WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Аксіологічний контекст педагогічної культури - Реферат

Аксіологічний контекст педагогічної культури - Реферат


Реферат на тему:
Аксіологічний контекст педагогічної культури
Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються в Україні на межі третього тисячоліття, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонізації стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства та природи. Базу життєдіяльності людини становлять цінності. Головним завданням аксіології виступає визначення самого поняття "цінність". Основною цінністю людського буття є цінність життя. Це цінність, яка не може відновлюватися чи передаватися. Тому захист права на гідне життя належить до найцінніших пріоритетів людської цивілізації і гарантується Конституцією України.
Сучасний педагог має глибоко усвідомлювати місце і роль освітніх процесів у світовому культурному просторі, поєднувати глибокі фундаментальні теоретичні знання й практичну підготовку. Тільки в культурному середовищі можуть сформуватися спеціалісти, здатні вільно й широко мислити, створювати нові інтелектуальні цінності, яких завжди потребує суспільство. Особливої актуальності саме сьогодні набуває теза "Від людини освіченої - до людини культурної" (І.Бех, О.Савченко, А.Cоколов), що визначає відродження національної інтелігенції, створення внутрішніх передумов для розвитку творчої індивідуальності.
Наше дослідження ставить за мету з'ясувати аксіологічний контекст поняття "педагогічна культура", яке імпліцитно включає в себе неосяжний зміст людської діяльності на царині освіти, його об'єм та межі, принципи та рольове навантаження. Аналіз історії педагогічної науки дає підстави для виваженої думки про те, що педагогічна культура виступає найвищим досягненням загальної педагогіки та професіоналів, задіяних у цій галузі. Разом з тим виразною є полівалентність цього поняття та його методологічна сутність.
Дослідження педагогічної науки XVII - XX ст. свідчать про значний інтерес філософів, вчених, педагогів - новаторів до культури освітянської діяльності. (Ш.О.Амонашвілі, Г.М.Волков, І.А.Зязюн, Я.А.Коменський, Д.С.Ліхачов, А.С.Макаренко, Д.І.Писарєв, Г.С.Сковорода, В.О.Сухом-линський, Л.М.Толстой, П.П.Щербань.)
Людина культури є незалежною особистістю, здатною до самовизначення у світі культури. З педагогічного погляду це означає подальший розвиток у студентів самосвідомості, самостійності, незалежності суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги; здатність орієнтуватися у світі духовних цінностей і навколишньому середовищі; уміння приймати рішення і відповідати за свої вчинки, самостійно вибирати зміст своєї життєдіяльності, стиль поведінки, способи свого розвитку тощо.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен "культура" багатозначний і характеризується складністю та багатовимірністю. Серед великої кількості визначень поняття "культура" можна виділити такі основні положення: суть культури - гуманістична, людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини; продуктом і одночасно творцем культури є людина; головне джерело культури - діяльність людини; культура включає в себе способи і результати діяльності людини. Культура розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку й діяльність людини, а сама людина є носієм і ретранслятором, тобто культура - специфічно людський спосіб життя, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.
Визначення педагогічної культури як однієї з найважливіших складових культури суспільства, зумовлене роллю освіти у суспільстві, специфікою педагогічної діяльності вчителя, спрямованою на формування особистості, здатної в майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства. У навчально-виховному процесі головним засобом трансляції культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність учителя як носія культури і суб'єкта міжособистісних відносин з унікальною особистістю учня, котра постійно змінюється і збагачується. Діяльнісний підхід, як методологічна основа формування педагогічної культури виразно показує взаємопроникнення та взаємозалежність структур творчої діяльності (В.Давидович, Н.С.Злобін, М.С.Каган, В.І.Межуєв, А.Тойнбі, В.Франкл, Т.В.Холостова, ).
До теорії виховання поняття "педагогічна культура" вперше ввів і розкрив його зміст та структуру В.О.Сухомлинський у роботі "Розмова з молодим директором школи", а також у неопублікованій книзі про педагогічну культуру вчителя, яка знаходиться в архіві автора. За його твердженням, педагогічна культура неможлива без оволодіння надбаннями загальнолюдської культури - науковими, моральними знаннями та естетичними цінностями. Педагогічна культура, за В.О.Сухомлинським, являє собою високий ступінь оволодіння вчителем соціокультурним досвідом (цінностями) людства; глибоке знання методології науки та вміння використовувати її досягнення на практиці в різноманітних інноваційних формах; психологічну підготовленість учителя [1, 146].
Умовами формування педагогічної культури є: цілісність, безперервність і системність розвитку педагогічної культури в процесі діяльності; побудова змісту і структури навчально-виховного процесу відповідно до завдань та основних компонентів педагогічної культури; орієнтація педагогічного процесу на суб'єктивну позицію студента як носія загальнолюдських і культурних цінностей; формування позитивної мотивації студентів до навчально-виховного процесу, педагогічної діяльності, педагогічної культури на основі максимальної інтенсифікації їх учіння; залучення студентів до діяльності, яка моделює майбутню професійну діяльність; створення сприятливого емоційно-психологічного мікроклімату на заняттях, а також урахування емоційного самопочуття кожного студента; реалізація вимог провідної ролі соціокультурного контексту, гуманізації, індивідуалізації, активності, спільної діяльності студентів і викладачів, варіативності видів навчальної діяльності на заняттях з предметів педагогічного циклу; виховання в студентів потреби до постійного самовдосконалення (самоосвіти, саморозвитку, самовиховання), формування "Я - концепції".
Аналіз наукових праць дослідників (Г.О.Балл, О.В.Барабанщиков, В.Л.Бенін, І.Д.Бех, О.В.Бондаревська, М.Й.Боришевський, І.Є.Відт, О.Б.Гар-маш, В.М.Гриньова, І.Г.Єрмаков, І.А.Зазюн, Т.В.Іванова, О.А.Кобенко, Н.О.Комар, С.С.Муцинов, В.О.Огнев'юк, А.Н.Чалов, П.П.Щербань, ) свідчить, що
Loading...

 
 

Цікаве