WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Періодизація розвитку історико-педагогічного процесу в Україні у ХХ столітті - Реферат

Періодизація розвитку історико-педагогічного процесу в Україні у ХХ столітті - Реферат


Реферат на тему:
Періодизація розвитку історико-педагогічного процесу в Україні у ХХ столітті
Розвиток історико-педагогічної думки в Україні - це тривалий і складний процес. Навіть якщо зробити спробу проаналізувати цей процес тільки в XX ст., потрібно починати це з ретельної періодизації вітчизняної історико-педагогічної науки. Періодизація як розподіл історико-педагогічної реальності на періоди, що якісно відрізняються один від одного, є обов'язковим засобом пізнання будь-яких історичних явищ і прогнозування можливостей їхнього розвитку в майбутньому. Але в дослідженнях історії розвитку історико-педагогічного процесу в Україні, які маємо сьогодні, лише констатуються деякі етапи, що визначались у попередні роки й були здебільшого пов'язані з розвитком історичної науки або із соціально-економічними реформами в суспільстві. Водночас такі питання, як визначення етапів, встановлення наступності і якісних відмінностей між ними, вплив тих чи інших факторів на дослідження історико-педагогічного процесу в різних суспільних умовах, історики педагогіки України досі не вивчали.
У працях з історії педагогіки радянських часів періодизація розвитку школи та педагогічної науки цілком відповідала більшовицькій періодизації історії УРСР та історії комуністичної партії України. Так, у дослідженнях 60-х - початку 80-х років традиційно виділяють такі етапи: 1-й (1917-1920) - революційні перетворення в системі освіти й педагогічній думці після Жовтневої революції; 2-й (1921-1931) - розвиток школи й педагогіки в Українській РСР у період реконструкції народного господарства: 3-й (1931-1941) - освіта й педагогічна наука в Україні у період розгорнутого будівництва соціалізму; 4-й (1945-1958) - розвиток освіти й педагогічної думки в період Великої Вітчизняної війни, відновлення і подальший розвиток народного господарства; 5-й (1959-1985) - школа і педагогічна наука України в період так званого розвинутого соціалізму (див. праці А.Бондаря, М.Грищенка, М.Гриценка, О.Дзеверіна та ін.) У цих дослідженнях розвиток історико-педагогічної думки прямо пов'язувався з п'ятирічними планами, партійними з'їздами та постановами. Природно, що побудована на цих засадах періодизація розвитку історії педагогіки як науки не є нині перспективною основою для розгортання відповідних досліджень.
Більшість сучасних істориків України виділяють у вітчизняній історії XX ст. такі етапи: 1-й (1900-1917) - відродження національної свідомості; 2-й (1917-1920) - українська національна революція (період визвольних змагань українського народу); 3-й (1920 - кінець 20-х років) - радянізація українського суспільства; 4-й (30-ті - середина 50-х років) - період тоталітарної системи; 5-й (середина 50-х - 60-ті роки) - часткова демократизація українського суспільства; 6-й (70-80-ті роки) - економічна та суспільно-політична кризи; 7-й (90-ті роки) - становлення української незалежної держави [1; 3].
З урахуванням саме цієї періодизації Я.Бурлака та Ю.Руденко у статті "З історії вітчизняної педагогіки: завдання, пошуки, проблеми" [2] ще на початку 90-х років пропонували поділити розвиток української школи та історико-педагогічної науки на такі етапи: 1-й (1900-1917) - національне відродження; 2-й (1917-1920) - становлення української державності; 3-й (1920 - початок 30-х років) - відродження української школи та педагогіки; 4-й (30-40-ві роки) - уніфікація і сталінізація шкільного життя; 5-й (50-80-ті роки) розвиток школи й педагогіки за умов тоталітаризму; 6-й (з початку 90-х років) - новий етап розвитку української школи в умовах незалежності. Очевидно, то не були лише перші спроби обґрунтувати періодизацію історії української школи й педагогіки. Основними недоліками цієї періодизації є не тільки недостатні, з нашого погляду, обґрунтованість та визначеність окремих етапів, а й те, що автори не розглядали історико-педагогічний процес як специфічне явище зі своїми закономірностям.
Ми ж спробуємо обґрунтувати періодизацію розвитку історико-педагогічної науки як окремої ланки загального процесу розвитку національної освіти. Основою нашої періодизації є зміни не тільки в суспільному житті України в XX ст., а й у змісті, методології та підходах до розгляду педагогічних явищ на певному етапі розвитку самої науки.
Такий підхід зумовлений тим, що протягом XX ст. в історії педагогіки України поступово змінилося кілька парадигм наукового мислення. Для науковців вони цікаві не тільки змінами в методології, підходах і технології наукових досліджень, а й тим, як, хто і в яких історичних та культурних умовах працював над історико-педагогічними проблемами, наскільки було витримано наступність у загальному процесі розвитку науки, що було визначальним у досягненнях чи прорахунках розвитку національної історико-педагогічної думки.
На основі зазначених положень виділяємо в розвитку історико-педагогічної думки в Україні XX ст. такі етапи: 1-й (1900-1920) - становлення історико-педагогічної думки в умовах відродження української державності й національної школи; 2-й (20-ті роки) - пошуки нових підходів до предмета й змісту історії педагогіки; 3-й (30-80-ті роки) - розвиток історико-педагогічної науки в умовах панування тоталітарної комуністичної ідеології: 4-й (90-ті роки) - якісні зрушення у висвітленні історико-педагогічного процесу в умовах незалежної України.
Перший етап пов'язуємо з історико-педагогічними пошуками й новаціями в історичних га педагогічних дослідженнях, а також з початком політичного відродження України, становлення її національної державності й національної школи. Аналіз наукових праць цього періоду показує, що вже на початку XX ст. робилися спроби розглянути педагогічні явища з позицій тогочасної історичної методології: еволюціонізму, соціологізму тощо. Ці зміни в історичній науці були зумовлені якісною соціально-економічною перебудовою суспільства, відходом від багатьох методологічних підходів, що склались, нагальними політичними й духовними потребами. Кінець XIX - початок XX ст. характеризувався надзвичайним розмаїттям педагогічних поглядів і позицій, а в історико-педагогічній літературі виразно простежувалися теоретичні пошуки, в основі яких лежали віра в майбутній розвиток країни на засадах гуманізму й демократії, відмова від великодержавного висвітлення історії, опора на національні ідеали та енергію.
В Україні на той час розгорнули широку діяльність відомі історики педагогіки (див. праці Д.Багалія, М.Возняка, Б.Грінченка, І.Карбулицького, А.Лотоцького, Г.Максимович та ін.), які не тільки висвітлювали певні педагогічні явища, а й ставили перед педагогічною
Loading...

 
 

Цікаве