WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історичний гностизм магістерського руху в сучасних оцінках і вимірах - Реферат

Історичний гностизм магістерського руху в сучасних оцінках і вимірах - Реферат

присуджувався лише чотирьом із двадцяти випускників. На початку ХІХ століття, головною особливістю якого було створення університетської системи: Дерптський, Московський, Казанський і Харківський університети - відповідно до наказу Олександра І "Про устрій училищ" була встановлена така ієрархія учених ступенів: кандидат - магістр - доктор наук [5].
Одним з основних привілеїв класичних університетів завжди було присудження вчених ступенів. Зокрема, в статуті Харківського університету 1804 року чільне місце відводилось розділу "Про випробування й приведення в університетські достоїнства", в якому були сформульовані вимоги, що ставилися до здобувачів учених ступенів [7]. Процедура присудження ступеня магістра складалась з декількох послідовних етапів. По-перше, здобувач мав подати прохання й посвідчення про наявність диплома кандидата декану відповідного факультету, після чого бажаючого отримати магістерський ступінь допускали до складання необхідних екзаменів. Потім пошукувачу пропонувалося скласти попередній іспит, письмово відповісти на два питання з кожного предмета певного відділення, прочитати публічну лекцію перед студентами й скласти усний екзамен. Результати кожного іспиту заносилися до журналу завдань факультету, "виписки з якого передавалися в раду університету, яка після обговорення поданих документів призначала час публічного захисту дисертації" [7, с.269], написаної латинською, у деяких випадках російською, мовою. Обов'язковими умовами були повідомлення про захист дисертації в губернській газеті та її розсилання за великою кількістю адрес. Спочатку, як і в західноєвропейських університетах, функцію затвердження результатів захисту виконували самі факультети, а з 1819 року право затвердження отримав міністр духовних справ і народної освіти.
З прийняттям у 1819 році першого "Положення про введення в учені ступені", яке складалося з чотирьох розділів, було встановлено наступну ієрархію ступенів: дійсний студент - кандидат - магістр - доктор, що діяла до 1884 року, а також були вказані терміни допуску до складання іспитів на ступені. Здобувач отримував учений ступінь магістра у випадку, якщо мав ступінь кандидата, володів різними формами емпіричного й теоретичного пізнання прикладної науки, способами застосування набутих знань у теорії та практиці, був здатний логічно подати інформацію іншим. Ступінь магістра присвоювався кандидату не раніше, ніж через два роки після отримання попереднього ступеня [3].
Доречно зазначити, що питання здобування вчених ступенів було завжди в полі зору офіційних кіл, тому протягом ХІХ століття Міністерством народної освіти було розроблено та затверджено близько тридцяти нормативно-правових актів. Порядок уведення в учені ступені, який був встановлений як в Україні, так і в Росії, з одного боку, відповідав чинним в Європі нормам, але з іншого, був більш суворим. Ступені, що були здобуті за кордоном, в Україні та Росії, оцінювалися на один ступінь нижче. Так, за десять років (з 1833 до 1843 років) у Петербурзькому університеті ступінь магістра здобули лише 11 кандидатів [3].
Однією з головних відмінностей здобування вчених ступенів у Росії та Україні від закордонної практики досліджуваного періоду було те, що там учені ступені іменували відповідно до назви факультетів [12]. В університетах Росії, а відповідно й України ступені присуджувалися факультетами за розрядами наук, тобто згідно з науковою спрямованістю університетських кафедр. Відповідно до "Положення" 1837 і 1844 років, учений ступінь надавав право на отримання певного чину в державній службі, що, у свою чергу, було соціальною характеристикою, а також підтверджувало належність його володареві прав і привілеїв [7].
Новий етап у здійсненні атестації наукових кадрів настав у 1863 році з прийняттям статуту Харківського університету, який мав величезний вплив на прийняте в 1864 році нове "Положення про присудження учених ступенів і звань". О.Микитюк [7] у дисертаційному дослідженні визначив зміни, що відбулися в процедурі атестації наукових кадрів, а саме: кількість магістрів значно збільшилася, було дозволено замість дисертацій представляти самостійну наукову працю. З цього часу право затвердження результатів захисту магістерських дисертацій назавжди отримали університети.
У 1884 році вчений ступінь кандидата було скасовано на підставі того, що кандидатська дисертація не відповідала вимогам серйозного наукового дослідження. З того часу здобувалися тільки два вчених ступені - магістр та доктор, а відповідні дисертації необхідно було подавати в друкованому вигляді з додаванням тез обсягом не більше чотирьох аркушів. У другій половині ХІХ століття магістерські дисертації друкувались у "Вчених записках", "Вістях" університетів. Головною умовою отримання вченого ступеня магістра став публічний захист дисертації, на якому був присутній представник міністерства. Після революції 1917 року Декретом Раднаркому України та РРФСР учені ступені й звання, в тому числі й ступінь магістра, система їх присвоєння, "пов'язані з наявністю академічних ступенів переваги і права" [12, с.205] були ліквідовані. Лише в 1991 році ступінь магістра було відновлено в Україні, а в Росії цей ступінь було запроваджено в 1993 році.
Отже, результати дослідження магістерського руху в Україні та Росії в ХІХ столітті показали, що ступінь магістра мав достатньо високий науковий статус, а магістерські дисертації вважалися серйозними науковими працями, в яких було закладено фундаменти цілих наукових напрямів.
Аналіз теоретичних джерел підтверджує, що в сучасній системі вищої освіти різних країн диплом магістра свідчить про повну вищу освіту або про післядипломну освіту. В англо-американській системі вищої освіти ступінь магістра посідає проміжне місце між ступенем бакалавра й науковим ступенем доктора наук.
Основними вимогами для зарахування на магістерський курс є наявність у кандидата ступеня бакалавра наук або мистецтв, стаж і місце роботи, характеристика, письмові рекомендації від одного чи двох попередніх викладачів, складання вступного іспиту. Університетський курс на здобуття ступеня магістра якісно відрізняється від курсу на здобуття ступеня бакалавра тим, що передбачає визначений обсяг самостійного дослідження (підготовка дисертації, рефератів, доповідей, експеримент з теми наукового дослідження). Головна мета даного курсу полягає в наданні студентам можливості розвивати та засвоювати теоретичні принципи й основи фундаментальних дисциплін, які вивчаються, з орієнтацією на наукову діяльність. Ступінь магістра надається за умови наявностінеобхідної кількості залікових балів - кредитів, високого рівня академічної успішності (оцінки не нижче "добре"), складання випускних іспитів з вивчених дисциплін, захист дисертації. Як стверджує О.Романовський [13], ступінь магістра також присуджується тим студентам, які успішно завершили половину докторської програми й виконали науково-дослідну роботу рівнем нижчу за докторську дисертацію.
Л.Одерій [9] наводить дані звіту комісії Карнегі про стан вищої освіти в США, де зазначено, що лише 30% претендентів зараховують до аспірантури для здобуття ступеня магістра, з них 11% кидають навчання до отримання даного ступеня й лише 19% аспірантів успішно завершують навчання й стають магістрами.
Окремої уваги заслуговують процеси реформування вищої освіти України, Росії й Білорусії, що відбулися протягом 1993-1996 років. Головною метою цих процесів
Loading...

 
 

Цікаве