WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сутність етичної культури батьків та її прояв у взаємодії суб'єктів процесу виховання - Реферат

Сутність етичної культури батьків та її прояв у взаємодії суб'єктів процесу виховання - Реферат


Реферат на тему:
Сутність етичної культури батьків та її прояв у взаємодії суб'єктів процесу виховання
У сучасному суспільстві культура стала предметом загальної уваги й інтересу. Це пояснюється тим, що вона являє собою складне, багатофункціональне соціальне явище. Необхідність активізації теоретичних досліджень у галузі культури настійно диктується сучасним процесом розвитку суспільства.
Педагогічна культура батьків - один з істотних компонентів суспільної культури, а процес її формування, розвитку й удосконалення - це найважливіше завдання, що стоїть перед сучасним суспільством. Однією зі складових структури педагогічної культури батьків є етична культура. Метою даної статті є розгляд феноменології етичної культури батьків та її прояв у взаємодії суб'єктів виховного процесу. У пошуках засобів, що забезпечують розв'язання цього завдання, необхідно вибрати надійний методологічний орієнтир, що дозволяє найбільш точно й всеохоплююче розкрити феноменологію етичної культури батьків, виявити закономірні зв'язки й відношення досліджуваного явища.
Термін етика зберіг своє первісне аристотелівське значення й досі називає головним чином науку про мораль. Говорячи про етику людини, ми маємо на увазі певні принципи її поведінки. "Мораль постає як такий практично-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює її поведінку з точки зору принципового протиставлення добра і зла" [5, с.21].
Призначення етики як науки полягає в описі моралі, поясненні її закономірностей, принципів і норм поведінки та навчання людей моральності. Етика аналізує моральні відносини, моральну свідомість і діяльність. Важливим елементом моральної свідомості, що надає духовної визначеності системі мотивів, є ціннісні орієнтації. Обираючи ту чи іншу цінність, людина тим самим формує свого роду довгостроковий план своєї поведінки й діяльності. Мотивація дає відповідь на запитання "чому?" й "для чого?", а ціннісна орієнтація, що доповнює її, висвітлює те, заради чого діє людина [5, с.112]. У літературі цінність визначається як суб'єктивна значущість певних явищ реальності, тобто їх значущість з точки зору людини, суспільства та їх потреб. В.Малахов виділяє два типи цінностей: 1) цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, і 2) цінності, які, навпаки, надають сенсу існуванню самої людини [5, с.115].
За С.Новиковою, ціннісні орієнтації особистості виступають як така соціальна якість людини, яка орієнтує індивіда на досягнення основних цілей життєдіяльності, на активну участь у процесі засвоєння та відтворення матеріальних і духовних цінностей, за допомогою яких задовольняються вищі потреби людини: в спілкуванні, трудовій діяльності, самоствердженні, суспільному визнанні тощо [6, с.19]. Ціннісні орієнтації показують відношення особистості щодо об'єктів оточуючого середовища.
Етичні принципи та норми регулюють поведінку людини. На думку Г.Васяновича, моральна регуляція передбачає наявність ідеалу ("кращого Я"); систему норм, виконання яких є засобом досягнення моральної цілі, ідеалу; оцінку поведінки; специфічні форми соціального контролю, які забезпечують виконання норм [1, с.408]. Отже, критерієм високого рівня етичної культури особистості виступає реальна поведінка людини, її моральні переконання та ідеали, ставлення до себе, до інших людей, до суспільства в цілому.
Таким чином, етична культура включає моральні якості: гуманність, високий рівень свідомості, демократизм, порядність, високі домагання, стійкі моральні цінності та дотримання загальнолюдських принципів і норм поведінки. "Створювати моральні підвалини етичного спілкування означає формувати високі моральні цінності, механізм моральної саморегуляції, захищеності й зацікавленості, моральної творчості й комфорту, а також приймати моральний досвід колективу..." [3, с.128].
Підбиваючи підсумок вищесказаному, ми можемо зробити висновок про те, що сутність етичної культури батьків виражається через альтруїстичний характер її ціннісного змісту, через спрямованість на гуманізацію й гармонізацію батьківсько-дитячих відносин, педагогічних засобів впливу, моральність методів. Етична культура батьків проявляється у творчій самореалізації моральних переконань й ідеалів відповідно до етичних норм сімейного виховання.
Ми визначаємо етичну культуру батьків як систему моральних цінностей, що стали внутрішніми переконаннями особистості. Отже, ми вважаємо, що етична культура батьків являє собою таке особистісне утворення, що виражається в ціннісно-гуманному ставленні до дитини, у творчому володінні технологіями, знаннями, спрямованими на реалізацію процесу виховання й розвитку дитини в родині. Неодмінною умовою адекватної реалізації етичної культури є володіння технологією взаємодії й спілкування. Показниками наявності етичної культури можуть служити певні якості особистості та її поведінки, погоджені з вимогами педагогічних норм.
Етична культура батьків постає як система етико-гуманістичних якостей, що регулюють відносини в батьківсько-дитячій взаємодії. Ми виділяємо такі структурні компоненти педагогічної культури батьків (Рис. 1): 1) аксіологічний компонент (розкриває етичну культуру як сукупність моральних цінностей виховання); 2) технологічний компонент (моральні способи й прийоми діяльності, спрямовані на її ефективність, а також уміння й навички батьківсько-дитячої взаємодії й спілкування); 3) творчий компонент педагогічної культури (реалізується в створенні й утіленні гуманістичних цінностей і характеризується самостійністю, гнучкістю й варіативністю мислення й дій, умінням прогнозувати наслідки батьківсько-дитячих упливів, готовністю до творчої діяльності); 4) особистісний компонент (розкриває прояв етичної культури як специфічного способу реалізації сутнісних сил батьків. Під сутнісними силами розуміються потреби, здібності, інтереси, педагогічний досвід особистості, міра соціальної активності людини).
Ми виділяємо також і функціональні компоненти системи педагогічної культури батьків: 1) аксіологічний компонент (етична культура як процес створення, зберігання й засвоєння моральних цінностей); 2) регулятивний компонент (етична культура як система етичних якостей, що є регулятором батьківсько-дитячих відносин); 3) нормативний компонент (етична культура як сукупність норм відносин і стандартів поведінки); 4) виховний компонент (етична культура як фактор, що формує моральну культуру учасників родинної взаємодії).
У своїй взаємодії структурні й функціональні компоненти утворюють систему етичної культури педагога, системостворюючим компонентом якої є ціннісний компонент. Етична культура реалізується у виховній діяльності, у взаємодії й спілкуванні, через ставлення до членів родини. На зміст етичної культури впливає низка факторів, серед яких - рівень культурного й морального розвитку суспільства, рівень розвитку науки, культурно-історичні особливості суспільства, особливості родини й сімейного виховання.
Сучасна ситуація характеризуєтьсяпрагненням суспільства до гуманізації сімейного виховання, під якою розуміється перетворення педагогічної системи, сприяння цілісному розвитку й позитивній самореалізації дитини. Одним із факторів гуманізації стосунків родини зі шкільним середовищем є створення сприятливих умов для співробітництва школи й родини, роль якого значно актуалізувалася. Ми виходимо з того, що всі учасники освітнього процесу є його суб'єктами.
Через те, що ми розглядаємо взаємодію учасників виховного процесу з позицій суб'єктного підходу, тобто рівноправної участі в ньому всіх суб'єктів, найбільш відповідним цьому буде визначення Н.Радіонової. Вона трактує педагогічну взаємодію як систему, яка розвивається у часі й у просторі і за певних умов стає фактором розвитку не тільки особистості учня, але й педагога й батьків. [7]. Провідною метою взаємодії тут є розвиток особистості всіх взаємодіючих суб'єктів. Організувати навчально-виховний процес - це значить організувати взаємодію його учасників, яка розвивається, й одночасно розвивати систему, тобто впорядкувати, пов'язати відповідним чином усі його складові, направити їх на досягнення спільних цілей [8]. До цього визначення можна додати й думку В.Ядова, який визначає взаємодію як цілеспрямований процес інтеграції й реалізації виховного потенціалу його суб'єктів, який сприяє формуванню активної життєвої позиції.
Завдання взаємодії - у педагогічно доцільному регулюванні взаємин, взаєморозуміння й взаємовпливу для розвитку досвіду позитивно мотивованої активності учасників виховного процесу в різних видах
Loading...

 
 

Цікаве