WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Основні напрями й форми діяльності учнівського самоуправління в загальноосвітній школі-інтернаті - Реферат

Основні напрями й форми діяльності учнівського самоуправління в загальноосвітній школі-інтернаті - Реферат


Реферат на тему:
Основні напрями й форми діяльності учнівського самоуправління в загальноосвітній школі-інтернаті
Сьогодні чи не найважливішим завданням навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах-інтернатах є соціальна адаптація вихованців до життя в сучасних умовах, аби діти не виходили зі стін інтернату з певною сумою знань, але з байдужим ставленням до обраної справи, абсолютно позбавлені творчості та ініціативності. З огляду на сказане особливої ваги набуває формування в учнів навичок самоуправління.
Поняття "учнівське самоуправління" в педагогіці має свій певний розвиток і використовується в педагогічній літературі протягом тривалого часу, проте наукового визначення його немає. Автори користуються цим поняттям досить широко, вкладаючи в нього різний зміст та різні відтінки. Одні під поняттям "учнівське самоуправління" розуміють діяльність, яку розумно здійснюють самі учні і яка включає постановку мети, планування, способи реалізації плану, організацію обліку і контролю. Інші вважають, що про поняття "самоуправління" школярів можна говорити лише тоді, коли воно виконує управлінські функції. Треті під ним розуміють здатність учнів до самоактивності та саморегуляції, що сприяє розвитку активної життєвої громадянської позиції особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках.
Широкий вжиток та оперування цим поняттям, а також ототожнення його інколи з поняттям "самоврядування" часто на досить невизначеній основі значно ускладнюють визначення поняття "самоуправління". Постає потреба проаналізувати вже існуючі визначення і, узагальнивши їх, спробувати все ж таки визначити поняття "учнівське самоуправління".
Розглянемо визначення цього поняття в літературі. У тлумачному словнику С.Ожегова самоуправління трактується як право на внутрішнє управління своїми, місцевими силами. Енциклопедичний словник зазначає, що самоуправління - це форма місцевого управління у містах, громадах, комунах через органи, які обираються частиною населення або всім населенням. Словник соціально-психологічних понять розглядає самоуправління як частину системи управління колективом, де суб'єктом управління виступає сам колектив. Педагогічна енциклопедія визначає це поняття як участь дітей в управлінні та керівництві справами колективу.
Філософська та соціологічна література (Д.Андрєєв, В.Афанас'єв, І.Кон, Т.Смирнов, Г.Філонов) трактує самоуправління як свідому цілеспрямовану діяльність, яка є обов'язковою умовою підготовки особистості до саморегуляції своєї роботи й поведінки у суспільстві. На думку В.Білоусова, самоуправління - метод самоорганізації виховного колективу, що забезпечує формування стосунків не лише взаємозалежності, а й лідерства і партнерства, організаторських якостей шляхом залучення учнів до управління шкільними справами і створення працездатних органів колективу, наділених великими правами та обов'язками. С.Гончаренко в "Українському педагогічному словнику" дає такі визначення: "Самоврядування дитяче - участь дітей в управлінні й керівництві справами свого колективу, що розвиває організаторські здібності, почуття відповідальності, ініціативу, принциповість, заповзятість і є головною умовою розвитку самостійності". "Учнівське самоврядування - це складова частина виховного процесу школи, що проявляється в спеціально організованій діяльності учнів із забезпечення активної, побудованої на засадах виборності, самодіяльності, добровільності їх участі в організації управління своєю власною діяльністю". З вищезазначеного вбачаємо взаємозв'язок таких понять, як "самоуправління" і "управління", бо самоуправління - це: право на управління; форма управління; частина системи управління; участь в управлінні. Теоретичну передумову до визначення власної позиції стосовно розуміння сутності поняття "учнівське самоуправління" склали праці В.Коротова, Л.Гордіна, Л.Новікової, М.Поташника, М.Приходька, А.Холоднюка та низки інших дослідників.
Таким чином, учнівське самоуправління розглядається як: 1) метод самоорганізації виховного колективу, самодіяльний початок у діяльності учнівського колективу, який допомагає розвивати організаторські якості особистості, навички і прийоми організаторської діяльності, у числі яких вміння планувати, правильно розподіляти доручення, налагоджувати облік і контроль (В.Коротов); 2) один із дійових шляхів формування активності учнів (Б.Кобзар); 3) початковий тип об'єднання, сутність якого - обов'язкова участь усіх школярів у керівництві справами свого колективу; засіб і метод розвитку громадянської активності, ініціативності і самостійності (Л.Гордін); 4) спосіб організації дитячого життя (П.Лосєв); 5) принцип і метод виховання, спосіб життя учнівського колективу (Н.Протасова); 6) початковий досвід залучення підростаючого покоління до самоуправління народу (А.Холодюк); 7) частина демократичного шкільного життя (А.Лютенко); 8) діяльність, яка розумно здійснюється дітьми і включає в себе постановку мети, планування, способи реалізації плану, організацію обліку й контролю; вихованці в ролі організаторів шкільного життя, де вони почуваються господарями й діють як господарі школи (Л.Новікова); 9) початковий тип об'єднання школярів (В.Жуков); 10) компонент суб'єктивної структури колективу, склад якого залежить від специфіки праці, умов, які склалися в певному навчально-виховному закладі (Н.Нілов); 11) соціально-педагогічна функція управління (Р.Шакуров); 12) можливість брати участь у здійсненні владних функцій (В.Іванов); 13) етап демократизації шкільного життя (М.Поташник); 14) частина системи самоуправління народу і єдиного педагогічного процесу; цілеспрямована, конкретна, систематична, організована і передбачувана результатами діяльність, у процесі якої реалізуються функції управління, спрямовані на виконання завдань, що стоять перед школою (М.Приходько); 15) залучення до компетентного вирішення питань життя свого колективу, всіх його членів без винятку, згідно з їхньою підготовкою до цієї діяльності (Б.Іванов); 16) принцип організації колективу, формування в ньому громадської думки - це залучення всіх учнів до різноманітної діяльності та до управління цією діяльністю, спроба самодіяльності, творчості, нового мислення (М.Капустін); 17) спосіб життєдіяльності, форма самоорганізації колективу, яка забезпечує самодіяльну участь кожного члена в організації його життя (С.Титова); 18) метод організації учнівського колективу, який забезпечує формування товариських взаємовідносин і організаторських здібностей шляхом залучення всіх до управління шкільними справами (Т.Хлєбнікова); 19) у широкому розумінні цього поняття - здійснюване самими школярами управління справами своїх колег; це форма демократичної побудови життя учнівського колективу, яка передбачає: широку участь учнівських самодіяльних організацій у вирішенні найважливіших питань своєї життєдіяльності з урахуванням інтересів учнів різновікових груп; формування високих моральних якостей, інтелектуальних і організаторських здібностей;удосконалення практичних умінь і навичок у процесі колективного визначення важливих цілей з наступною їх реалізацією (Т.Грабовська, В.Демчик, Т.Левченко)
Проаналізувавши вищенаведені визначення, можемо згрупувати їх, виділивши такі підходи. Перший підхід - учені Л.Новікова, Р.Шакуров визначали учнівське самоуправління з позиції теорії управління. Н.Нілов - з позиції системного підходу. В.Коротов, Л.Гордін, Н.Лосєв, Н.Протасова вказували
Loading...

 
 

Цікаве