WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Місце і значення історичного підходу в методиці навчання розв’язуванню і складанню фізичних задач - Реферат

Місце і значення історичного підходу в методиці навчання розв’язуванню і складанню фізичних задач - Реферат

росту та розвитку і відкриваються різні перспективи їх майбутніх станів. Відповідно до принципу історизму, сучасність також розвивається, і в цій зміні й розвитку дидактики фізики борються різні методологічні і методичні тенденції і виникають можливості їх реалізації, тобто сучасний стан дидактичної теорії і практики формує майбутнє середньої фізичної освіти. Застосування принципу історизму фактично означає, що необхідно постійно враховувати тенденції розвитку, наявність зародків майбутнього в сучасному стані методики розв'язування навчальних фізичних задач, розуміти обмеженість і неповноту підходу до аналізу педагогічних явищ тільки з точки зору їх сформованого стану.
Історичне значення різних явищ і процесів у розвитку методики навчання фізики, зокрема методики розв'язування і складання фізичних задач, визначається, виходячи з вимог принципу історизму. Їхнє історичне значення найбільш повно оцінюється через певний проміжок часу, коли є можливість спостерігати не тільки причини, а й наслідки даної педагогічної події на подальший розвиток методичної теорії і практики. Історичне значення важливих подій у методиці навчання основам фізики виявляється у двох аспектах. По-перше, в тому, що воно спричиняє початок нового етапу розвитку методичної науки. По-друге, в тому, що в розвитку даного педагогічного явища проявляються нові закономірності. Саме з таких позицій необхідно оцінювати, наприклад, початок інтенсивного розвитку вітчизняної методичної думки, який спричинила наукова революція на межі XIX i XX ст., і який став одним із чинників зростання соціальної активності молоді, у тому числі прогресивної навчально-методичної діяльності прогресивних вчителів-фізиків щодо створення багатої кількості якісних збірників навчальних фізичних задач.
При історичній оцінці науково-методичних інновацій необхідно ви-являти їхній зв'язок із попередніми методичними поглядами та ідеями, розкрити їх теоретичні (психолого-педагогічні) джерела. Оцінюючи ті чи інші методичні інновації, слід враховувати їхнє значення не тільки для сучасності, але й у період їхнього створення. Наукова оцінка різних методичних теорій та ідей може бути дана лише з позицій сучасного рівня розвитку методичної науки. Так, упровадження організаційних форм і методів навчання фізики, спрямованих на виховання активності і самостійності учнів у школі 20-х років ХХ ст., для свого часу мало новаторський і прогресивний характер, але з позицій сучасної дидактики фізики цим сміливим педагогічним інноваціям бракувало науково обґрунтованих психолого-педагогічних концептуальних підходів.
Принцип історизму передбачає єдність логічного та історичного ме-тодів пізнання у процесі дослідження об'єктів педагогічної дійсності, які розвиваються. Логічний метод відтворює досліджуваний об'єкт у формі його теорії, а історичний - у формі його історії. Ці методи взаємодоповнюють один одного.
Таким чином, принцип історизму пред'являє важливі методологічні вимоги до процесу наукового пізнання, яке сприяє найбільш повному і всебічному відображенню знань об'єктивних сторін і закономірностей розвитку дидактики фізики і побудові ефективних наукових теорій.
Методична та історико-методична науки, які об'єктивно виникли і розвивались із єдиного джерела в процесі становлення методичних знань, являючи собою єдине ціле, пройшли емпірично ступінь свого розвитку, який характеризується накопиченням і первісним узагальненням емпіричного матеріалу шляхом хронологічної фіксації подій з практики шкільного життя і фактів розвитку педагогічної думки. Тісний органічний зв'язок історико-методичної і методичної наук зумовлений тією роллю, яку вони відіграють, активно впливають на формування та розвиток вітчизняної методики навчання фізики на сучасному етапі її розвитку [1, 246]. Ці завдання успішно вирішувались методами і прийомами емпіричної історіографії.
З досягненням дидактикою фізики теоретичної зрілості відбувається якісна перебудова її теорії, яка вже орієнтується не тільки на логіку, а й на історію розвитку дидактичної думки, взяті в діалектичній єдності, при цьому в процесі якісного інтенсивного розвитку її історичний аспект набуває суттєвішого значення. Тепер логіка історичного генезису теорії і методики навчання фізики впливає на формування її наступних станів, тобто чим тривалішу історію свого розвитку має методична наука, тим більше її попередній історичний генезис детермінує її подальшу еволюцію. Тому знання внутрішньої логіки розвитку методики розв'язування фізичних задач як складної організованої системи дозволяє фахівцю передбачити, в якому саме напрямку ця система буде еволюціонувати залежно від того чи іншого характеру зміни детермінуючих чинників. Звідки випливає, що зміст теорії дидактики фізики на кожному етапі її розвитку визначається двома діалектично пов'язаними чинниками: по-перше, історичним генезисом методичної думки, по-друге, внутрішньою логікою самої теорії методичної науки.
На сучасному етапі розвитку історико-методична наука, застосовуючи підходи, що ґрунтуються на принципах історичної епістемології [3], зосереджується на дослідженні концептуальної сторони історичних подій, феноменів і процесів у теорії та практиці навчання фізики, на аналізі об'єктивних умов і когнітивних структур, зумовлюючи виникнення істори-ко-методичного пізнання на теоретичному рівні. Вивчаючи причинно-наслідкові зв'язки між певними педагогічними явищами і подіями, ви-являючи специфічні закони й закономірності їх функціонування, встанов-люючи тенденції і перспективи їх подальшого розвитку, історико-мето-дична наука пояснює й оцінює роль і місце загальної середньої фізичної освіти в системі сучасної духовної культури.
Глобальне завдання ефективного координування освітніх інно-ваційних процесів, проектування нових технологій навчання основам фізики на базі створення сучасних концепцій фізичної освіти й державних освітніх стандартів, що постало перед сучасною методичною наукою, вимагає генерації радикально нових наукових теорій, методологічних підходів та ідей. Необхідною умовою подальшого розвитку дидактики фізики як наукової галузі знань стає усвідомлення способів і результатів власної пізнавальної діяльності, тобто шляхом здійснення наукових рефлексій. Якформа пізнання рефлексія є не тільки критичним, а й евристичним принципом, тому виступає як джерело нового знання і є рушійною силою розвитку і внутрішньою формою історичної са-мосвідомості. У методиці навчання фізики філософська рефлексія у формі історико-методичних досліджень є видом самопізнання, спрямованого на аналіз уже існуючого методичного знання і механізм його формування, засобом збагачення науково-пізнавальної діяльності, пов'язаної з пошуком неявних передумов науково-методичного пізнання і розвитком його вихідної концептуальної бази. Реалізація критико-рефлексивної настанови в науці особливо характерно для теоретичної свідомості у періоди її якісних зрушень.
Сьогодні, у час розбудови національної загальноосвітньої середньої школи на принципово нових засадах відповідно до Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"), дидактика фізики вступила до якісно нової фази свого розвитку, про що свідчить проектування сучасних концепцій середньої фізичної освіти, активна розробка державних стандартів диференційованої фізичної освіти, інтенсивний пошук і впровадження інноваційних технологій і активних методів навчання основам фізики в різних ланках системи освіти. Тому саме в сучасну епоху, коли чітко усвідомлюється історична зумовленість цілей і концепцій фізичної освіти, історично мінливий характер різних стилів наукового мислення, і, головне, коли процес зміни і розвитку дидактики фізики як наукової галузі знань перестає бути стихійним процесом, який поступово
Loading...

 
 

Цікаве