WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Періодизація розвитку історико-педагогічного процесу в Україні у ХХ столітті - Реферат

Періодизація розвитку історико-педагогічного процесу в Україні у ХХ столітті - Реферат

громадськістю питання про перспективу розвитку національної школи та педагогічної науки. Зі сторінок їхніх праць лунав палкий заклик створити нову українську школу, відродити національну свідомість українського народу, утвердити високі духовні цінності і мораль. Питання загального розвитку історико-педагогічного процесу вони пов'язували з особливостями історико-педагогічної думки в Україні. Ці ідеї українськихучених, безумовно, є актуальними й сьогодні.
Навесні 1917 р. розпочався етап суспільною розвитку, основним змістом якого сучасні українські історики (М.Коваль, С.Кульчицький, Л.Яневський та ін.) вважають розбудову української державності. Створюється нова українська школа, біля витоків якої стояли М.Грушевський, В.Винниченко, І.Огієнко, С.Петлюра, С.Русова, С.Черкасенко та ін. Вивчення джерел цього періоду дає змогу говорити про якісні зміни у підходах до аналізу історико-педагогічних явищ.
Багато уваги приділялося аналізу освітніх систем попередніх часів та пошуку можливостей використати той чи інший досвід. Скажімо, в працях відомого педагога Т.Лубенця висвітлювався досвід так званих ланкастерських шкіл в Україні, де широко застосовували взаємне навчання; досвід українських недільних шкіл для дорослих. У книзі О.Музиченка "Сучасні педагогічні течії в Західній Європі і Америці" [4] аналізувалась новітня західна педагогіка щодо ідей вільного виховання, які автор уважав за потрібне втілювати в новій українській школі. Праця Л.Синицького "Трудова школа, її принципи, завдання та ідейні корені в минулому" [5] була присвячена ідеям соціальної педагогіки. Ці та інші педагогічні ідеї висвітлювались на сторінках національних педагогічних часописів "Вільна українська школа" (Київ), "Школа і життя" (Миколаїв), "Нова школа" (Полтава) та ін.
На другому етапі після остаточного утвердження більшовицької влади в Україні почався поступовий процес розвитку історії педагогіки на засадах марксистської методології. Але аналіз багатьох досліджень українських учених свідчить про складний і суперечливий характер цього розвитку. На ситуацію в педагогічній науці в цілому істотно впливало те, що короткочасна державна незалежність (1917-1920) започаткувала нову національну систему освіти, що ґрунтувалась на демократичних і педоцентристських началах. Цього факту не можна не враховувати. Саме він відігравав велику роль у подальшому розвитку педагогічної науки в Україні. Але першочергове значення мало те, що "завдяки поступкам уряду для селян та намаганням Рад завоювати ширшу підтримку серед неросійських народів у 20-ті роки впевненість українців у власних силах, їхні прагнення переживали гідне подиву відродження, і цей період часто вважають золотим віком українців під владою Рад" [6, с.332].
На початку 20-х років з особливою силою виявилась недооцінка історико-педагогічних знань. Правда, інтерес до історії педагогіки повільно, але дедалі більше зростав уже в 20-х роках. Велика увага приділялася розгляду теорії вільного виховання, що стала основою для створення дитячих закладів так званої системи "соціального виховання дітей". Водночас ідеї соціального виховання передбачали повне руйнування старої системи освіти. Тому самі поняття "школа", "учитель", "навчання", "клас" та ін. відкидались. Адже в центрі уваги класичної педагогіки минулого стояли школа, опанування знань і все, що з цим пов'язано. Зрозуміло, що в тій педагогіці неможливо було знайти обґрунтування ліквідації школи. Тривалий час історія педагогіки в науково-дослідній і навчальній роботі у вузах України замінювалася "сучасними педагогічними течіями", переважно західними.
Звичайно, критика деяких напрямів педагогічних систем минулого в 20-ті роки мала й позитивний характер, її метою було обґрунтувати необхідність демократизації освіти, розвитку особистості дитини, втілити диференційоване навчання тощо. Проте саме період з 1920 до 1924 pp. став часом найбільшого ігнорування історико-педагогічних знань. Жодних спеціальних історико-педагогічних досліджень у ті роки не було. Видавалися, як правило, книжки західних педагогів новітнього часу, наприклад, М.Монтесорі, Г.Шарельмана та ін. Виходили також хрестоматії з фрагментами подібних праць (див. праці Я.Мамонтова, А.Гергета, А.Готалова-Готліба).
У другій половині 20-х років з'являються перші праці з історії педагогіки узагальнюючого характеру, а саме: "Робоча книга з історії педагогіки" І.Свадковського, "Короткий курс історії педагогіки" А.Пінкевича. Ці автори вже робили спробу розглянути педагогічні явища минулого з погляду економічного матеріалізму. Як і загальноісторичні праці цього періоду, їхні дослідження ґрунтувалися на відомій історичній концепції М.Покровського. Серед загальних праць з історії педагогіки цього періоду слід назвати також книгу Г.Жураківського "Нариси з історії педагогіки в зв'язку з історією класової боротьби", де вже подавався великий фактичний матеріал про практику виховання й педагогічні ідеї Стародавньої Греції та Риму. Автор робив спробу пов'язати історичний розвиток педагогіки з історією класової боротьби й розглядав педагогічні проблеми античності з погляду протистояння класів буржуазії та пролетаріату.
У 1927-1928 pp. відбувся поворот від вивчення в педагогічних навчальних закладах України курсу "Сучасні педагогічні течії" до вивчення історії педагогіки. Уже в 1927 році Державний науково-методологічний комітет Наркомосу розробив відповідний навчальний план для педвузів. Наприкінці цього періоду в 1929-1930 pp. було видано курс лекцій С.Ананьїна "Історія педагогічних течій". На відміну від історико-педагогічних праць початку 20-х років у цій книзі вже більшість ідей педагогів Заходу подаються як "криза буржуазної педагогіки", як ідеї, що так чи інакше "служили інтересам імперіалістичної буржуазії". Саме в ті роки журнал "Шлях освіти" опублікував цілу серію статей М.Константинова з гострою критикою західних педагогічних ідей "педагогіки імперіалізму", а також праць під яскравими назвами: "Виховання - форма класової боротьби" (Є.Мединський), "Педагогіка - знаряддя класової боротьби" (І.Свадковський). Ці праці починають період, коли об'єктивне бачення та аналіз історико-педагогічних явищ були замінені вимогами партійно-класового підходу. Як правило, такий критерій добору історико-педагогічного матеріалу призводив до викривлення ідей видатних педагогів минулого, до зведення загальної картини історико-педагогічного процесу в невиразну більшовицьку схему.
Відомі сталінсько-тоталітарні реформи освіти 30-х років зумовили й остаточні зміни в змісті та методології історико-педагогічної науки. З одного боку,
Loading...

 
 

Цікаве