися: закони благородства, мужності, честі, щедрості тощо. У "Дон Кіхоті" Сервантес пародіював лицарство, але в той же час письменник яскраво втілив справжній лицарський ідеал.
Ім'я для зброєносця Лицаря Сумного Образу Сервантес, як гадають, запозичив з іспанської приказки: "Там Санчо їде на своєму віслюкові". Прізвище Панса (ісп. panza) означає в перекладі "черево", "живіт". Вибір зброєносця для лицаря - дуже відповідальна справа, адже зброєносець - повинен розділити з ним усі труднощі та перешкоди, на його відданість треба покладатися стовідсотково. Чому ж саме Санчо Пансу запросив Дон Кіхот до себе за джуру? Мабуть, Алонсо Кіхано виходив із тої думки, що "був то чоловік добрий, хоч добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові" (розділ VII). Санчо Панса - це хазяйновита, практична і простосерда людина, що дбає насамперед про свої інтереси і мріє збагатитися. Це бідний чоловік, який зазнав за життя злиднів й утисків, тому він легко спокушається на пропозицію Дон Кіхота, сподіваючись дістати з цього матеріальну користь. На противагу своєму панові, Санчо відправляється у мандри не заради високих ідеалів - він мріє про губернаторство, і його мрія ґрунтується на глибокій вірі власну людську гідність.
Спочатку образ Санчо Панси в романі виконує лише пародійну роль, але з розвитком сюжету зміст його поширюється і збагачується. Поступово вимальовується живий і правдивий образ допитливого іспанського землероба, сповнений глибокого соціального й етичного змісту. Сам Сервантес у "Передньому слові" до роману писав, що в образі Санчо Панси він "згромадив до купи всі чесноти, що оздоблюють джуру, тоді як у тих пустозвонних лицарських романах вони трапляються лише поодинці".
Санчо Панса - безмежно наївна і простувата людина. Він єдиний, хто вірить фантазіям Дон Кіхота. Простодушність і наївність, проте, поєднуються у нього з селянською хитринкою і часткою шахрайства. Санчо вважає, наприклад, що якщо його підданими на острові виявляться негри, то можна буде збагатитися за рахунок работоргівлі. Зброєносець ніколи не забуває, що він годівник своєї родини і тому завжди щось вимагає у свого пана: або грошей, або
Loading...

 
 

Цікаве