WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Уявлення про фундаментальні емоції як складова емоційної культури дошкільника - Реферат

Уявлення про фундаментальні емоції як складова емоційної культури дошкільника - Реферат


Реферат на тему:
Уявлення про фундаментальні емоції як складова емоційної культури дошкільника
Сучасні дослідники розглядають розвиток дитини як процес "соціального наслідування", засвоєння суспільного досвіду: людських форм і способів діяльності, культурних норм поведінки, ставлення до оточуючого світу. Тому "психічний розвиток дошкільника взагалі, емоційний зокрема, - це у певному розумінні процес соціальний: він іде від соціального до індивідуального." [5, 37] Протягом перших років свого життя дитина привласнює суспільно-історичний досвід попередніх поколінь, втілений у продуктах матеріальної та духовної культури. Поступово культура стає надбанням самої дитини, перетворюється на її власну особистісну культуру, що створює умови для життя дитини у злагоді з довкіллям та у згоді з самим собою. З огляду на це формування в дитини базису особистісної культури визначено одним із пріоритетних завдань сучасної дошкільної освіти.
Гармонійне співіснування дитини з довкіллям передбачає її компетентність у світі емоцій і почуттів. Зміст цієї компетентності визначено державним стандартом - базовим компонентом дошкільної освіти. Це насамперед: орієнтування дитини у назвах та специфіці проявів основних емоцій, уміння передавати їх мімікою, жестами, словами; встановлення причинно-наслідкових та смислових зв'язків між подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя; уміння адекватно реагувати на різні життєві події, стримувати негативні емоції, співвідносити характер емоційної поведінки з її наслідками для оточуючих [ 4 ].
Проте, як показують практика та спеціальні дослідження, дитина не в змозі самостійно вирішити ці завдання, оскільки розвиток її емоційної сфери, перехід від первинних (органічних) емоцій до вторинних (культурних) не є наперед заданим, обов'язковим. [1, 3, 5, 8, 9] Цей процес проходить довгий, складний, суперечливий шлях. Як підкреслював О.В.Запорожець, процес інтеріоризації соціальних вимог, моральних норм і правил поведінки надто складний, більш складніший, ніж процес інтеріоризації інтелектуальних дій, і залежить від певних чинників. У дослідженнях О.В.Запорожця, В.К.Котирло, Г.Д.Кошелєвої, С.ЄКулачківської, Я.З.Нєвєрович, Л.П.Стрєлкової та інших доведено, що строки появи тих або інших емоцій, виразність їх експресивного компонента, частота емоцій та їх діапазон, уміння регулювати власні переживання значною мірою залежать від досвіду спілкування дитини з дорослим, від організації різноманітної емоційно насиченої діяльності дітей.
Отже, лише у взаємодії з дорослим здійснюється соціалізація емоцій, засвоюються певні еталони, норми, правила прояву емоцій, обумовлені рівнем культурного розвитку суспільства. Без емоційного контакту, побудованого на довірі та прихильності, неможлива істинна передача культурних цінностей.
Разом з тим стан існуючої масової практики дошкільних закладів свідчить про відсутність систематичної роботи з виховання емоційної культури або характеризується однобічністю, епізодичністю, невиразністю її вирішення. Такий підхід до означеної проблеми пояснюється і сучасною системою освіти й виховання нашого суспільства, яка продовжує будуватись на перевазі інтелектуальної сфери у становленні особистості. Зміщення акцентів з емоційно-почуттєвих на розумові не збігається з усталеними поглядами вчених про домінування в дошкільному дитинстві саме емоційно-почуттєвого компоненту особистісного зростання [2, 3, 5, 6, 9]. Переважна більшість фахівців вважають, що емоції зберігають своє значення і в наступні періоди життя дитини, проте на ранніх етапах онтогенезу вони є провідними, на них значною мірою будується цілісна поведінка дошкільника; емоції керують зв'язком дитини з навколишнім світом і спрямовують його; світ перед дитиною постає таким, яким показують її власні емоції. Недооцінка у вихованні емоційної сфери у порівнянні з інтелектуальною породжує емоційну глухоту, бездуховність, жорстокість не лише між дітьми, але й між дорослими і дітьми.
Однією з причин недостатньо розвиненої емоційно-почуттєвої сфери дошкільника, обмеженості його експресивних засобів спілкування дослідники (М.В.Воробйова, В.К.Котирло, Г.П.Лаврентьєва, А.М.Щетініна та інших) вбачають у тому, що діти у більшості випадків не вміють сприймати і розрізняти емоційні стани, адекватно реагувати на них. Фахівці, зокрема О.Л.Кононко, такий стан проблеми емоційного розвитку дошкільника пояснюють тим, що і "сьогодні ця проблема лишається недостатньо розробленою науковцями, несправедливо забутою практиками, фактично не висвітленою як у підручниках з педагогічної та вікової психології, так і в працях науково-методичного спрямування" [5 , 4].
Наше суспільство стає більш раціональним і технократичним. У зв'язку з цим виникає суперечність між потребами суспільства у висококультурних особистостях та реальністю нашого сьогодення: відсутністю поваги, гуманності, милосердя у стосунках між людьми. Все це обумовлює зростання ролі культуротворчої домінанти в освітній галузі: гуманізації життя дитини, піднесення гідності особистості, навчання гармонійного існування у довкіллі. Вирішення цих завдань неодмінно передбачає виховання емоційної культури підростаючої особистості.
Отже, основна мета статті - визначити вплив культури на емоційну сферу людини і розкрити особливості уявлень дітей про фундаментальні емоції як складової емоційної культури дошкільника.
З огляду на предмет нашого дослідження необхідно з'ясувати взаємозв'язок між культурою та емоціями. Аналіз наукової літератури засвідчує, що поняття "культура" - багатозначне, складне й неусталене, це одне із найзагальніших історичних понять. Не заглиблюючись у різні підходи до трактування цього поняття, відзначимо лише деякі його аспекти. З точки зору філософії, культура - це форма, в котрій розвиваються і передаються із покоління в покоління взаємозв'язки людських індивідів [7, 59]. Саме культуру вчені розглядають як спеціальний носій пам'яті соціальної спадковості людства, "вироблений" природою у філогенезі.
Згідно з одним із підходів, культуру у широкому значенні цього слова визначають як ціннісно-нормативну систему суспільства в цілому або систему цінностей і норм, властивих поведінці певних верств і груп. У більш вузькому значенні до культури відносять не всю ціннісно-нормативну систему, а лише певні елементи, зокрема, духовні: інтелектуальні, релігійні, моральні, художні цінності і норми [10, 39]. Отже, з цієї позиції культура розглядається як функціонуюча в суспільстві система приписів і заборон або система уявлень про те, що є правильним, нормативним у людській поведінці, а що - ненормальним, гідним осуду. Виходячи з цього, культура певним чином впливає і на прояви емоційної сфери людини. Розглянемо цей аспект більш детально.
Розкриваючи значення емоційної сфери в житті людини взагалі та дитини зокрема, вчені підкреслюють важливу роль емоцій як засобу комунікації. За допомогоюемоцій люди, незалежно від їхньої приналежності до певної культури, здатні безпомилково сприймати і розпізнавати емоційно забарвлені рухи, різні емоційні стани, краще розуміти один одного. Існують стандартні виразні рухи, які є спільними для багатьох людей, навіть багатьох культур (посмішка, плач, погляд очей тощо). На думку вчених, відображення основних емоцій у міміці є універсальним - всі людські істоти проявляють та
Loading...

 
 

Цікаве