WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Вітчизняна філософська антропологія у контексті пізнання людини: методологічний потенціал та інтерпретаційні можливості - Реферат

Вітчизняна філософська антропологія у контексті пізнання людини: методологічний потенціал та інтерпретаційні можливості - Реферат


Реферат на тему:
Вітчизняна філософська антропологія у контексті пізнання людини: методологічний потенціал та інтерпретаційні можливості
Проблемі розвитку та самовдосконалення людини, зокрема майбутнього педагога, присвячено чимало праць як зарубіжних, так і вітчизняних учених, які підкреслюють різноманітність і неповторність педагогічних ситуацій, що вимагають від учителя методологічної культури, яка, у свою чергу, є підґрунтям для самостійного переосмислення теоретичних знань та основою для пошуку адекватних педагогічних технологій і методів (І.Бех, М.Євтух, С.Єлканов, В.Луговий, О.Мороз, В.Семиченко, С.Сисоєва).
Ми визнали найбільш ефективною культурно-антропологічну методологією, яка орієнтує дослідження і практику на цілісне уявлення про особистість людини, її місце в системі культури, що дозволяє точніше визначити цілі, принципи, зміст і основні напрямки такої роботи в умовах сучасного розвитку суспільства.
Що ж до розгляду професійного виховання вчителя як цілісного процесу формування його особистості, мотиваційно-моральної сфери, фундаментальних знань, духовної культури (В.Андрущенко [1], Г.Балл [2], С.Гончаренко [3], І.Зязюн [4], В.Лутай [5], В.Сластьонін [8], В.Цапок [10]), то дослідники теж орієнтуються на культурно-антропологічну модель самозростання педагога, на виховання рефлексії як співвіднесення можливостей свого "Я" з тим, чого вимагає обрана професія, та професійного самовиховання - свідомого самовдосконалення своєї особистості як професіонала з урахуванням адаптації власних індивідуальних особливостей до вимог педагогічної діяльності, постійного підвищення професійної компетенції і безперервного розвитку соціально-моральних та інших якостей особистості, а також педагогічної творчості (С.Сисоєва [6], В.Сластьонін [8], Є.Шиянов [11]. та ін.).
Провідна ідея культурно-антропологічного підходу до організації професійного виховання вчителя полягає в тому, що вчитель не тільки суб'єкт культури, але й об'єкт її; він не тільки створює культуру для нових поколінь людей, але й сам є її "продуктом".
У філософсько-антропологічному плані ця проблема постає як проблема поєднання можливостей безперервної особистісної ініціативи й раціонально облаштованої "домівки буття", коли суспільна стратифікація і унормованість залишаються стійкими і надійними, допускаючи при цьому необхідні трансформації (що ґрунтуються на прагненнях та ідеях індивідів та окремих груп людей), відкриваючи можливі перспективи розвитку [9]. Йдеться про те, що шляхи подолання нинішньої кризи індивідуальної та колективної ідентичності й створення передумов для подальшого поступу пролягають на перетині становлення і ствердження розгалуженої системи повноцінних структур розвиненої, представницької демократії, громадянського суспільства й соціально орієнтованої економіки, тобто такого соціокультурного механізму, який фіксував би сучасне "прочитання" фундаментальних цінностей і норм, розвиваючись на відповідних сьогоденню гуманістичних засадах некласичної раціональності, суттєвою ознакою яких є уважне, шанобливе ставлення до особистості та її потреб, особистості, узятої в усій багатовимірності й неоднозначності її людського буття.
Розглядаючи проблему раціонального облаштування власної "домівки буття" як єдино можливого способу подолання кризи ідентичності й упевненості в завтрашньому дні, необхідно знову повернутися до питання про роль, значення і нове прочитання гуманізму, загальнолюдського сенсу та самобутності. В умовах гострої системної кризи в Україні все частіше лунають закиди, що вік гуманістичних підходів, у центрі яких знаходиться людина та її проблеми, взагалі минає, їх треба забути і спиратися лише на технократичний спосіб розв'язання тих чи інших проблем. Несвоєчасними визнаються також і підходи, що пов'язані з національним відродженням тощо. Філософсько-антропологічні підходи допомагають проясненню цих буденних укорінених смислових орієнтирів і тим самим ствердженню гуманістичних засад суспільної життєдіяльності в їх сучасному розумінні.
Глибинні підвалини самосвідомості сучасної людини, її прагнень і сподівань ґрунтуються на бажанні раціонального облаштування власного буття, яке максимально звузило б можливості деперсоніфікації, знеособлення і відчуження, відкрило б шляхи для повноцінного самоствердження, що можливе лише за умови врахування усієї складності, неоднозначності й суперечливості людської природи. І до таких особливостей, фундаментальних рис людської істоти належить те, що людина є єдністю, сукупністю, синтезом душі й тіла, макрокосмосу і мікрокосмосу, а людська суб'єктивність охоплює не лише розум, але волю та почуття.
Тому, коли йдеться про раціональне облаштування світу в його раціональному розумінні, потрібно завжди виходити з визнання багаторівневості природи людини як істоти буттєво укоріненої, урівноваженої й екзістенційно напруженої, відповідальної, здатної до здорового глузду і водночас до безумства; істоти, що працює, грає, сміється, плаче, страждає, творить, руйнує, переживає, воліє, стверджує і стверджується в усіх можливих різноспрямованих проявах, бажаннях і діях. Тобто, поруч із тілом людини та її внутрішнім світом, системою екзистенціалій (страх, турбота, вибір, совість, свобода, відповідальність, часовість, доля, драматичність існування тощо) справжнє, неопорочене людське буття характеризується такими вагомими складовими,
Loading...

 
 

Цікаве