WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історичний гностизм магістерського руху в сучасних оцінках і вимірах - Реферат

Історичний гностизм магістерського руху в сучасних оцінках і вимірах - Реферат


Реферат на тему:
Історичний гностизм магістерського руху в сучасних оцінках і вимірах
Інтеграція України в загальний світовий простір спричинила появу в багатьох галузях нашого суспільного життя раніше маловідомих понять і явищ. Така ситуація спостерігається в освітянській сфері, яка є не ізольованою, а складовою частиною суспільства. Свідченням цього у зв'язку з переходом вищої освіти на ступеневу систему підготовки фахівців, що відповідає міжнародним освітнім стандартам, стало впровадження незвичних для нашої країни освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" і "магістр".
Сьогодні в більшості західноєвропейських країн уже функціонує ступенева система підготовки відповідно до головних завдань Болонського процесу, який згідно із цільовими та змістовними настановами передбачає здійснити поєднання вже існуючих систем вищої освіти у відповідності до економічних і політичних реалій європейського континенту.
Останнім часом більшість дискусій і досліджень, які проводились у цій галузі, головним чином торкалися теоретичних, методологічних і методичних засад підготовки бакалаврів та спеціалістів. Щодо підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр", то при відсутності належної нормативно-методичної бази, досвіду й достатньої інформації вищі навчальні заклади України зіткнулися з низкою питань, що потребують ґрунтовного дослідження. Першочергового розв'язання, на нашу думку, вимагають проблеми, які, хоча й не входять до компетенції ВНЗ, але пов'язані з визначенням соціального статусу магістра. Тому важливе значення для нашого дослідження мають наукові роботи, у яких висвітлюються питання еволюції магістерського руху з часів Середньовіччя до сучасного етапу розвитку вищої освіти у світовому співтоваристві таких учених, як О.Безлюдний, Ж.Верже, Б.Вульфсон, Т.Георгієва, О.Глузман, М.Дудка, В.Єлманова, В.Жуков, К.Корсак, Б.Літтл, В.Луговий, І.Марцинковський, Н.Логінова, В.Микитась, Г.Щекін, О.Микитюк, Л.Одерій, К.Островський, М.Поляков, О.Романовський, В.Савчук, Н.Федорова, В.Яблонський.
Аналіз фахової літератури показав, що існує поширений погляд, за яким ступеню магістр надається науковий статус, хоча в окремих джерелах стверджується, що магістр - це академічний ступінь. Отже, для більш повного розуміння даної кваліфікаційної структури доречно звернутися до походження самого поняття магістр і простежити основні етапи еволюції магістерського руху, які визначили сучасні особливості підготовки фахівців даного ступеня.
Слово "магістр" латинського походження (лат. magister, що означає начальник, учитель), і тому має стародавні корені. Відповідно до українського перекладу "магістр" - це "майстер своєї справи".
У Стародавньому Римі слово "магістр" означало важливу посадову особу й відповідало понад п'ятдесяти номенклатурним посадам. У Візантії "магістр" - це найвищий титул вельможного панства для службовців, ним наділяли тільки найбільш поважних осіб цієї держави. У Західній Європі в період Середньовіччя слово "магістр" означало особливе звання, яке носив учитель "семи вільних мистецтв". Використання цього поняття поширилось у ХІІ столітті й спочатку не мало офіційного статусу. У більш широкому розумінні перші магістри самі користувалися відповідним титулом у процесі вчительської практики, коли попередній учитель визнавав їхні заслуги та власна практика притягувала до них учнів, давала змогу заснувати школу з власної ініціативи. Як підкреслює Ж.Верже [1], до виникнення перших університетів звання магістра було лише питанням традиційної практики.
Окремо зазначимо, що, на думку В.Яблонського, сучасна вища освіта бере свій початок від середньовічних університетів, які з'явилися в ХІІ столітті [14]. Організація внутрішнього життя західноєвропейських університетів "нагадувала цех середньовіччя, де школярі були учнями, бакалаври - підмайстрами, а магістри "семи вільних мистецтв" і доктори "трьох наук" - майстрами"[6, с.16]. До структури середньовічного університету входили чотири факультети: артистичний, теологічний, медичний, правничий. Підготовчим вважався перший з них, на якому вивчали "сім вільних наук". Після освоєння граматики, риторики та основ діалектики студент отримував ступінь бакалавра мистецтв, після вивчення філософії, арифметики, геометрії, астрономії й теорії музики йому присвоювали ступінь магістра мистецтв.
У процесі виникнення перших університетів набуття звання магістра стало процедурою, яку університети визнали власною монополією [1]. Найбільш складна система встановлення ступенів існувала в Паризькому й німецьких університетах. Ступінь бакалавра, необхідний для отримання вищих ступенів - магістра й доктора - вважався нижчим ступенем учительської кар'єри; для професорів факультету вільних мистецтв вищим ступенем поступово усталився ступінь магістра. Особи, які не залишали навчання після отримання ступеня бакалавра, могли спробувати здобути магістерський ступінь, що надавав їм право на читання ординарних лекцій, тобто текстів вищого порядку, які вивчались більш глибоко.
Процедура наукового визнання вищого ступеня магістра зазвичай полягала в складанні тестів, що мали три послідовні, тісно пов'язані етапи. Перший передбачав представлення комісії кандидата за рекомендацією його магістра, який вважав, що учень досяг достатньо високого рівня. До складу даної комісії входили університетська влада, ректор і канцлер. Останній мав функцію контролю рівня дотримання вимог попереднього періоду навчання. Після цього журі призначало іспит, що передбачав проведення кандидатом тривалого диспуту з окремого питання. На підставі результатів випробувань здобувачеві надавалась ліцензія (licentia docendi) як юридичний документ на право викладацької діяльності. Отримання ліцензії, що надавалась канцлером та була гарантією високого рівня інтелектуальної підготовки, ще не означало початку викладацької діяльності. Для цього кандидатові необхідно було скласти "публічний" екзамен, який мав достатньо вагому назву "інаугурація" і виконував роль церемоніалу. У ході цього процесу, що починався в церкві та супроводжувався урочистими промовами, молитвами, необхідно було скласти присягу факультету, після чого вже наступного дня в єпископському палаці здобувач отримував магістерські емблеми (берет, рукавички, книги) та проводив другий диспут з бакалаврами за самостійно обраною темою. Такий церемоніал виступав констатацією приналежності ліценціата до вченої корпорації (corpus magistrorum), свідченням здатності до викладацької діяльності.
Слід зазначити, що ступінь магістра, який був гарантований церквою та світською владою, також визначав стан і соціальну приналежність його власника. Як підкреслює Ж.Верже, цей ступінь "відкривав його держателю доступ до більш високого положення у соціальній ієрархії та ставив багатьох членів університету … на рівень, який відповідав рівню шляхетних за народженням"[2, с.37]. Загалом система ступенів "бакалавр - магістр" була в усіх західноєвропейських університетах [2; 11], але в кожномууніверситеті існували власні особливості процесу їхнього здобуття. Ті особи, які отримували вищий ступінь магістра, відповідно до статутів ХІІ-ХІV століть мали обов'язково займатись викладацькою діяльністю. Та з часом цього правила вже не дотримувались.
У Росії історія підготовки магістрів бере початок з середини ХVIII століття, коли в першому університеті, що був створений при Петербурзькій Академії наук, ступінь магістра
Loading...

 
 

Цікаве